Постанова

Іменем України

26 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 583/1275/18

провадження № 61-2289св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Охтирська міська рада Охтирського району Сумської області, відділ з питань державної реєстрації Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року у складі судді Ільченко В. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Собиної О. І., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області, відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області, відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Змінена позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради депутатів трудящих Охтирського району Сумської області Української РСР від 13 квітня 1955 року її батьку ОСОБА_3 надано земельну ділянку, площею 910 кв. м, для забудови на АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області від 30 грудня 1993 року № 611 їй передано у приватну власність ту ж саму земельну ділянку, якою користувався її батько, але площею 1 000 кв. м. Оскільки чинне на той час законодавство України не вимагало виготовлення державного акта на земельну ділянку, тому вона не втратила право власності на цю земельну ділянку, площею 1 000 кв. м.

Проте, рішенням Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області від 27 квітня 2017 року № 170-МР їй надано у власність лише частину земельної ділянки, площею 500 кв. м, чим фактично обмежено її право володіння всією земельною ділянкою. Однак податки за земельну ділянку вона сплачує, виходячи із площі 1 000 кв. м.

Відмова державного реєстратора у реєстрації за нею права власності на земельну ділянкою, площею 1 000 кв. м, з підстав ненадання оригіналів документів, що підтверджують право на цю земельну ділянку, є незаконною.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на вимоги статей 328 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статті 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, площею 1910 кв. м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка віднесена до житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 ; зобов`язати державного реєстратора після виготовлення технічної документації зареєструвати її право власності на цю земельну ділянку; визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання державного реєстратора зареєструвати вказане право через внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 1250583559102 шляхом виключення із підрозділів Державного реєстру речових прав «Вид спільної власності» та «Розмір частки» відповідної інформації «спільна часткова» і «1/2» та зареєструвати у повному обсязі приватну власність на земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що використання земельної ділянки позивачем не свідчить про виникнення у неї права власності на це майно, яке повинно посвідчуватися відповідним правовстановлюючим документом. Передача земельної ділянки у власність за набувальною давністю застосовується в загальному порядку. Оскільки позивач не зверталась до органу державної влади чи місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їй спірної земельної ділянки у власність чи користування за набувальною давністю, тому підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1 910 кв. м за набувальною давністю та зобов`язання державного реєстратора зареєструвати це право власності відсутні.

Стосовно позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), то оскільки позивач є власницею 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 , то на підставі пункту г) частини першої статті 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вона має право на 1/2 частину земельної ділянки під цим нерухомим майном. Тому в цій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Також ОСОБА_1 просила винести окрему ухвалу щодо порушення питання про притягнення до кримінальної відповідальності начальника земельного відділу Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_4 , квартального уповноваженого ОСОБА_5 , державного реєстратора ОСОБА_7 та службових осіб Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області за неправдиві показання у судових засіданнях.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі не дослідили зібрані у справі докази, не надали належної оцінки діям державного реєстратора про відмову у внесенні змін до запису щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, суди не прийняли рішення щодо усного клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали про притягнення до кримінальної відповідальності за неправдиві показання начальника земельного відділу Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_4 , квартального уповноваженого ОСОБА_5 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року і витребувано із Охтирського міськрайонного суду Сумської області цивільну справу № 583/1257/18.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до протоколу № 9 засідання виконавчого комітету Охтирської міської ради депутатів трудящих Охтирського району Сумської області від 13 квітня 1955 року вирішено зареєструвати право користування земельною ділянкою площею 910 кв. м на АДРЕСА_1 , а також вилучити з користування земельну ділянку площею 2 020,7 кв. м за цією ж адресою.

На час прийняття цього протоколу фактичними користувачами цієї земельної ділянки були батьки ОСОБА_1 : ОСОБА_3 і ОСОБА_6 .

Ця земельна ділянка призначалась для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 . На даний час власниками цієї земельної ділянки є ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , яким належить по 1/2 частині цього нерухомого майна.

Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради народних депутатів Охтирського району Сумської області від 30 грудня 1993 року № 611 «Про приватизацію земельних ділянок громадян» ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м, для індивідуального житлового будівництва на АДРЕСА_1 .

Рішенням Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області від 27 квітня 2017 № 710-МР ОСОБА_1 передано безоплатно у спільну часткову власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 відповідно до розміру її ідеальної частки у нерухомому майні, тобто 1/2 частини від 0,1000 га.

Листом виконавчого комітету Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області від 15 березня 2018 року № 0113/807 повідомлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що згідно з містобудівною документацією, зокрема планом зонування території м. Охтирка, затвердженого рішенням Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області від 28 серпня 2014 року № 1192-МР «Про затвердження містобудівної документації», та генерального плану м. Охтирка, затвердженого рішенням Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області від 10 липня 2007 року № 325-МР, земель на території м. Охтирка для дачного будівництва та ведення садівництва не передбачено. За таких умов надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок для дачного будівництва та ведення садівництва не можливе.

19 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради Охтирського району сумської області із заявою про внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої просила внести зміни до запису № 1250583559102 шляхом виключення з запису: «Вид спільної власності» та «Розмір частки» відповідної інформації «спільна часткова» та «1/2» та реєстрації у повному обсязі приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за ОСОБА_1 .

Рішенням державного реєстратора від 23 квітня 2018 року № 40763414 ОСОБА_1 відмовлено у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1250583559102 з мотивів неподання заявницею оригіналів документів, необхідних для відповідної реєстрації.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо вирішення справи по суті

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх зазначених умов у сукупності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)).

Зазначені висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом положення статті 122 ЗК України вирішення питання щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради згідно зі статтею 12 ЗК України передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Можна підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18)).

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки ОСОБА_1 не зверталась до Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки площею 1 910 кв. м на підставі вимог статті 119 ЗК України, то підстав вважати порушеним, невизнаним або оспорюваним право ОСОБА_1 на користування чи володіння спірною земельною ділянкою немає. За таких обставин відсутні підстави для встановлення за позивачем права власності на земельну ділянку площею 1 910 кв. м за набувальною давністю та зобов`язання державного реєстратора зареєструвати це право власності.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку, площею 1 000 кв. м, то суди першої та апеляційної інстанцій, зіславшись на положення статей 116 120 ЗК України і статті 377 ЦК України, обґрунтовано зазначили, що співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 у рівних частках, тому під час приватизації земельної ділянки площею 1 000 кв. м ОСОБА_1 на законних підставах набула у власність 1/2 частину цієї ділянки, тобто 500 кв. м.

Визнання за ОСОБА_1 права власності на 1 000 кв. м спірної земельної ділянки в обраний позивачем спосіб призведе до порушення прав ОСОБА_2 на частину ділянки, яка відповідає його частці у праві власності на житловий будинок та господарські споруди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо вирішення питання про постановлення окремої ухвали

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Оскільки колегією суддів не встановлено порушень норм чинного законодавства України щодо порушення прав ОСОБА_1 , тому правові підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець