Постанова

Іменем України

31 березня 2023 року

місто Київ

справа № 589/3045/19

провадження № 61-10291св22

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року, постановлене суддею Лєвшею С. Л., та постанову Сумського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , у якому просив визнати частково недійсним у частині покупця укладений 16 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля «Toyota Land Cruiser 120», 2004 року випуску, сірого кольору, номер шасі

(кузова, рами) НОМЕР_1 , оформлений довідкою-рахунком КІМ 954069, виданою 16 січня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит» (далі - ТОВ «Фаворит»), визнавши позивача покупцем автомобіля за цим договором.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що договір купівлі-продажу автомобіля «Toyota Land Cruiser 120», 2004 року випуску, сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , насправді укладений між ним та продавцем ОСОБА_3 , оскільки саме він оговорював ціну автомобіля, сплачував грошові кошти за нього, отримував від продавця ключі та усі документи на автомобіль.

Стверджував, що відповідач учасником цих правовідносин не був, на його ім`я лише формально проведено реєстрацію спірного автомобіля.

Зазначив, що шляхом часткової сплати вартості автомобіля «Toyota Land Cruiser 120» в січні 2012 року та виплати іншої частини його вартості наприкінці березня 2012 року придбав за 30 000, 00 дол. США у ОСОБА_3 спірний автомобіль «Toyota Land Cruiser 120» та зареєстрував відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_2 , який на той час був його тестем. Позивач був вписаний у свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу як особа, яка має право на керування ним.

Позивач наголосив на тому, що відповідач є пенсіонером та отримує дохід лише у виді пенсії, тому не мав можливості накопичити грошові кошти на автомобіль вартістю 30 000, 00 дол. США, на відміну від ОСОБА_1 .. Адже позивач як приватний підприємець лише за один рік, що передував року купівлі автомобіля, отримав прибуток в сумі 442 183, 00 грн, що за курсом НБУ долара США до гривні становило еквівалент майже 55 000, 00 дол. США.

Здійснення реєстрації автомобіля «Toyota Land Cruiser 120» саме на ім`я відповідача викликана тим, що на ім`я позивача вже був зареєстрований автомобіль, а з відповідачем, який на той час був його тестем, у нього були добрі відносини.

На початку 2016 року сімейні стосунки позивача з дочкою відповідача погіршилися, і вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, а відповідач ОСОБА_2 - з позовом до суду про визнання позивача таким, який втратив право користування належним йому будинком. Справа № 589/2708/16-ц за позовом ОСОБА_2 перебувала в провадженні Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, саме під час розгляду цієї справи 05 жовтня 2016 року ОСОБА_2 надав суду пояснення, що спірний автомобіль купувався особисто позивачем і за його грошові кошти і лише формально був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

Незважаючи на це, 15 листопада 2016 року до позивача за місцем його мешкання навідалися працівники Шосткинського ВП ГУНП в Сумській області, які повідомили, що позивач має передати їм автомобіль «Toyota Land Cruiser 120», який зберігатиметься на штрафмайданчику Шосткинського відділу поліції для з`ясування обставин. За результатами розгляду скарги позивача Шосткинська місцева прокуратура надала письмову відповідь від 21 листопада 2016 року, в якій повідомлено позивача, що автомобіль «Toyota Land Cruiser 120» передано власнику відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, тобто відповідачу ОСОБА_2 . Після цих подій відповідач вчинив дії із заміни свідоцтва про реєстрацію спірного транспортного засобу та державних номерних знаків.

Також позивач зазначив, що він звертався до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірний автомобіль. Рішенням від 18 червня 2019 року у справі № 589/4842/16-ц Шосткинський міськрайонний суд Сумської області відмовив у задоволенні позову у зв`язку із тим, що відповідач набув право власності на автомобіль «Toyota Land Cruiser 120» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з продавцем ОСОБА_3 . Договір, на підставі якого автомобіль «Toyota Land Cruiser 120» вибув з власності ОСОБА_3 та був придбаний ОСОБА_2 , у судовому порядку в іншій справі не був визнаний недійсним, тому й вимога позивача про визнання за ним права власності на цей автомобіль судом не була задоволена.

З огляду на такі обставини, позивач зазначив, що змушений звернутися до суду з позовом про визнання недійсним у частині особи покупця автомобіля «Toyota Land Cruiser 120» та визнання його покупцем цього автомобіля.

Позивач наголосив, що автомобіль вибув з його володіння не з його волі, а був вилучений у нього працівниками поліції 15 листопада 2016 року, тому позивач в межах трирічного строку з моменту вилучення у нього автомобіля звернувся до суду з позовом та заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з моменту проведення самої державної реєстрації спірного автомобіля на ім`я відповідача за Довідкою-рахунком НОМЕР_2 , виданою 16 січня 2012 року ТОВ «Фаворит».

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що набув право власності на автомобіль на підставі відповідного договору купівлі-продажу, правомірність придбання автомобіля підтверджувалася довідкою-рахунком. У тексті позовної заяви позивач не навів норми права, на підставі яких договір купівлі-продажу автомобіля є недійсним в частині, що стосується особи покупця, та не надав доказів того, що договір суперечить ЦК України.

Просив застосувати правила про позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 04 лютого 2022 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що дійсне і вільне волевиявлення як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 було спрямоване на придбання автомобіля саме на ім`я ОСОБА_2 . Оскільки право власності на спірний автомобіль сторони за обопільною згодою зареєстрували на відповідача, це унеможливлює визнання договору купівлі-продажу спірного автомобіля частково недійсним, що стосується прав покупця, та визнання ОСОБА_1 покупцем за цим договором, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 333/2265/17.

Суд першої інстанції врахував, що перебування автомобіля у власності ОСОБА_2 тривалий час задовольняло обидві сторони, а саме з березня 2012 року до початку 2016 року, тобто до часу, коли погіршилися стосунки між подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка є дочкою відповідача у цій справі ОСОБА_2 .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову щодо суті спору суд першої інстанції не встановив підстав для застосування позовної давності.

Постановою від 27 вересня 2022 року Сумський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд додатково зазначив, що безпідставним є посилання позивача на те, що відповідач, будучи пенсіонером та отримуючи дохід лише у виді пенсії, навіть не мав можливості накопичити кошти на автомобіль, вартістю 30 000, 00 дол. США, на відміну від нього. Адже він як приватний підприємець за один рік, що перебував року купівлі ним спірного автомобіля, отримав прибуток у сумі 442 183, 00 грн, що за курсом НБУ долара США до гривні становило еквівалент майже 55 000, 00 дол. США, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 17 жовтня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17

(провадження № 61-2308св19), згідно з якими:

за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було придбано не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою за її кошти, суд може визнати, що такий договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою, і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої і за її кошти було придбано майно;

належно дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не взяли до уваги обставини, що мають значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 27 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував справу із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2019 року у справі № 589/4842/16-ц, яке набрало законної сили 24 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 02 грудня 2016 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль «Toyota Land Cruiser 120», 2004 року випуску, сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 .

На обґрунтування зазначеного позову позивач посилався на правомірність набуття ним права власності на спірний автомобіль та фіктивність договору купівлі-продажу, на підставі якого автомобіль зареєстрований за відповідачем.

За результатами розгляду згаданої справи суд дійшов висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірний автомобіль та неіснування підстав для його задоволення. При цьому, суд встановив, що ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «Toyota Land Cruiser 120», 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , на підставі відповідного договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 , правомірність придбання ОСОБА_2 цього автомобіля підтверджується довідкою-рахунком КІМ 954069, виданою 16 січня 2012 року ТОВ «Фаворит». Факт існування такої довідки сторони визнали та саме ця довідка зазначена як підстава для реєстрації спірного автомобіля.

Факт продажу автомобіля саме ОСОБА_3 визнали обидві сторони та це відповідає письмовим показанням самого ОСОБА_3 , який зазначив, що в середині січня 2012 року до нього звернувся ОСОБА_1 з пропозицією придбати автомобіль «Toyota Land Cruiser 120», 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 . Сторони погодили ціну в 30 000, 00 дол. США. ОСОБА_1 сплатив одразу за автомобіль 25 000, 00 дол. США і іншу частину в 5 000, 00 дол. США - наприкінці березня 2012 року. Також ОСОБА_3 зазначив, що окрім ОСОБА_1 перемовин з ним щодо купівлі автомобілю інші особи не вели, кошти за придбання автомобіля не сплачували і автомобіля від нього не отримували.

Також обидві сторони підтвердили обопільну згоду їх, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на реєстрацію спірного автомобіля на відповідача.

Відповідно до технічного паспорту транспортного засобу 07 квітня 2012 року автомобіль «Toyota Land Cruiser 120», 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 , був зареєстрований на ОСОБА_2 з наданням права користування спірним автомобілем ОСОБА_1

17 листопада 2016 року співробітники поліції вилучили спірний автомобіль у ОСОБА_1 та повернули ОСОБА_2 , що підтверджується відповіддю заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури.

26 листопада 2016 року Територіальний сервісний центр № 5941 м. Глухів замінив номерні знаки з НОМЕР_3 на НОМЕР_4 та ОСОБА_2 видав нове свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 .

Суди встановили, що перебування автомобіля у власності ОСОБА_2 тривалий час задовольняло обидві сторони, зокрема з березня 2012 року до початку 2016 року, тобто до часу, коли погіршилися стосунки між подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка є дочкою відповідача у справі ОСОБА_2 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитися з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права зробив Верховний Суд України у постановах від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17

(провадження № 61-822св20).

Крім того, у пункті 43 постанови від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16 (провадження № 14-498цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який саме правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм права, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду з позовом, фактично стверджував, що оспорюваний договір купівлі-продажу є удаваним в частині покупця, дійсним покупцем є він, а не відповідач, оскільки саме він, ОСОБА_1 , сплатив грошові кошти за придбання спірного автомобіля.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), відступаючи від правових висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19), на які посилався заявник у касаційній скарзі, зазначив про таке:

«Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Положеннями ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням».

Враховуючи, що від правового висновку, на який посилався заявник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), тому у справі, що переглядається, підлягає застосуванню саме актуальний правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права - статті 235 ЦК України.

Оскаржувані судові рішення наведеному правовому висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц

(провадження № 61-14680сво20) відповідають. Позивач під час розгляду справи не довів, що оспорюваний договір купівлі-продажу сторони вчинили для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а визнання недійсним договору в частині сторони договору правилами ЦК України не допускається.

За встановлених обставин справи дійсне і вільне волевиявлення як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 було спрямоване на придбання автомобіля саме на ім`я ОСОБА_2 ; право власності на спірний автомобіль сторони за обопільною згодою зареєстрували на відповідача, не мали на меті приховати вчинення іншого правочину, а тому доводи касаційної скарги висновків судів про відмову у задоволенні позову не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги на правильність вирішення спору не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами та застосували правила про недійсність правочину, встановивши, що позивач не довів, що сторони мали на меті приховати вчинення іншого правочину, а визнання недійсним договору в частині сторони договору нормами ЦК України не допускається.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, не впливають на правильність вирішення спору, висновки судів відповідають правовим висновкам Верховного Суду, натомість правові висновки Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень, не підтвердилися, адже від цих правових висновків відступив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), яким відповідають оскаржувані судові рішення.

Резюмуючи, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак