Постанова
Іменем України
29 січня 2021 року
м. Київ
справа № 588/1770/18
провадження № 61-15163св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 , відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_3 позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) - ОСОБА_3 ,відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 червня 2020 року
у складі судді Линник О. С. та постанову Сумського апеляційного суду
від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю.,
Ткачук С. С., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 .
Позовна заява мотивована тим, що з 10 серпня 1984 року до 14 грудня
2010 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_2 .
У період перебування сторін у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 1987 року ними придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, на якій розташований вказаний будинок, та земельна ділянка площею 0,076 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, належать ОСОБА_1 на праві власності.
Після перебудови будинку у 1996 році, позивачу було видане свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, зареєстроване 30 жовтня
1996 року Охтирським бюро технічної інвентаризації (далі - Охтирське БТІ).
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 створює перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю колишнього подружжя, у зв`язку з чим неможливо досягнути згоди щодо поділу у добровільному порядку спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, приватизовану земельну ділянку площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та приватизовану земельну ділянку площею 0,076 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на зазначені об`єкти нерухомого майна, та провести їх поділ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на: Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; Ѕ частину приватизованої земельної ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); Ѕ частину приватизованої земельної ділянки площею 0,0076 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 .
У березні 2019 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову, ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання факту спільного проживання однією сім`єю, визнання права на часткуу спільній сумісній власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 має однакові з
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на побудований будинок із господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею
0,1000 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки приймала участь у будівництві спірного будинку, вселилася до нього у 1996 року, як член сім`ї, та зареєстрована в ньому
з 1997 року.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_3 просила суд:
- встановити факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, та земельної ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 16 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, приватизовану земельну ділянку площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та приватизовану земельну ділянку площею 0,0076 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , припинено право приватної власності ОСОБА_1 на зазначені об`єкти нерухомого майна, та проведено їх поділ.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину приватизованої земельної ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину приватизованої земельної ділянки площею 0,0076 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Сумського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 червня 2020 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що спірне нерухоме майно придбано колишнім подружжям у період перебування в зареєстрованому шлюбі
(з 10 серпня 1984 року по 14 грудня 2010 року) за оплатним договором
від 10 грудня 1987 року за рахунок коштів подружжя, тому спірний будинок з господарськими будівлями і спорудами та приватизовані земельні ділянки належать сторонам на праві спільної сумісної власності, з рівним частками кожного у цьому майні.
Разом з тим, ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх дітьми, а також відсутні докази її участі у будівництві спірного будинку.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 15 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і передати справу в цій частині на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, а саме - суди розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що вона проживала з подружжям однією сім`єю, приймала участь у будівництві спірного між сторонами будинку, а також приймала участь грошовими коштами.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у період з 10 серпня 1984 року по 14 грудня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Заочним рішенням Тростянецького районного суду Сумської області
від 26 квітня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Під час шлюбу у них народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 має також сина від першого шлюбу - ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Тростянецькою нотаріальною конторою 10 грудня 1987 року, подружжям був придбано житловий будинок АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Виконавчого комітету Тростянецької міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1996 року № 380 замість договору купівлі-продажу від 10 грудня 1987 року, у зв`язку із перебудовою, на ім`я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою-характеристикою Комунального підприємства Охтирської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт» (далі - КП Охтирська міська рада «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт») рік будівництва вказаного житлового будинку - 1996 рік.
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю
від 04 грудня 1998 року та витягів з Державного земельного кадастру, земельні ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, та площею 0,076 га,
з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, належать на праві власності ОСОБА_1 .
Також судами встановлено, що з 17 квітня 1986 року ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , не працює у зв`язку з виходом на пенсію за віком.
Згідно з рішенням Тростянецького районного суду Сумської області
від 17 квітня 1995 року ОСОБА_3 належить частина домоволодіння на АДРЕСА_2 , де вона проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_7 та була зареєстрована з 13 березня 1985 року.
17 червня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 укладений договір купівлі-продажу будинку у селі Хрущова Микитівка Богодухівського району Харківської області вартістю 2 000 крб.
Згідно із записами у будинковій книзі та довідкою про зареєстрованих осіб від 12 грудня 2018 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 - з 1997 року,
ОСОБА_3 - з 1997 року, ОСОБА_4 - з 2002 року,
ОСОБА_5 - з 2004 року, ОСОБА_9 - з 2015 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 , як на підставу своїх вимог посилалась на те, що приймала участь у будівництві спірного будинку, вселилася до нього у 1996 року, як член сім`ї, та зареєстрована у ньому
з 1997 року.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Згідно з частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
За загальним правилом, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність») тощо.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що нею не доведено належними та допустимими доказаминадання коштів, зокрема, ОСОБА_1 , для придбання будинку чи будівництва нового будинку.
Крім того, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій також дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 на час придбання будинку подружжям ОСОБА_1 10 грудня 1987 року та на час будівництва нового будинку на АДРЕСА_1 й введення його в експлуатацію з отриманням свідоцтва про право власності на жилий будинок не була членом сім`ї подружжя ОСОБА_1 , отже факт спільного проживання однією сім`єю з ними, не підтвердився.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 червня 2020 року призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, про що повідомлено учасників справи.
Постановою Сумського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року справу розглянуто у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження. У мотивувальній частині постанови апеляційний суд зазначив, що справа є малозначною на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини четвертої статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Суд апеляційної інстанції, урахувавши наведені положення чинного законодавства, розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, не порушуючи вимог процесуального закону.
Обставини протилежного скаржник не довела, як і не зазначила, яким саме чином суд позбавив її можливості подати належні та допустимі докази, пояснення, а також як це може вплинути на вирішення спору по суті та прийнятті законного судового рішення.
Отже, не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_3 , що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження порушує її права та інтереси, тому відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду з цих підстав.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині є достатньо мотивованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній
частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 червня 2020 року в оскаржуваній частині та постанову Сумського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв