Постанова
Іменем України
13 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 591/4134/21
провадження № 61-11710св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Національної поліції в Сумській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Рунова В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУ НП в Сумській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неефективно здійснювалось досудове розслідування за фактом вчинення злочину посадовими особами Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області. Так кримінальне провадження № 42016201010000076 від 09 червня 2016 року, у якому заявник є потерпілою особою, тривало більше 4 років, що призвело до порушення права позивача на повернення безпідставно стягнутих органом Пенсійного фонду України грошових коштів. Відповідач не дотримався розумних строків слідства, не здійснив належним чином розслідування у кримінальному провадженні. На думку позивача наявний причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача та заподіянням шкоди в сумі 98 726,00 грн, а також моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
З огляду на викладене позивач просив суд забезпечити виконання норми прямої дії статті 3 Конституції України та визнати невчинення відповідачем імперативно встановлених обов`язків про здійснення заходів на негайне при припинення порушень конституційних прав пенсіонера щодо повернення коштів, а також, що заборонена законодавством непряма дискримінація громадянина похилого віку щодо забезпечення прав мала місце, доказ про їх відсутність покласти на відповідача; покласти цивільну відповідальність за завдання шкоди відповідачу на ГУ НП в Сумській області; стягнути з державного бюджету України на користь позивача на відшкодування завданої шкоди незаконними діями посадових осіб відповідача майнову шкоду в сумі 98 726,00 грн та моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження позивачем процесуальних рішень органу досудового розслідування під час кримінального провадження є механізмом реалізації права заявника на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства. Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України) не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заподіяння йому моральної шкоди, відсутність доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок прийняття постанов про закриття кримінального провадження, а також відсутність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями посадових осіб.
Крім того, суд першої інстанції, дійшов висновку про недоведеність факту наявності заявленої позивачем майнової шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою.
Постановою Сумського апеляційного суду 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову. Підстав для зміни чи скасування даного рішення за доводами апеляційної скарги немає.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не надали належної оцінки тому, що кримінальне провадження № 42016201010000076 від 09 червня 2016 року за весь час безпідставно закривалось слідчими ГУ НП в Сумській області 4 рази: 25 листопада 2017 року, 20 червня 2019 року, 31 грудня 2020 року та 31 березня 2021 року за пунктом 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), і такі постанови слідчих скасовувалися у судовому порядку;
- не врахували, що відповідач, як орган державної влади, всупереч вимогам чинного законодавства, умисно з порушенням розумних строків, не вживав жодних можливих дієвих заходів на поновлення прав пенсіонера, самоусунулося від виконання прямих обов`язків згідно статусу суб`єкта владних повноважень з Конституцією України та Законами України «Про національну поліцію», «Про судоустрій і статус суддів», іншими нормативно-правовими актами щодо захисту конституційних прав особи;
- проігнорували, що наданий позивачу відзив відповідача був поданий без додатків, тому він підлягав поверненню заявнику;
- не врахували, що відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішень, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно із заявами інших громадян, які належно вирішувались;
- не дослідили матеріалів кримінального провадження та судових рішень про скасування постанов слідчих, як доказ неефективності діяльності відповідача;
- не розглянули та не дослідили вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 910/23066/15.
Також у касаційній скарзі заявник вказує на те, що в ухваленні оскаржуваного судового рішення апеляційного суду брав участь суддя Рунов В. Ю., який підлягав відводу у зв`язку з конфліктом інтересів.
Крім того, у касаційній скарзі заявник просить розглянути справу за його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановити окрему ухвалу про порушення законодавства та невиконання судових рішень, що набрали законної сили в діяльності відповідача.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ НП в Сумській області на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Усику Г. І.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 2 частини першої та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України; витребувано із Зарічного районного суду м. Суми матеріали цивільної справи № 591/4134/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У січні 2023 року матеріали справи № 591/4134/21 надійшли до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 січня 2023 року касаційну скарги ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року, постанову Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року разом із матеріалами справи № 591/4134/21 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 червня 2016 року ОСОБА_1 звернуся до Сумської місцевої прокуратури з письмовою заявою про вчинення злочину посадовими особами Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, а саме щодо безпідставного відрахування ними коштів за період часу з квітня 2013 року до вересня 2014 року за постановою виконавчого провадження № НОМЕР_1.
09 червня 2016 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42016201010000076 за фактом вчинення злочину посадовими особами Сумського об`єднаного управління пенсійного фонду України Сумської області за частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України.
Органом досудового розслідування були проведені і проводяться слідчі дії.
Кримінальне провадження № 42016201010000076 за весь цей час закривалось чотири рази: 25 листопада 2017 року, 20 червня 2019 року, 31 грудня 2020 року та 31 березня 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, які скасовувались в судовому порядку.
На час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанції досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016201010000076 від 09 червня 2016 року тривало.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився, й суд апеляційної інстанції, врахувавши вищевказані норми права, встановивши обставини справи, від яких залежить її правильне вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.
Отже, сам факт звернень ОСОБА_1 до посадових осіб відповідача та скасування постанов слідчих ГУ НП в Сумській області про закриття кримінального провадження № 42016201010000076 у судовому порядку, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди.
Контроль на стадії досудового розслідування з боку слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі № 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19) та від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20).
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої ним жодним чином не обґрунтований.
Крім того, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не доведено факту наявності майнової шкоди, її розмір, причинно наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою, що є його процесуальним обов`язком.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, провадження № 61-9952сво20.
Аргументи касаційної скарги про те, що в ухваленні оскаржуваного судового рішення апеляційного суду брав участь суддя Рунов В. Ю., який підлягав відводу у зв`язку з конфліктом інтересів, Верховний Суд відхиляє, оскільки питання відводу судді Сумського апеляційного суду Рунова В. Ю. та інших суддів учасників колегії, зокрема із вказаних підстав, неодноразово було предметом розгляду апеляційного суду і у відводі таких суддів було обґрунтовано відмовлено ухвалами суду від: 29 вересня 2022 року, 17 листопада 2022 року (т. 2 а. с. 48, 74).
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули та не дослідили вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, є безпідставними, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 910/23066/15, підлягають відхиленню з огляду на таке.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ, інше доведення позовних вимог й обов`язковості складових цивільно-правової відповідальності, відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що наданий позивачу відзив відповідача був поданий без додатків, тому він підлягав поверненню заявнику, Верховний Суд також відхиляє, оскільки відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не можуть бути скасовані правильні по суті і законні рішення з одних лише формальних міркувань.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо клопотання заявника про розгляд справи його за участю
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд розглянути справу за його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участі необхідно відмовити.
Щодо клопотання заявника про постановлення окремої ухвали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд постановити окрему ухвалу про порушення законодавства та невиконання судових рішень, що набрали законної сили в діяльності відповідача.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
Враховуючи, що Верховний Суд у процесі перегляду цієї справи не встановив порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо відповідача, то клопотання позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участі відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 вересня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак