Постанова
Іменем України
13 червня 2022 року
м. Київ
справа № 587/586/21
провадження № 61-19319 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - акціонерне товариство «Таскомбанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» на постанову Сумського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», банк) про визнання транзакцій нечинними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення пені.
Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2021 року йому стало відомо, що невстановлені особи отримали доступ до його мобільного номеру телефону, за допомогою якого з його рахунку, відкритого в АТ «Таскомбанк», шахрайським шляхом заволоділи кредитними коштами у розмірі 37 997,61 грн, про що ним було повідомлено банк та подано до поліції відповідну заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Ним не вчинялися дії, спрямовані на отримання кредитних коштів від банку, у нього було відсутнє волевиявлення на отримання кредитних коштів, він не надавав документів для проведення транзакції з отримання коштів з кредитного рахунку, тому транзакції щодо переказу 22 лютого 2021 року коштів з його рахунку НОМЕР_1 у загальному розмірі 37 997,61 грн на інший рахунок є нечинним, унаслідок чого банк мав повернути ці кошті на його рахунок. Таким чином, банк протиправно нарахував відсотки та пеню по вищевказаному кредиту, чим порушив його права, унаслідок чого з АТ «Таскомбанк» необхідно стягнути пеню у сумі 0,1 % від розміру неналежного переказу за кожен день, починаючи від дня такого переказу.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати транзакції щодо переказу 22 лютого 2021 року коштів з його рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк» у загальному розмірі 37 997,61 грн на інший рахунок нечинним; зобов`язати АТ «Таскомбанк» повернути ОСОБА_1 кошти у розмірі 37 997,61 грн, шляхом відновлення їх на вищевказаному рахунку; скасувати відсотки, пеню (штрафні санкції) нараховані АТ «Таскомбанк» за вищезазначеними незаконними транзакціями; стягнути з АТ «Таскомбанк» на його користь пеню у сумі 0,1 % розміру неналежного переказу за кожен день, починаючись від дня такого переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 12 серпня 2021 року у складі судді Гончаренко Л. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач своїми діями сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а саме продиктував цифри, які прийшли йому у смс-повідомленні, думаючи, що дзвінок надійшов від співробітника «Vodafonе», унаслідок чого у подальшому це дозволило шахраям перевипустити sim-карту ОСОБА_1 . Отже, зняття коштів з рахунку позивача відбулося з його вини, як клієнта банка, про що він сам повідомляв банк.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт незаконного списання коштів із його карткового рахунку, а отже, відсутні підстави для визнання оспорюваної транзакції щодо переказу коштів нечинною, зобов`язання повернути кошти, стягнення відсотків та пені.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано АТ «Таскомбанк» повернути на картковий рахунок НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 за договором від 10 березня 2020 року № 410/7903150- СК, грошові кошти у розмірі 37 997,61 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 22 лютого 2021 року переказ кредитних коштів, розміщених на картковому рахунку позивача, здійснено без використання платіжної карти. Одразу після блокування номеру телефону, який був зазначений як фінансовий, ОСОБА_1 звернувся до оператора мобільного зв`язку та контакт-центру банку з вимогою про блокування sim-карти та платіжних карт.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем факту незаконного списання грошових коштів, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідач не заперечував факту того, що оскаржувані транзакції по платіжним карткам ОСОБА_1 22 лютого 2021 року були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами, шляхом використання перевипущеної sim-карти.
Безпідставним є посилання суду першої інстанції на положення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, якими покладено на клієнта відповідальність за усі проведені операції з використанням передбачених цим договором засобів його ідентифікації та аутентифікації, оскільки типову форму публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб введено в дію наказом голови правління АТ «Таскомбанк» від 25 лютого 2021 року №34-од з 02 березня 2021 року, тобто після виникнення спірних правовідносин між сторонами - 22 лютого 2021 року, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що АТ «Таскомбанк» не надано доказів на підтвердження ознайомлення позивача з умовами договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, яким передбачена відповідальність за операції, здійснені за допомогою системи дистанційного банківського обслуговування та/або мобільного додатку покладено виключно на клієнта, який і несе негативні наслідки втрати, незаконного заволодіння мобільним телефоном, відповідної sim-карти. Посилання АТ «Таскомбанк» на сприяння ОСОБА_1 у перевиданні невстановленій особі sim-карти не свідчать про наявність в його діях, як користувача картки, вини у перерахуванні з його карткового рахунку кредитних коштів на інший банківський рахунок.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки грошові кошти у розмірі 37 997,61 грн, як кредитні кошти банку, були списані з рахунку позивача за ініціативою інших осіб унаслідок недозволеної платіжної операції, тому наявні підстави для застосування пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тобто обов`язку банку передати на рахунок позивача 37 997,61 грн за рахунок власних коштів.
Апеляційний суд зазначив, що визнання транзакцій щодо переказу з належного ОСОБА_1 рахунку на інший рахунок грошових коштів нечинними не свідчить про повернення безпідставно списаних коштів, тому ці позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. Грошові кошти, які були незаконно списані з рахунку позивача, належали банку, а не ОСОБА_1 , а тому неповернення їх відповідачем у добровільному порядку після звернення позивача, не призвело до порушення його прав на це майно. Вимога позивача про скасування відсотків та штрафних санкцій не відповідає положенням пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження нарахування цих платежів банком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Таскомбанк» просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 587/586/21 з Сумського районного суду Сумської області.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач своїми діями сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка давала змогу ініціювати платіжні операції, а саме продиктував цифри, які прийшли йому у смс-повідомленні, думаючи, що це надійшов телефонний дзвінок від працівника «Vodafonе». Вказані дії позивача дозволили шахраям перевипустити його sim-карту та аутентифікуватися в обліковому записі клієнта з використанням зареєстрованого у банку номера телефону і підтвердити операції 3DSecure-кодами. Таким чином, зняття кредитних коштів з рахунків відбулося з вини позивача, як клієнта банку.
Позивач підтвердив, що особисто передав інформацію третім особам щодо свого мобільного пристрою та у подальшому до інтернет-банкінгу.
Отже, банк не несе відповідальності перед позивачем, як клієнтом, за операції, що здійснювалися за допомогою мобільного додатку встановленого на мобільному пристрої клієнта, у тому числі у випадку передачі, втрати або використання третіми особами мобільного телефону, sim-карти, логіну і паролю клієнта, чи зміни пристрою без попередження операційного центру та без підтвердження такої зміни.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частин першої і третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судом установлено, що 10 березня 2020 року ОСОБА_1 була підписана заява-договір про приєднання до публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 410/7903150- СК, відповідно до умов якого позивачу було відкрито поточний рахунок у гривні НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснювати з використанням електронних платіжних засобів (а.с. 43).
Згідно з випискою по картковому рахунку НОМЕР_1 22 лютого 2021 року з 11 години 27 хвилин по 11 годину 36 хвилин було здійснено чотири транзакції по переказу коштів на загальну суму 37 997,61 грн (а.с. 8).
05 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління АТ «Таскомбанк» із заявою, в якій повідомив, що 22 лютого 2021 року з його карткового рахунку було незаконно списано суми у розмірі 29 000 грн, 6 500 грн, 500 грн та 30 грн. Зазначив, що на його номер зателефонувала невідома особа та представилася співробітником «Vodafonе» і для покращення якості зв`язку запропонувала повідомити 5 цифр, що надійшли в смс-повідомленні та перезавантажити телефон, що він і зробив, унаслідок чого телефон було заблоковано. Після чого він звернувся до служби підтримки «Vodafonе» та заблокував sim-карту, а також на гарячу лінію АТ «Таскомбанк», де заблокував банківські карти. Зазначив, що повідомлень про зняття з його рахунку грошових коштів він не отримував (а.с. 124).
06 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021205560000037 щодо заволодіння невстановленими особами грошовими коштами з кредитної карти належної заявнику (а.с. 7).
З висновку від 31 березня 2021 року № 121 вбачається, що управлінням по боротьбі з шахрайством АТ «Таскомбанк» за результатами розгляду обставин, викладених у заяві ОСОБА_1 від 05 березня 2021 року було встановлено, що платіжна карта № НОМЕР_2 була заблокована 22 лютого 2021 року о 16 год. 41 хв. співробітником контакт-центру на підставі звернення клієнта та повідомлення про шахрайство, а платіжна картка № НОМЕР_3 заблокована 22 лютого 2021 року о 18 год. 48 хв. банком при виявленні підозрілих операцій по них. 22 лютого 2021 року у період з 11 год. 27 хв. до 11 год. 41 хв. проведено три успішних транзакцій на суму 36 177 грн, у додатку системи дистанційного банківського обслуговування TAC2U - поповнення картки НОМЕР_4 ) акціонерного товариства «Райффайзен Банк», що були зняті того ж дня у банкоматі А0105332 акціонерного товариства «Райффайзен Банк» за адресою: вул. Соборна, 25 м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (а.с. 46-48).
За результатами проведеного розслідування управління по боротьбі з шахрайством АТ «Таскомбанк» дійшло висновку, що оскаржувані операції було здійснено після успішної аутентифікації в обліковому запису клієнта з використанням зареєстрованого в банку номеру телефону та підтвердження операцій 3DSecure-кодами. Операції здійснено з використанням одноразового цифрового паролю (ОТР-пароль) або з використанням інших дій, що підтверджують здійснення такої операції у ІБ «TAS 2U» та/або мобільного додатку, визнаються вчиненим клієнтом і оскарженню не підлягають. ОСОБА_1 став жертвою шахрайських дій невстановлених осіб з використанням методів соціальної інженерії. Операції переказу коштів у системі дистанційного банківського обслуговування TAS2U на суму 36 177 грн було здійснено унаслідок успішного входу в TAS2U після перевипуску sim-карти клієнта.
Згідно з пунктом 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
Пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Згідно з пунктом 2 Розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705), емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу.
Емітент під час видачі електронного платіжного засобу зобов`язаний проінформувати держателя про можливість або неможливість зміни ПІНу. Перша зміна ПІНу здійснюється безкоштовно.
Емітент має право передати електронний платіжний засіб держателю або представнику користувача через агента.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629 св 18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323 св 18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877 св 19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544 св 19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16-ц (провадження № 61-10242 св 20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799 св 21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що банком належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з його рахунку, оскільки 22 лютого 2021 року переказ кредитних коштів, розміщених на картковому рахунку позивача, здійснено без використання платіжної карти.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що банком не заперечувався факт того, що оскаржувані транзакції по платіжним карткам ОСОБА_1 ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами, шляхом використання перевипущеної sim-карти, тобто кредитні кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб.
Посилання касаційної скарги на те, що позивач сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка давала змогу ініціювати платіжні операції, оскільки він підтвердив, що особисто передав інформацію третім особам щодо свого мобільного пристрою, на увагу не заслуговують, так як банком визнано факт переведення коштів з рахунку позивача саме шахраями. Крім того, ОСОБА_1 одразу після блокування його номеру телефону, який був зазначений як фінансовий, звернувся до оператора мобільного зв`язку та контакт-центру банку з вимогою про блокування sim-карти та платіжних карт.
Отже, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.
Постанову Сумського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць