Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 587/1562/21

провадження № 61-6658св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Бездрицька сільська рада Сумського району Сумської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кордюк Віталій Петрович, на рішення Сумського районного суду м. Суми

від 24 грудня 2021 року у складі судді Черних О. М.та постанову Сумського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бездрицької сільської ради Сумського району Сумської області (далі - Бездрицька сільська рада) та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 1980 року до 2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого

за спільні кошти, спільними зусиллями вони побудовали житловий

будинок АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами. Крім того, вони набули у власність земельні ділянки: кадастровий номер 5924788300:03:010:0252, площею 0,0400 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та кадастровий номер 5924788300:03:010:0253, площею 0,1100 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Вказувала, що за життя її чоловік ОСОБА_3 зареєстрував домоволодіння на себе, а після розірвання шлюбу вона продовжувала проживати в будинку, вважаючи себе співвласницею спільно набутого майна.

У 2003 року ОСОБА_3 став проживати окремо від неї за іншою адресою, а вона залишилася проживати у спірному будинку, самостійно утримувала його та сплачувала комунальні платежі.

11 травня 2021 року ОСОБА_3 склав заповіт на все належне йому майно на користь їхнього сина ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружина сина - ОСОБА_4 повідомила її про необхідність звільнення домоволодіння, яке за заповітом повністю належить їхньому сину. Крім того, на дві кімнати

в будинку син з невісткою повісили замки, і вона не може використовувати житло за призначенням.

Також вказувала, що не давала згоду на розпорядження своєю частиною майна при складенні заповіту.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати право власності на 1/2 частини нерухомого майна за адресою:

АДРЕСА_1 , а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 (літ. А-*1) площею 98,4 кв. м; сараю (літ. Б) площею 36,8 кв. м; погреба (літ. п/г) площею 26,1 кв. м; сараю (літ. В) площею

7,4 кв. м; вбиральні (літ. Г) площею 1,4 кв. м та огорожі (літ. 1-4), площею 43,3 кв. м; земельної ділянки, кадастровий номер 5924788300:03:010:0252, площею 0,0400 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки, кадастровий номер 5924788300:03:010:0253, площею 0,1100 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 24 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (літ. А-*1) площею 98,4 кв. м; 1/2 частки сараю (літ. Б) площею 36,8 кв. м; 1/2 частки погреба (літ. п/г) площею 26,1 кв. м; 1/2 частки сараю (літ. В) площею 7,4 кв. м; 1/2 частки вбиральні (літ. Г) площею 1,4 кв. м;

1/2 частки огорожі (літ. 1-4) площею 43,3 кв. м; 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 5924788300:03:010:0252, площею 0,0400 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка залишилась проживати в спірному будинку, продовжувала його утримувати як власний, оскільки вважала себе власницею спірного будинку, тобто про порушення своїх прав заявниця дізналась лише в 2021 році, після смерті свого колишнього чоловіка. Будинок АДРЕСА_1 побудований в період шлюбу та за спільні кошти подружжя, суд вважав, що право ОСОБА_1 на поділ будинку та земельної ділянки, кадастровий номер 5924788300:03:010:0252, площею 0,0400 га,для будівництва

і обслуговування житлового будинку, є доведеним.

Щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5924788300:03:010:0253, площею 0,1100 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, то суд вважав, що це особиста власність ОСОБА_3 , а тому відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кордюка В. П. залишено без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що встановивши, що спірні житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та земельна ділянка, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будинку, набуті позивачкою та її колишнім чоловіком під час шлюбу та

в інтересах сім`ї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що це нерухоме майно є їхнім спільним майном, а тому підлягає поділу шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна.

ОСОБА_1 доведено, що про порушення (невизнання відповідачем) її права власності на спірне спільне нерухоме майно їй стало відомо

з 11 травня 2021 року, тобто з моменту посвідчення заповіту, відповідно до якого ОСОБА_5 без згоди позивачки заповів спірне нерухоме майно відповідачу ОСОБА_2 , а тому апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позову за пропуском позовної давності.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5924788300:03:010:0253, площею 0,1100 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не оскаржується, а тому на підставі частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кордюк В. П., подав касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що ОСОБА_1 не є співвласником спірного майна, не має у власності визначену частку на домоволодіння, а заявляє лише про те, що має право на спільну сумісну власність подружжя, яке нічим не визначено, документально не підтверджено. Поділ майна подружжя здійснений не був, а тому фактично спірний будинок є спадковим майном померлого ОСОБА_5 .

Позивач не довела належними та допустимими доказами, а суд не дослідив питання, чи є будинок, право власності на частку в якому позивачка бажає визнати, спільною сумісною власністю, а не особистою власністю померлого ОСОБА_3 , що він був побудований за спільні кошти подружжя та спільною працею.

Зазначає, що з моменту розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у 2002 році минуло 19 років, та за цей час позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя позивач не заявляла, майно не було поділено.

Позивачем не було подано будь-яких заяв та клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності та не надано доказів поважності причини пропуску такого строку. Оскільки після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 сплинув трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, відповідного позову ОСОБА_1 заявлено не було, то ОСОБА_3 обґрунтовано вважав, що він має право розпорядитись належним йому майном як своїм особистим, тому 11 травня 2021 року на все своє майно склав заповіт на користь сина ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 21 червня 1980 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували

у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сумського районного суду Сумської області від 21 січня 2002 року розірвано, актовий запис про розірвання шлюбу складено 02 грудня 2015 року (а.с. 17, 27, 29).

Згідно зі свідоцтвом про забудову ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських будівель за адресою:

АДРЕСА_1 , встановлено строк з 1981 року до 1983 року, до свідоцтва додано рішення Виконавчого комітету Сумської районної ради народних депутатів Сумської області УССР від 14 жовтня 1981 року № 291 (а.с. 25-26).

З 1981 року до 1985 рік ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за спільні кошти, спільними зусиллями побудували будинок АДРЕСА_1 ,

з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується накладними та квитанціями (а.с. 34-63).

Відповідно до інвентаризаційної справи на будинок

АДРЕСА_1 , право власності на домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_3 (а.с. 96-108).

Інформація про право власності чи інше речове право на вказане домоволодіння на АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майно відсутня (а.с. 18).

Згідно з довідкою Бездрицької сільської ради від 07 липня 2021 року

№ 157/03-05 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 1985 року (а.с. 33).

Відповідно до квитанцій з 2003 року ОСОБА_1 самостійно утримувала будинок, сплачувала обов`язкові платежі (а.с. 64-82).

Згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5924788300:03:010:0252, площею 0,0400 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, підстава - рішення органу місцевого самоврядування Токарівської сільської ради від 01 листопада 1993 року,

а також право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5924788300:03:010:0253, площею 0,1100 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, підстава - рішення органу місцевого самоврядування Токарівської сільської ради від 01 листопада 1993 року (а.с. 19-24).

11 травня 2021 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно сину ОСОБА_2 (а.с. 159).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і після його смерті спадщину за заповітом прийняв його син ОСОБА_2 (а.с. 156-157).

29 вересня 2021 року ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву

ОСОБА_1 просив суд першої інстанції застосувати наслідки спливу позовної давності (а.с. 121).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Кордюк В. П., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто

з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) (тут і далі в редакції чинній, на час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Вказані норми законодавства, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, узгоджуються з нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,

у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статей 28, 29 КпШС України кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або

з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Враховуючи, що спірні житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та земельна ділянка, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будинку, набуті позивачкою та її колишнім чоловіком під час шлюбу та в інтересах їхньої сім`ї, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане нерухоме майно є їхнім спільним майном, а тому підлягає поділу шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами, а суд не дослідив питання, чи є будинок, право власності на частку в якому позивачка бажає визнати, спільною сумісною власністю, а не особистою власністю померлого ОСОБА_3 , є безпідставними.

Згідно зі статтею 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає

з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічно питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Частиною третьою статі 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено

й частиною другою статті 72 СК України.

Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не

з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте

у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України

у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, від 29 серпня 2019 року у справі № 489/1499/16-ц (провадження № 61-30907св18).

Врахувавши вказані норми права та правовий висновок Верховного Суду України, встановивши, що позивачка залишилась проживати в спірному будинку, продовжувала його утримувати як власний, про порушення своїх прав дізналась лише в 2021 році, після смерті свого колишнього чоловіка, до суду з позовом звернулася у серпні 2021 року, суд першої інстанції,

з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач не пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявляв відповідач.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності,

у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»,

§ 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

У жовтні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі.

Заявник клопотання, посилаючись на частину шосту статті 19 ЦПК України та частину першу статті 274 ЦПК України, вказує, що зазначена справа

є малозначною, а касаційна скарга відповідачем подана на судові рішення

у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Посилається також на пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України, відповідно до якого суд відмовляє у відкритті касаційного провадження

у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Разом із цим підстави для закриття касаційного провадження визначені статтею 396 ЦПК України, і заявник не конкретизує підставу закриття касаційного провадження у цій справі, виходячи саме з указаної норми процесуального закону. Мотиви, наведені у клопотанні ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для закриття касаційного провадження

у цій справі.

При цьому касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кордюк В. П., містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що викликає необхідність дати їм відповідну правову оцінку під час касаційного перегляду справи,

а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Враховуючи, що в цьому випадку оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, тому розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кордюк Віталій Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Сумського районного суду м. Суми від 24 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк