Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 583/1052/21

провадження № 61-21374св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідча - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 серпня 2021 року у складі судді Сидоренка Р. В. та постанову Сумського апеляційного суду від

23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю.,

Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.

Заява мотивована тим, що позивач фактично зареєстрований та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла не має. У 2020 році після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та подання ним позовів до суду про розподіл майна, визнання договору дарування квартири недійсним, між ним та колишньою дружиною ОСОБА_2 почали виникати сварки, ініціатором яких завжди була відповідач. Згодом вона почала чинити йому перешкоди в користуванні квартирою, мотивуючи це тим, що після розлучення з нею він перестав бути членом сім`ї, а тому і не має права на проживання в спірній квартирі. Щоб він не мав можливості приходити в квартиру та користуватись своїми речами, які знаходяться в ній, вона змінила замки на вхідних дверях. Подібна ситуація вже мала місце не один раз, з приводу цього він звертався до правоохоронних органів. В зв`язку з цим він вимушений проживати або у своїх знайомих або в селі Пологи у своїх батьків.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом його вселення до вказаної квартири.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від

18 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановили, що позивач не є членом сім`ї власника, однак не має іншого житлового приміщення і відповідачем чиняться йому перешкоди у користуванні житлом, тому зробили висновок, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення його до житлового приміщення, що буде відповідати принципу верховенства права, необхідному у демократичному суспільстві.

Апеляційний суд, оцінивши вимоги ОСОБА_1 про вселення у спірну квартиру на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду про вселення позивача у спірне житло відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що позивач тривалий час проживав у цій квартирі на постійній основі як власник, а потім як член сім`ї нового власника житла, зареєстрований у ній (з 24 липня 1990 року по 18 жовтня 2003 року та з 29 квітня 2004 року по теперішній час), не має у власності чи користуванні іншого житла.

Довідка обслуговуючої організації ПП «СІБ» № 171 від 15 вересня 2021 року, додана до апеляційної скарги, не може бути доказом наявності у позивача іншого житла, оскільки складена зі слів мешканців будинку, не містить прізвищ власників та користувачів квартири АДРЕСА_3 та не містить назви міста, в якому ця квартира знаходиться.

Дослідженими в суді першої інстанції письмовими доказами підтверджується факт наявності перешкод з боку відповідача у користуванні позивачем вказаним житлом.

Разом з тим, відсутні підстави вважати, що проживання сторін в одному житловому приміщенні, з огляду на неприязні стосунки між ними, становитиме невиправдане втручання у право відповідача на повагу до її приватного життя та житла. Наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються доводи апеляційної скарги про те, що вселення позивача створить небезпеку для життя власниці квартири ОСОБА_2 . Обставини нанесення ОСОБА_2 позивачем тілесних ушкоджень не підтверджуються жодними доказами. За заявами відповідача до правоохоронних органів про заподіяння їй тілесних ушкоджень та викрадення майна не було встановлено вини ОСОБА_1 чи наявності в його діях адміністративного чи кримінального правопорушення. Медична довідка про наявність у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень не є доказами заподіяння їх саме позивачем.

Аргументи учасників справи

24 грудня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся доВерховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в заяві про перенесення судового засідання представник відповідача просив узгодити з ним дату наступного судового засідання, але суд це проігнорував. Судове засідання було призначено на 18 серпня 2021 року, на перший день його щорічної відпустки. Ним подано заяву про перенесення судового засідання на іншу дату, але суд ухвалив заочне рішення, чим було допущено порушення прав відповідача на справедливий суд.

До Сумського апеляційного суду направлено заяву про відкладення судового засідання від відповідача та додано довідку лікаря. Але Сумський апеляційний суд здійснив розгляд справи за відсутності відповідача та її представника, за наявності поданих двох заяв про перенесення судового засідання.

Суд апеляційної інстанції не застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі

№ 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), де при порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України зазначено, що у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житла на користування житловим приміщенням, невизначена і природа такого права. Передбачене право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від права власника. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

В постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі

№ 6-2931цс16; від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року 583/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Верховний Суд в постанові від 06 грудня 2020 року у справі № 442/7187/18 (провадження № 61-22108св19) зазначив, що оцінюючи виселення Особи 2 на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 першого протоколу до Конвенції, вважає, що в даному випадку виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки: у належній Особі 1 на праві власності квартирі, проживає Особа 2, яка не є членом її сім`ї; будь-які письмові договори з приводу користування житлом між сторонами відсутні; між Особою 1 та Особою2 склалися неприязні відносини, а вимоги власника звільнити квартиру Особа 2 ігнорує; Особа2 намагалась в судовому порядку оспорити право власності Особа 1, подавши позов про визнання за собою права власності на частину спірної квартири та визнання частково недійсним договору купівлі-продажу за яким Особа1 набула права власності на квартиру. Однак, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2019 року у справі № 442/8668/18, яке набрало законної сили, у задоволенні позову Особа2 відмовлено. Особа 1, 1944 року народження, є особою похилого віку, має ряд серцево-судинних захворювань та маючи потребу в коштах на ефективне лікування і оздоровлення вирішила розпорядитися належним їй нерухомим майном шляхом його продажу. Однак реєстрація та проживання в квартирі відповідача значно ускладнює продаж, оскільки очевидно, що перед новим власником постане необхідність вирішення питання виселення Особа 2; будучи обізнаною із вимогами власника звільнити житло та наміром Особа1 продати квартиру, Особа2 мала достатньо часу для того аби знайти собі інше житло чи запропонувати позивачу продати спірну квартиру їй.

Рішення суду першої та апеляційної інстанції винесені без надання оцінки на предмет пропорційності вселення позивача ОСОБА_1 по відношенню до порушення прав відповідачки як власника житла, які гарантовані національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При винесенні оскаржуваних рішень судами не враховано: наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021205480000312 за заявою

ОСОБА_2 з приводу спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; наявність заяв

ОСОБА_2 з приводу пошкодження ОСОБА_1 її власного майна, а саме: двері та замок на вхідних дверях підвального приміщення житлового будинку, де ОСОБА_2 володіє квартирою; що ОСОБА_1 покинув сім`ю в жовтні 2020 року при цьому забрав всі сімейні заощадження, сказавши, що залишає все рухоме майно ОСОБА_2 . Відразу почав проживати однією сім`єю

з ОСОБА_4 та її двома дітьми. В січні 2021 року ОСОБА_1 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_4 та право власності на придбану квартиру оформив на свою співмешканку ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції не перевірив доводи відповідача щодо наявності у ОСОБА_1 постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 , де позивач майже рік постійно проживає зі своєю співмешканкою та двома її дітьми. ОСОБА_2 не має жодної фізичної можливості довести факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в придбаній ним квартирі.

Крім того, позивач має можливість проживати в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 , де зареєстрована та постійно проживає його мати, так як батько позивача помер в 2021 році та мати залишилася одна. Житловий будинок є великим, обладнаний водопостачанням, газопостачанням, в житловому будинку є ванна кімната, встановлено бойлер для підігріву води. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що проживає саме в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що квартира АДРЕСА_6 не є спірною, як зазначив позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вказана квартира перебуває в особистій власності ОСОБА_2 за договором дарування. Суд апеляційної інстанції проігнорував, що договір дарування не може здійснюватися із будь якими умовами, зокрема, збереження права ОСОБА_1 проживати в подарованій квартирі. Суд апеляційної інстанції не дослідив, що в двокімнатній квартирі разом з відповідачем проживає її мати, яку відповідач забрала до своєї квартири для спільного проживання, так як мати перехворіла на Ковід та потребує уваги доньки. Одну кімнату займає відповідачка, а іншу її мати.

Суд апеляційної інстанції визначаючи чи відповідає вселення позивача у спірне житло пропорційності не врахував, що позивач морально та фізично впливає на відповідачку з метою примусити відповідачку відчужити квартиру і сплатити йому Ѕ частину отриманих від продажу грошових коштів. Поза увагою судів залишилася зазначена дійсна причина наміру позивача вселитися до квартири відповідачки, із якої він сам добровільно виселився в жовтні 2020 року. Вселення позивача в квартиру відповідача є його психологічним тиском. У відповідача склалися відносини з іншим чоловіком, вона є вагітною та їй протипоказані будь які нервові навантаження. Вселяючи чужу людину до її квартири суди порушили право відповідача на вільне володіння та користування майном, створили умови, коли відповідачка не має затишку та спокою у власній оселі, унеможливили виносити та народити здорову дитину. Позивач, перебуваючи в квартирі, безсоромно та нагло здійснює відео зйомку відповідачки, знімає її білизну та погрожує все викласти в мережу інтернет, тим самим робить неможливим її спокійне проживання.

Для винесення зваженого та законного рішення необхідно було врахувати докази відповідача, здійснити огляд відеоматеріалу з камери спостереження, викликати та допитати свідків, про що відповідачем заявлялося клопотання до суду апеляційної інстанції.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що спірне житлове приміщення належить

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 03 лютого 2016 року. У 2013 році ОСОБА_5 звернувся до нього з судовим позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, що заподіяна внаслідок ДТП, який був задоволений, а загальні судові витрати склали 40 189,61 грн. З метою приховування наявного майна для відшкодування завданої шкоди, між ним та відповідачем був укладений зазначений договір дарування. В спірне житлове приміщення він вселився та проживав з дитинства на постійної основі, як член сім`ї головного квартиронаймача - його батька ОСОБА_6 . Після приватизації квартири вона була подарована у 2011 році йому батьками та братом. Отже він мешкав у цій квартирі на постійній основі, спочатку як власник, а потім як член сім`ї нового власника житла. З початку 2021 року через розрив сімейних зв`язків між ними почали виникати конфлікти з приводу поділу спільного майна подружжя (з приводу цього спору ухвалено рішення Охтирським міськрайонним судом Сумської області від 02 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року) та оспорювання ним у судовому порядку зазначеного договору дарування квартири. Ініціатором сварок завжди була відповідач, під час яких вона провокувала його на бійки, але це їй не вдається, і тому вона почала чинити йому перешкоди в користуванні квартирою. Щоб він не мав можливості приходити в спірну квартиру та користуватись своїми речами, які знаходяться в ній, вона змінила замки від вхідних дверей. Подібна ситуація мала місце не один раз. З приводу цього він звертався до правоохоронних органів. Ніякого фізичного чи психологічного насильства він до відповідача не застосовував, про що свідчать докази, які маються в матеріалах цивільного провадження, а саме: його звернення до поліції 11 січня 2021 року, 07 березня 2021 року, 15 березня 2021 року, рапорти працівників поліції та пояснення сторін (а. с. 12-17 ). Тому суди зробили законні висновки про те, що зміна власника житла, розірвання шлюбних стосунків між подружжям не можуть бути достатньою підставою для відмови у визнанні його права, як позивача, користуватися спірним житлом для проживання в ньому та його вселення у зазначену квартиру, хоча на даний момент він не є членом сім`ї відповідача. Однак йому відповідачем чиняться перешкоди у користуванні житловим приміщенням, а у його власності не має іншого житлового приміщення, крім спірного.

Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджуються доводи, що відповідач є вагітною і вселення його в спірну квартиру порушує її право на вільне володіння та користування майном, створення нібито ним умов, що не уможливили їй виносити та народити здорову дитину. Також не надано доказів про те, що разом з відповідачем проживає її мати, яка перехворіла на Ковід, а квартиру необхідно продати у зв`язку з потребою грошей на лікування матері, а він цьому нібито перешкоджає, вимагаючи у відповідача 1/2 частини вартості квартири, а також про те, що він має інше місце проживання.

На даний час рішення суду виконане, державним виконавцем він вселений у спірне житло, знаходиться в ньому, і він жодного разу не бачив там матір відповідача. Згідно свідоцтва про право на спадщину від 06 травня 2019 року відповідач є власником житлового будинку загальною площею 75,9 кв. м. та земельної ділянки площею 0.1286 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , в якому проживає мати відповідача. Крім того старша сестра відповідача - ОСОБА_7 мешкає в Іспанії та допомагає матері матеріально, пересилаючи їй крупні грошові кошти. Тому твердження відповідача про те, що в спірної квартирі проживає її мати, а квартиру необхідно продати для лікування останньої не відповідає дійсності. Крім того, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від

02 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 583/413/21, частково задоволенні його позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, серед іншого, ухвалено в порядку компенсації ОСОБА_2 за 1/2 частину автомобіля стягнено з нього на її користь кошти в сумі 71 291,50 грн за рахунок внесених грошових коштів на депозитний рахунок, які відповідач має право отримати з депозитного рахунку суду і витратити їх у разі потреби на лікування своєї матері. Намір продати спірну квартиру відповідачем є надуманий, так як при цьому порушуються права їх спільного сина - ОСОБА_8 , який зареєстрований в цьому житловому приміщенні, і у разі її продажу йому ніде буде проживати.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені

у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від

29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження

№ 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18), у постанові Верховного Суду від 06 грудня

2020 року у справі № 442/7187/18).

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 грудня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , зареєстрований 15 червня 2002 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Охтирка Охтирського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 97.

Позивач неодноразово звертався до Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області з приводу того, що відповідач не впускає його до квартири.

Квартира АДРЕСА_2 належить відповідачу на підставі договору дарування від 03 лютого 2016 року, згідно з яким цю квартиру подарував їй позивач.

ОСОБА_1 вселився та проживав в зазначеному житлі на постійній основі, як член сім`ї головного квартиронаймача батька - ОСОБА_6 . Після приватизації вказаної квартири вона була подарована співвласниками позивачу у 2011 році, після дарування квартири відповідачу позивач проживав в ній як член сім`ї нового власника житла.

З початку 2021 року через розрив сімейних зв`язків між сторонами почали виникати конфлікти з приводу поділу рухомого майна та оспорювання позивачем договору дарування, згідно з яким колишня дружина набула у власність спірну квартиру.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим у статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справа № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). […] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар […] У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. […] Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. […] при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. […] При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позивач тривалий час проживав у вказаній квартирі на постійній основі як власник, а потім як член сім`ї нового власника житла, зареєстрований у ній з 24 липня 1990 року, не має у власності чи користуванні іншого житла, а відповідачем чиняться йому перешкоди у користуванні житлом;

доводам апеляційної скарги відповідача, що вселення позивача створить небезпеку для її життя, нанесення їй тілесних ушкоджень, апеляційний суд надав належну оцінку та обґрунтовано відхилив за недоведеністю.

За таких обставин, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання вселення позивача на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінкидоказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від

18 серпня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. Є. Червинська