Постанова

Іменем України

03 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 585/900/21

провадження № 61-16610св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Калина»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

01 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина» (далі - ТОВ «Калина») про розірвання договору оренди землі.

Свої вимоги мотивувала тим, що 24 грудня 2006 року між нею та ТОВ «Калина» укладено договір оренди земельної ділянки, площа 2,085 га, кадастровий номер № 5924180600:03:002:0065, яка розташована на території Анастасівської сільської ради Роменського району Сумської області (далі - земельна ділянка), на строк п`ятнадцять років, зареєстрований у Державному реєстрі земель, запис від 05 липня 2007 року № 04.07.623.00717 (далі - Договір).

Згідно з умовами Договору орендна плата встановлена у розмірі 1,5% від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки і становить 335,00 грн.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (далі - Указ № 725/2008) внесено зміни до статті 1 Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (далі - Указ № 92/2002), згідно з якими збільшено мінімальний розмір плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) з 1% до 3%, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю), та запроваджено поступове збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Виплата орендної плати з 2008 до 2018 року проводилась у більшому розмірі, ніж передбачена договором, проте не відповідає розміру, встановленому Указом № 725/2008 .

У 2019 році ТОВ «Калина» звернулося з пропозицією укласти додатковий договір про продовження строку Договору ще на десять років. Вона відмовилася, після чого розмір орендно плати, сплаченої відповідачем, зменшився до 1 404,62 грн. За 2019 - 2020 роки сума несплаченої орендної плати з урахуванням індексу інфляції становить19 580,43 грн.

Відповідач відмовляється виплачувати ОСОБА_1 орендну плату у розмірі, встановленому Указом № 725/2008, не менше 3% оціночної вартості земельної ділянки.

Просила розірвати Договір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 червня 2021 року позов задоволено. Договір розірвано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07 лютого 2020 року нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, кадастровий номер 5924180600:03:002:0065, площа 2, 085 га, становить 68 365, 67 грн.

Указом № 92/2002, з метою підвищення рівня соціального захисту селян - власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), запроваджено плату за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

У 2020 році, з урахуванням Указу № 725/2008, орендна плата за земельну ділянку повинна становити 2 050,97 грн. (68365,67 грн х 3%).

Відповідач сплатив орендну плату за 2019 - 2020 роки в розмірі 1 404,62 грн, що менше за встановлений законодавством України.

Будь-яких належних доказів щодо виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками у 2019 - 2020 роках відповідно до Указу № 725/2008 ТОВ «Калина» не надало та не спростувало доводи позивачки щодо неналежного виконання Договору.

Суд встановив, що зменшення виплат з орендної плати відбулося після відмови позивачки укласти додаткову угоду про продовження дії договору, що має ознаки тиску, з метою примусити ОСОБА_1 погодитись на умови ТОВ «Калина». Відповідач під час виконання договору оренди діяв недобросовісно, тому суд дійшов висновку про доведеність вимог позивачки, оскільки отримана орендна плата за 2019 - 2020 роки є несправедливою, нижчою за отримувану в 2017 - 2018 роках, що є підставою для розірвання Договору.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Калина» задоволено. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Указ № 92/2002 зі змінами, внесеними Указом № 725/2008, має рекомендаційний характер, прийнятий після укладення сторонами договору та є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої згідно з умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року, справа № 704/1559/15-ц, провадження № 61-8004св18.

Згідно з умовами Договору обов`язок щодо сплати орендної плати покладено на відповідача.

З 2006 по 2020 роки ОСОБА_1 систематично виплачувалася орендна плата, однак вона не погоджується з її розміром за 2019 - 2020 роки.

Позивачка не ініціювала внесення змін до Договору щодо збільшення розміру орендної плати, відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про оренду землі».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надала суду доказів звернення до орендаря із заявою про перегляд розміру орендної плати відповідно до вимог Закону, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Те, що такі дії не були виконані орендарем самостійно, не є порушенням істотних умов Договору та не може бути підставою для його розірвання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, просила її скасувати, рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 червня 2021 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 33 35 ЦПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи від 04 серпня 2021 року визначено склад суду: Кононенко О. Ю. (суддя - доповідач), Ткачук С. С., Собина О. І. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2021 року справу призначено до розгляду на 02 вересня 2021 року у цьому складі.

Згідно з розпорядженням від 01 вересня 2021 року № 2112 на підставі подання судді-доповідача Кононенко О. Ю, погодженого заступником голови суду Криворотенком В. І., про заміну судді Собини О. І. у зв`язку з її перебуванням у відпустці з 25 серпня 2021 року, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 585/900/21, провадження № 22-ц/816/1370/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 01 вересня 2021 року на заміну судді Собини О. І. призначено суддю Криворотенка В. І.

02 вересня 2021 року справа була розглянута судом у складі: Кононенко О. Ю. (суддя - доповідач), Ткачук С. С., Криворотенка В. І.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень суддя Собина О. І. вийшла з відпустки 13 вересня 2021 року.

Заявниця посилається на те, що між датою ухвалення рішення та виходом судді Собини О. І. з відпустки пройшло лише одинадцять днів. Їй не було надано часу для заявлення відводу судді Криворотенку В. І., оскільки з моменту його призначення до ухвалення остаточного рішення пройшов один день.

З 2006 до 2020 року відповідач не сплачував позивачці складові частини орендної плати згідно з Договором, а саме натуральну - видати сільськогосподарську продукцію, відробіткову - надати послуги, що свідчить про систематичну несплату орендної плати.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18, сформульований за інших фактичних обставин справи.

Договір не містить узгодженого сторонами розміру таких форм орендної плати як натуральна та відробіткова.

Щодо доводів позивачки про порушення норм процесуального права, то процесуальне законодавство не містить вимог про повідомлення сторін про зміну складу суду.

Оскільки позивачка у позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу просила проводити розгляд справи без її участі, вона добровільно не скористалась своїм правом бути присутньою в судовому засіданні та обізнаною зі складом суду.

Виплата орендної плати з 2008 до 2018 року проводилась у більшому розмірі, ніж передбачена договором, з чим погоджувалась позивачка і на що посилалась у позовній заяві. Вказане спростовує доводи касаційної скарги про систематичну несплату орендної плати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року відмовлено.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 4 частини першої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 грудня 2006 року ОСОБА_1 і ТОВ «Калина» уклали договір оренди землі, строком на п`ятнадцять років, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площа 2,085 га, в тому числі рілля 2,085 га, для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в адміністративних межах Анастасівської сільської ради. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 44 449, 15 грн.

Згідно з пунктом 9 Договору орендна плата становить 1,5% від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки - 335,00 грн. Вноситься орендарем у формі та розмірі: грошова - 335,00 грн, натуральна: видати сільськогосподарську продукцію; відробіткова: надати послуги.

Відповідно до пункту 10 Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим договором; внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню; з інших підстав, визначених законом (пункт 37 Договору).

Згідно з пунктом 38 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається тільки при умові систематичної несплаті орендної плати.

Відповідно до пункту 40 Договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Договір зареєстрований у Роменському районному відділенні Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», згідно із записом у Державному реєстрі земель від 05 липня 2007 року № 04.07.623.00717.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 26 грудня 2006 року, підписаного сторонами, позивачка передала ТОВ «Калина» в особі директора Демченко А.В. земельну ділянку, площа 2,085 га, державний акт від 30 грудня 2002 року, серія СМ № 177880 № 340, розташовану в адміністративних межах Анастасівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 лютого 2020 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку 30 грудня 2002 року, серія СМ № 177880 № 340, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 5924180600:03:002:0065, площа 2,0854 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Анастасівської сільської ради Роменського району Сумської області.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07 лютого 2020 року нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, кадастровий номер 5924180600:03:002:0065, площа 2,085 га, становить 68365, 67 грн.

Відповідно до зведеної таблиці індексів інфляції у 2019 році індекс інфляції становив 104,1%, у 2020 році - 105% .

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ТОВ «Калина» сплатило позивачці за надання майна в оренду у 2019 році та у 2020 році по 1404,62 грн.

ТОВ «Калина» сплатило ОСОБА_1 орендну плату у таких розмірах: у 2006 році - 0,00 грн, у 2007 році - 667,00 грн; у 2008 році - 343,00 грн, у 2009 році - 415,52 грн, у 2010 році - 836,17 грн, у 2011 році - 1159,90 грн, у 2012 році - 2047,76 грн, у 2013 році - 2241,66 грн, у 2014 році - 2731,10 грн, у 2015 році - 5038,98 грн, у 2016 році - 6899,15 грн, у 2017 році - 7658,54 грн, у 2018 році - 9364,16 грн, у 2019 році - 1404,62 грн, у 2020 році - 1404,62 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону, частина перша статті 93 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати (стаття 22 Закону).

Згідно з Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Типовий договір) розмір орендної плати у зазначається у: грошовій формі - у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності, а за земельні ділянки державної або комунальної власності також із зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку; натуральній - перелік, кількість або частка продукції, одержуваної із земельної ділянки, якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки; відробітковій - види, обсяги, строки і місце надання послуг, види, обсяги, строки і місце виконання робіт.

Щодо доводів касаційної скарги, що з 2006 до 2020 року відповідач не сплачував позивачці складові частини орендної плати згідно з Договором, а саме натуральну - видати сільськогосподарську продукцію, відробіткову - надати послуги, що свідчить про систематичну несплату орендної плати, то Верховний Суд дійшов висновку, що вони виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У матеріалах справи немає посилання на узгоджений сторонами розмір таких форм орендної плати як натуральна та відробіткова, є лише вказівка, що вони можуть бути визначені сторонами, оскільки передбачені Типовим договором.

Відповідно до умов Договору сторони визначили єдину форму орендної плати - грошову, в розмірі 1,5% від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки - 335,00 грн. Запис у пункті 9 Договору про натуральну (видати сільськогосподарську продукцію) та відробіткову (надати послуги) форми внесений згідно з вимогами Типового договору.

Позивачка не посилалась, як на підставу своїх позовних вимог, на те, що відповідач не сплачував орендну плату в натуральній та відробіткові формі. Позов обґрунтований неправомірним зменшенням орендної плати, яка встановлена в грошовій формі, що позивач вказувала як підставу для розірвання Договору.

Суд першої інстанції ухвалив рішення, мотивуючи його тим, що відповідач сплатив орендну плату за 2019 - 2020 роки в розмірі 1 404,62 грн, що менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, і зменшення почалось після відмови позивачки укласти додаткову угоду про продовження дії договору, що має ознаки тиску. Отримана позивачкою орендна плата за 2019 - 2020 роки є несправедливою, нижчою за отримувану в 2017 - 2018 роках, що є підставою його розірвання договору оренди.

Суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції відповідно до статті 367 ЦПК України, згідно з якою в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Недотримання форми орендної плати, визначеної в договорі оренди землі, є самостійною підставою для його розірвання, яка не заявлялась позивачкою в суді першої інстанції, тому не може бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18, Верховний Суд сформулював висновок за інших фактичних обставин, встановлених судами. У справі сторони погодили три основні складові орендної плати, а саме: орендна плата у грошовій формі 4% від грошової оцінки землі; безкоштовна поставка 1 тонни соломи до садиби орендодавця; оранка і культивація присадибної ділянки орендодавця до 0,40 га. Орендар не виконував дві з них, а лише сплачував орендну плату в грошовій формі з простроченням.

У справі, що переглядається сторони не узгоджували інші форми орендної плати, крім грошової, а суди не встановили прострочення з оплати у грошовій формі, тому цей висновок Верховного Суду не застосовується.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення норм процесуального права в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з частиною дванадцятою статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку, крім випадків встановлених цим Кодексом (частина друга статті 213 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги щодо неналежного складу суду є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу.

Згідно з підпунктом 2.3.23 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджене рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року № 25, у разі неможливості продовження розгляду справи одним із суддів-членів колегії (призов на військову службу, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, довготривале перебування на лікарняному або у відпустці тощо) заміна судді-члена колегії здійснюється автоматизованою системою на підставі мотивованого розпорядження керівника апарату суду (або уповноваженої ним особи) на виконання службової записки судді-доповідача у справі з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду цієї справи у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 01 вересня 2021 року на заміну судді Собини О. І. (у зв`язку з відпусткою) призначено суддю Криворотенка В. І. (на підставі розпорядженням від 01 вересня 2021 року № 2112 на виконання подання судді-доповідача Кононенко О. Ю), та визначено склад суду: Кононенко О. Ю. (суддя - доповідач), Ткачук С. С. , Криворотенко В. І.

02 вересня 2021 року справа була розглянута судом у складі суддів, визначених згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 01 вересня 2021 року.

Постанову Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року ухвалено колегією суддів у складі: головуючого судді-доповідача - Кононенко О. Ю., суддів: Ткачук С. С., Криворотенко В. І., тобто без порушень пункту 4 частини першої статті 411 ЦПК України.

Відповідно до статті 368 ЦПК України визначено порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів ОСОБА_1 про позбавлення можливості заявити відвід судді Криворотенку В. І., то Верховний Суд зазначає таке.

Статті 36 - 38 ЦПК України регулюють питання відводу (самовідводу) судді.

Системній аналіз вказаних статей дає підстави для висновку, що у разі розгляду справи колегією суддів питання про відвід судді вирішується невідкладно, а відвід повинен бути вмотивованим. Відвід новопризначеного судді, у випадках зміни складу суду заявляється не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про підставу для відводу цього судді.

Згідно з протоколом судового засідання від 02 вересня 2021 року позивачка в засідання не з`явилась, у відзиві на апеляційну скаргу просила розглянути справу без її участі.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 своїм правом бути присутньою в судовому засіданні та правом на заявлення відводу судді Криворотенка В. І. не скористалась, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не довела обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх позовних вимог, порушення її прав як орендодавця, не надала доказів звернення до орендаря із заявою про перегляд розміру орендної плати відповідно до вимог Закону, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у справі, а підстави касаційного оскарження не спростовують висновки суду апеляційної інстанції про відмову у позові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко