№ 587/2372/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 587/2372/19

провадження № 61-8837св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка Олександр Віталійович, на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Черних О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 01 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого він передав, а ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти у розмірі 2 782 500,00 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 105 000,00 дол. США, строком до 01 лютого 2018 року.

Однак ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим повинен не лише повернути борг, але й нести відповідальність відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо обов`язку сплатити 3 % річних та індексу інфляції.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 2 782 500,00 грн, 3 % річних у розмірі 147 510,62 грн, індекс інфляції в розмірі 1 153 743,75 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 782 500,00 грн основного боргу за договором позики, 393 074,50 грн індексу інфляції за порушення умов договору позики, 147 510,62 грн відсотки річних за невиконання умов договору позики.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув позивачу грошові кошти за договором позики, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, внаслідок порушення грошового зобов`язання відповідач несе передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність щодо сплати 3 % річних та суми інфляційного збільшення боргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., задоволено частково, рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року в частині визначення суми стягнення індексу інфляції змінено, зменшено суму стягнення до 327 222,00 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування суми позики, зазначеної в договорі.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу та 3 % річних.

Однак судом першої інстанції було допущено помилку при обрахуванні суми інфляційного збільшення боргу, тому ця сума підлягає зменшенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2019 року у справі № 6-551цс16, та постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), а також зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 233 1046 1049 1051 ЦК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач просить стягнути з відповідача суму позики у розмірі 2 782 500,00 грн, обґрунтовуючи свої позовні вимоги пунктом 2 договору позики, відповідно до якого, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує факт отримання у борг суми, зазначеної у пункті 1 цього договору. Однак з пункту 1 договору позики неможливо встановити, яку саме суму позики відповідач отримав за цим договором, оскільки суму позики, зазначено цифрами у розмірі 2 782 500,00 грн, а прописом - 2 780 500,00 грн.

Крім того, відповідач під час підписання договору позики грошові кошти у розмірі 2 782 500,00 грн не отримував, що підтверджується поясненнями свідків, допитаних судом першої інстанції під час розгляду справи.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року до ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, відмовлено ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року і витребувано із Сумського районного суду Сумської області цивільну справу № 587/2372/19.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка О. В., підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

01 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.

Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 782 500,00 грн, що еквівалентно 105 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладання договору, (курс 1 дол. США на рівні 26,50 грн), строком до 01 лютого 2018 року.

Пунктом 2 договору позики передбачено, що, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує факт отримання у борг суми, зазначеної у пункті 1 цього договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом спору у цій справі є зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 отримані у борг 2 782 500,00 грн, що еквівалентно 105 000,00 дол. США, а також сплатити на його користь інфляційні втрати, пов`язані з несвоєчасним виконанням зобов`язання, у розмірі 1 153 743,75 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 147 510,62 грн на підставі статті 625 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу та 3 % річних

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і відповідачем те, що пунктом 2 договору позики від 01 листопада 2017 року передбачено, що підписуючи цей договір, позичальник підтверджує той факт, що, під час укладення цього договору він в повному обсязі отримав від позикодавця суму позики, визначену в пункті 1 цього договору.

Відповідно до пункту 1 цього договору позикодавець передає, а позичальник приймає у власність 2 782 500,00 грн, що еквівалентно 105 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладання договору (1 дол. США = 26,50 грн).

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що посилання ОСОБА_2 на те, що він не отримав грошову суму, обумовлену договором позики, з огляду на те, що в пункті 1 цього договору сума позики, що записана цифровим способом, відрізняється від суми, записаної прописом, не бере до уваги, оскільки цим пунктом договору визначено суму позики у еквіваленті до розміру позики в іноземній валюті 105 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору із визначенням сторонами курсу валюти дол. США на рівні 26,50 грн.

Таким чином, 105 000,00 дол. США х 26,50 грн = 2 782 500,00 грн, тому сума позики у розмірі 2 782 500,00 грн була підтверджена.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики, тому зробили правильний висновок, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу та 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року задоволено також позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 393 074,50 грн на підставі статті 625 ЦК України.

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року в частині визначення суми стягнення інфляційних втрат, змінено, зменшено суму стягнення до 327 222,00 грн

Вимога позивача про стягнення цієї суми інфляційних втрат була заявлена ним виходячи із загальної суми боргу, що становить із 2 782 500,00 грн, що еквівалентно 105 000,00 дол. США

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Подібний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення інфляційних втрат не узгоджуються із нормами цивільного законодавства України, які судами застосовано неправильно.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Проаналізувавши підстави звернення позивача до суду з позовом, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення в частині позовних вимог про стягнення основного боргу та 3 % річних, однак в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат неправильно застосував норми матеріального права. Тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанова Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 01 листопада 2017 року в розмірі 2 782 500,00 грн, 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 147 510,62 грн - залишенню в силі, а в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат - скасуванню і ухваленню в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 19 210,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Цюпка Олександр Віталійович, задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 01 листопада 2017 року в розмірі 2 782 500,00 грн, 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 147 510,62 грн залишити в силі.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат скасувати, ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 153 743,75 грн відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 19 210,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк