Постанова

Іменем України

06 червня 2022 року

м. Київ

справа № 591/1517/18

провадження № 61-18048 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 червня 2021 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

23 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого він надав у позику ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11 200 доларів США, строком до 24 березня 2015 року.

Факт одержання коштів підтверджується розпискою, написаною власноруч ОСОБА_3 .

Проте відповідач у визначений договором позики строк грошові кошти не повернув, чим порушив його майнові права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 652 244 грн, з яких: основна заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання у розмірі 551 880 грн, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 26 780 грн, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, та штраф у розмірі 25 % від суми боргу у розмірі 73 584 грн, який передбачено пунктом 4.2 договору позики.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 652 244 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 6 522,44 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним договором позики не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором у розмірі 652 244 грн, з яких: основна заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання у розмірі 551 880 грн, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 26 780 грн та штраф у розмірі 25 % від суми боргу у розмірі 73 584 грн. Вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача, розмір якої відповідає умовам договору та вимогам закону. Пунктом 4.2 договору позики від 24 грудня 2014 року сторони передбачили, що додатково, у разі порушення позичальником своїх обов`язків по поверненню позичених коштів, останній сплачує позикодавцю штраф у розмірі 25 %, тому вимога позивача, у тому числі про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 394 700 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 3 947 грн судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти, проте у строк встановлений договором позики від 24 грудня 2014 року їх не повернув, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 294 336 грн, штрафу у розмірі 73 584 грн та 3 % річних у розмірі 26 780 грн, оскільки передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний характер та виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Доводи відповідача про те, що ним погашена заборгованість за договором позики, що підтверджується розпискою від 23 травня 2015 року, наданою ОСОБА_1 , на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_3 надавалася лише копія вказаної розписки, яка не є належним та допустимим доказом на підтвердження погашення ним заборгованості. Позивач заперечував факт повернення боргу та зазначав, що розписку про повернення боргу відповідачем за договором позики від 24 грудня 2014 року він не складав та не підписував. За фактом складання такої розписки позивач звернувся до правоохоронних органів.

Крім того, надання відповідачем копії вказаної розписки суперечить його позиції стосовно заявленого позову, тому що у відзиві на позов він вказував про те, що грошових коштів у позику від ОСОБА_1 не отримував.

Суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки при порушенні грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти унаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

При цьому апеляційний суд посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727 цс 19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивачем судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 591/1517/18 з Зарічного районного суду м. Суми.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем не погашена заборгованість за договором позики, оскільки цей факт підтверджується наданою ним копією розписки про повернення коштів від 23 березня 2015 року. Суди дійшли помилкового висновку про те, що розписка про повернення коштів від 23 березня 2015 року не є належним доказом, оскільки вона подана ОСОБА_3 у встановленому ЦПК України порядку до суду першої інстанції, тому мала бути врахована при розгляді справи.

У пункті 3.5 договору позики від 24 грудня 2014 року передбачено, що після повернення позичених коштів позикодавцем видається розписка на користь позичальника про отримання позичених коштів. 23 травня 2015 року ОСОБА_1 повернув позивачу отримані у позику грошові кошти, а останній видав розписку про повернення цих коштів від 23 березня 2015 року, тобто відповідачем зобов`язання за договором позики виконано.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Посилання відповідача на копію розписки про повернення коштів від 23 березня 2015 року є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву, який ним подано до суду першої інстанції, заперечував факт отримання грошових коштів у борг. Наявність у позивача, як позикодавця, розписки про отримання у борг грошових коштів свідчить про невиконання відповідачем, як боржником, зобов`язання за договором позики.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 24 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11 200 доларів США, з терміном повернення 24 березня 2015 року. Валюта повернення позичених коштів - долари США, або гривня з урахуванням курсу до долара США, що склався на українському міжбанківському ринку на дату повернення позичених коштів (а. с. 6-7, т. 1). Факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів підтверджується розпискою від 24 грудня 2014 року, написаною власноруч відповідачем, як позичальником, у момент передачі позики (а. с. 8, т. 1). Оригінали вказаних документів під час судового засідання долучені до матеріалів справи та досліджені судом (а.с. 94-96, т. 3).

Пунктом 4.2 договору позики передбачено, що у разі порушення позичальником своїх обов`язків по поверненню позичених коштів, останній сплачує позикодавцю штраф у розмірі 25 % від суми боргу.

Згідно з наданим ОСОБА_1 розрахунком, заборгованість ОСОБА_3 за договором позики становить 652 244 грн, з них: 551 880 грн - заборгованість за позикою з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; 26 780 грн - 3% річних від простроченої суми за період з 25 березня 2015 року по 22 березня 2018 року; 73 584 грн - штраф за порушення умов договору у розмірі 25 % від суми боргу (а. с. 12, т. 1).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти унаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727 цс 19).

Суди, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у частині стягнення інфляційних втрат, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, укладеним 24 грудня 2014 року з ОСОБА_1 не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з відповідача разом з 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та штрафом, який передбачено у пункті 4.2 договору позики. Розмір зазначеної заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували копію розписки від 23 березня 2015 року, згідно з якою відповідачем повернуто позику позивачу, є безпідставними, оскільки у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Таким чином, факт наявності у позивача спірної розписки відповідача від 24 грудня 2014 року про отримання ОСОБА_3 позики свідчить про невиконання ним, як боржником, зобов`язання за договором позики, що є визначальним у цій категорії справ.

Посилання касаційної скарги на пункт 3.5 договору позики від 24 грудня 2014 року, згідно з яким після повернення позичених коштів позикодавцем видається розписка на користь позичальника про отримання позичених коштів, не свідчать про незаконність судових рішень, так як оригінал відповідної розписки ОСОБА_3 не надав ні у районному суді, ні в апеляційному суді, хоча зазначав, що вона існує (а.с. 102-103, т. 3). При цьому позивач заперечував написання такої розписки, а згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Доводам ОСОБА_3 про те, що ним повернута ОСОБА_1 позика апеляційний суд надав належну правову оцінку, з якою Верховний Суд погоджується. При цьому, дійсно ОСОБА_3 неодноразово зазначав, що кошти (позику) від ОСОБА_1 не отримував (т. 1, а.с. 45, 132-133, 177, 180 та інші), що свідчить про непослідовність тверджень відповідача.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 червня 2021 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць