Постанова

Іменем України

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 587/167/21

провадження № 61-13200св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 квітня 2021 року у складі судді Гончаренко Л. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Левченко Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі правонаступника - акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позивач ОСОБА_1 зазначав, що 24 січня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 948, на іпотечному договорі, укладеному 22 серпня 2008 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на квартиру, розташовану за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

Вказує, що зазначений виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства. З дня виникнення прав вимоги минуло понад три роки, має місце подвійне стягнення заборгованості, оскільки кредитну заборгованість з нього стягнуто за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 01 січня 2014 року.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 948, вчинений 24 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. на іпотечному договорі, укладеному 22 серпня 2008 року між ОСОБА_1 з ПАТ «Укрсоцбанк» щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 07 квітня 2021 року, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 24 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 948, щодо стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що боржник, який також має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Оскільки позивач заперечив відсутність спору щодо заборгованості, а відповідач зворотного не довів, суди дійшли висновку про наявність порушених прав позивача та наявність підстав для задоволення його позовних вимог. Крім того, з наданих відповідачем до суду документів вбачається, що кредитор дійсно направляв боржнику вимоги про сплату заборгованості, проте в матеріалах справи відсутні відомості щодо їх отримання. Також, позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки про наявність виконавчого напису виданого, 24 січня 2018 року за № 948, позивач дізнався у листопаді 2018 року з постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за оскаржуваним виконавчим написом, а до суду звернувся 25 січня 2021 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Сумського районного суду Сумської області.

16 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність рішення суду про стягнення заборгованості жодним чином не може бути перешкодою для вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки і це жодним чином не буде подвійною або надмірною відповідальністю, оскільки рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 січня 2014 року у справі № 1689/10 фактично не виконано.

Також, на адресу позивача надсилалося повідомлення про порушення основного зобов`язання.

Разом з тим, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за наявних обставин взагалі не матиме жодних правових наслідків без ініціювання нових позовів з боку позивача. При цьому, чинне законодавство не передбачає можливості застосування повороту виконання виконавчих написів. Така процедура можлива виключно при виконанні судових рішень.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції поклав обов`язок доказування пропуску строків позовної давності позивачем на відповідача, при цьому за висновками суду, позивачу достатньо лише стверджувати, що він дізнався про оскаржуваний виконавчий напис у листопаді 2018 року, не додаючи жодних доказів на підтвердження своїх доводів.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17, Верховного Суду України від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71цс14, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 24 січня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 948, про звернення стягнення на двокімнатну квартиру, загальною площею 65,5 кв. м, житловою площею 38,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником предмета іпотеки є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського районного нотаріального округу Висєканцевою Т. С. Зазначене нерухоме майно на підставі іпотечного договору передано в іпотеку в забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 750/4-5754, кредитором за яким є ПАТ «Укрсоцбанк». Строк платежу за кредитним договором настав. Боржником за кредитним договором є ОСОБА_1 .

У виконавчому написі зазначено, що приватний нотаріус за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, пропонує задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 10 лютого 2015 року по 09 жовтня 2017 року, а саме: строкова заборгованість - 5 170 доларів США; прострочена заборгованість - 40 242,57 доларів США; строкова заборгованість по нарахованих відсотках - 494,50 доларів США; прострочена заборгованість по нарахованих відсотках - 49 815,10 доларів США. Загальна сума заборгованості становить 95 722,17 доларів США та сума плати здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Згідно з рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 січня 2014 року у справі № 1689/10 стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 397 284,85 грн.

На виконання зазначеного рішення третейського суду Дніпровський районний суд м. Києва видав виконавчий лист від 16 жовтня 2014 року (справа № 755/24501/14-ц).

28 липня 2015 року за вказаним виконавчим листом відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження, про що винесена відповідна постанова.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 січня 2014 року у справі № 1689/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 397 284,85 грн, на виконання якого Дніпровським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист від 16 жовтня 2014 року (справа № 755/24501/14-ц).

Враховуючи зазначене, кредитор на власний розсуд змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору.

Звертаючись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису ПАТ «Укрсоцбанк» просив задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання боржником умов кредитного договору за період з 10 лютого 2015 року по 09 жовтня 2017 року, а саме: строкова заборгованість - 5 170 доларів США; прострочена заборгованість - 40 242,57 доларів США; строкова заборгованість за нарахованими відсотками - 494,50 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 49 815,10 доларів США.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, дійшов правильного висновку про те, що суму визначеної кредитором заборгованості позивача перед банком за період з 10 лютого 2015 року по 09 жовтня 2017 року не можна було вважати безспірною.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/3337/17, тому доводи касаційної скарги про неврахування вказаних висновків є безпідставними.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, Верховного Суду України від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аргументи касаційної скарги щодо пропуску позовної давності є необґрунтованими, оскільки банк не надав до суду належних доказів того, що боржник отримав його листи з вимогою сплатити заборгованість із зазначенням його намірів отримати виконавчий напис нотаріуса.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров