Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 591/4287/18

провадження № 61-13805св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Хоменко Вікторія Василівна, служба у справах дітей Сумської міської ради;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 квітня 2019 року у складі судді Кривцової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання договорів дарування, договору щодо визначення місця проживання та утримання дітей недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що до 11 лютого 2016 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначав, що погрожуючи забороною зустрічей з дітьми, користуючись знаннями з психології, в бесідах, у дзвінках по телефону, підбурюючи дітей, створюючи напружену психологічну атмосферу в стосунках, відповідач змусила його оформити на її користь договори дарування 1/3 частини домоволодіння та 1/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Також, 13 січня 2016 року між ними було укладено нотаріально посвідчений договір щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей та їх утримання.

Вказував, що він був проти визначення місця проживання дітей з матір`ю, так як діти зареєстровані за його адресою проживання. Заперечував проти умов договору щодо сплати аліментів на утримання дітей їх матері, оскільки вважав, що якщо умовами договору буде визначено, що діти будуть проживати у обох з батьків «тиждень через тиждень», то витрати на утримання дітей повинні бути рівними з боку обох батьків. Висловивши, свою незгоду з такими умовами договору, попросив час на обговорення умов, однак ОСОБА_2 , застосувавши свої знання психології, наполягала та тиснула на нього, маніпулюючи його свідомістю, тому 13 січня 2016 року було укладено та підписано договір про визначення місця проживання дітей, в тій редакції, на якій наполягала ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, посилаючись на положення статей 203 215 216 231 ЦК України, позивач просив суд: визнати недійсним договори дарування 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1 та 1/3 частини земельної ділянки за тією ж адресою, укладені між ним та ОСОБА_2 , посвідчені 13 січня 2016 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В.; визнати недійсним договір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей та їх утримання в частині пунктів 1.3, 1.4 та розділу 4, укладений між ним та ОСОБА_2 , посвідчений 13 січня 2016 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Сумської області від 03 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами здійснення психологічного тиску на нього з боку ОСОБА_2 під час укладення спірних договорів, наявність освіти та диплома за кваліфікацією психолога не наділяють особу навичками маніпулювання свідомістю або іншими здібностями впливу на психіку особи та її вільне волевиявлення, а тому відсутні підстави для визнання договорів недійсними у порядку статей 215 231 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що під час посвідчення спірних правочинів сторони були присутні особисто, підтвердили відсутність впливу насильства, обману, відсутність заперечень щодо кожної з умов укладених договорів, підтвердили однакове розуміння значення умов правочинів та правових наслідків для кожного з них, були ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо укладення правочинів, а також до підписання ознайомлені з проектами договорів, встановлені їх дійсні наміри щодо укладення кожного з договорів, ними були надані всі необхідні документи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 591/4287/18 з Зарічного районного суду м. Суми.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що він не мав наміру позбавляти себе власності і це було вимушеною дією під психічним тиском відповідачки. Зазначав, що лише надзвичайна стресова ситуація, створена відповідачкою в період з вересня 2015 року та яка продовжувалась до 16 січня 2016 року, призвела до укладення 16 січня 2016 року оспорюваних договорів. За відсутності психологічного тиску та шантажу з боку відповідачки він не підписав би цих спірних договорів.

Вказував, що суд не застосував статтю 180 СК України, яка передбачає, що обов`язок по утриманню дітей лежить на обох батьках.

Згідно зі статтею 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

В пункті 2.1. договору про порядок утримання дітей зафіксовано, що спілкування з дітьми проходить «тиждень через тиждень», тобто тиждень діти мешкають у нього, за його рахунок харчуються, одягаються, він їх відводить до школи, лікує в разі їх хвороби, а тиждень вони мешкають з відповідачкою, тобто знаходяться на її утриманні. При цьому він повинен сплачувати на дітей аліменти. Таким чином, за умовами вищевказаного договору, на нього покладається подвійний обов`язок по утриманню дітей, що суперечить статтям 180 181 СК України. Фактично умовами договору відповідачка переклала на нього свої обов`язки щодо утримання спільних дітей, у зв`язку з чим вважає умови договору щодо сплати аліментів незаконними та обтяжуючими, а тому, на його думку, вони підлягають визнанню недійсними.

Також посилався на те, що сама професія психолога, навіть під час навчання, спрямована на вивчення та застосування методів маніпуляції психологічним станом особи для надання їй психологічної допомоги. Таким чином, відповідачка, маючи спеціальну освіту та отримавши диплом психолога, на його думку, вже має навички маніпулювання свідомістю інших людей, оскільки це входить до об`єму знань її професії.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважала висновки судів про відсутність порушень прав позивача такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Зазначала, що відповідно до пунктів 5.3, 5.4 договору про порядок утримання дітей батьки мають право переглянути умови цього договору шляхом укладення нотаріально посвідчених додаткових угод. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Усі спори, що виникають в процесі виконання цього договору, та розбіжності в тлумаченні окремих положень цього договору вирішуються батьками шляхом переговорів, і тільки у разі недосягненні згоди - у судовому порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30 липня 2005 року по 11 лютого 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 лютого 2016 року.

Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13 січня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування частки житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., реєстровий № 32, за умовами якого ОСОБА_2 отримала в дарунок 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , який належав йому на праві приватної власності (а.с. 15).

За договором дарування частки земельної ділянки від 13 січня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., реєстровий № 34, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/3 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві приватної власності (а.с. 16).

У той же день сторони уклали договір, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., реєстровий № 31, відповідно до якого було визначено місце проживання малолітніх дітей подружжя ОСОБА_5 та порядок утримання дітей (а.с. 17-18).

Згідно з пунктом 1.3 цього договору батьки визначили місцем проживання дітей - місце проживання матері ОСОБА_2 ОСОБА_1 зобов`язується сплачувати аліменти добровільно на утримання дітей їх матері (пункт 1.4 договору). Загальний порядок спілкування з дітьми: «тиждень через тиждень», що означає те, що один тиждень діти перебувають у матері, наступного тижня разом з батьком. Конкретний час спілкування визначається між батьками ( пункт 2.1 договору).

Крім того, пунктом 4.2 вказаного договору визначено, що батько зобов`язується щомісяця виплачувати матері аліменти на утримання дітей, визначених у пункті 1.1 у розмірі 1/5 від будь-якого виду заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для відповідного віку дитини.

Згідно з довідкою комунального підприємства «Сумитехнобудсервіс» від 20 липня 2018 року сторони та їх діти зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).

ОСОБА_2 навчалася в Сумському державному педагогічному університеті імені Макаренка та у 2006 році отримала диплом спеціаліста за спеціальністю «Педагогіка та методика середньої освіти. Біологія. Практична психологія» та здобула кваліфікацію вчителя біології, валеології та основ екології, практичного психолога у закладах освіти (а.с. 45).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз?яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Частиною першою статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Установлено, що спірний договір про порядок утримання дітей містить усі істотні умови, які необхідні для укладення такого виду договору, умови надання коштів на утримання дітей, їх розмір, що відповідає інтересам дітей та є обов`язковими для сторін договору. Цей договір укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, умови договору права дітей не порушують.

Встановивши, що позивач мав можливість не укладати спірні правочини, був ознайомлений з їх змістом до підписання, уточнював умови договору, вносив правки, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними та такими, що були підписані під впливом психічного тиску.

Посилання позивача на вчинення щодо нього психологічного тиску з боку відповідача під час складання і підписання оспорюваних правочинів, як встановлено судами попередніх інстанцій, не відповідають обставинам справи, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на нього здійснювався психологічний тиск.

Посилання позивача на те, що умови договору щодо сплати аліментів є обтяжуючими не є підставою для визнання оспорюваних пунктів договору про утримання дітей недійсними. Крім того, у силу пунктів 5.3, 5.4 вказаного договору позивач, у разі недосягнення згоди із відповідачкою, не позбавлений права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору про утримання дітей.

Колегія суддів також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок укладення договору дарування права неповнолітніх дітей порушені не були.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара