Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 591/6891/18

провадження № 61-14240св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 травня 2020 року у складі судді Линник О. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Сумської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2002 року він зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності була діяльність автомобільного вантажного транспорту у тому числі надання послуг з перевезення вантажів, здавання автомобілів у оренду.

26 липня 2010 старшим слідчим відділу прокуратури Сумської області молодшим радником юстиції Нікітченко В. Г. була прийнята постанова про порушення відносно нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366 КК України.

У зв`язку із порушенням указаної кримінальної справи у його квартирі та домоволодінні було проведено обшук та виїмку первинних документів, інших документів із підприємницької діяльності, внаслідок чого він фактично припинив свою підприємницьку діяльність.

26 липня 2010 року його було затримано, а 29 липня 2010 року Зарічним районним судом м. Суми відносно нього обрано запобіжний захід взяття під варту, дія якого неодноразово продовжувалася та тривала до 23 листопада 2011 року.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 23 листопада 2011 року міра запобіжного заходу із утримання під вартою була змінена на підписку про невиїзд.

Загальний час його знаходження під вартою склав 1 рік 3 місяці 27 днів, повних 15 місяців (із 26 липня 2010 року по 23 липня 2011 року).

Постановою старшого слідчого відділу прокуратури Сумської області молодшого радника юстиції Нікітченко В. Г. від 23 березня 2011 року його було притягнено як обвинуваченого та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтями 27 частини 2, 28 частини 3, 212 частини 2, статтями 27 частини 2, 28 частини 3 - 366 частини 1 КК України.

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року він був визнаний невинуватим та виправданий за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених статтями 27 частини 2, 28 частини 3, 212 частини 2, статтями 27 частини 2, 28 частини 3 - 366 частини 1 КК України.

Вважає, що незаконні дії органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, завдали йому моральної шкоди, призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків та здійснення додаткових зусиль для організації його життя, до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин із оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У період часу із 26 липня 2010 року по 23 серпня 2016 року, тобто 72 повних місяці, позивач перебував під слідством, із них із 27 липня 2010 року по 23 листопада 2011 року, тобто повних 15 місяців знаходився у слідчому ізоляторі, у зв`язку із чим він зазнав психоемоційних моральних страждань, які, зокрема, виразилися у руйнуванні життєвих планів, втраті власного бізнесу, розриві соціальних зв`язків, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію, у тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, зусиллях необхідних для відновлення попереднього стану.

Позивач оцінює завдану йому моральну шкоду внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого по кримінальній справі у вчиненні злочинів у розмірі 5000000 грн.

Просив стягнути із держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 5000000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 8000,00 грн судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 27 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 481746,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 15000,00 судових витрат за надану професійну правничу допомогу та 14444,00 грн сплачених за проведення комісійної судово-психологічної експертизи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що через незаконне перебування позивача під слідством і судом, та те, що щодо нього постановлено виправдувальний вирок, він має право на відшкодування заподіяної шкоди у розмірі та порядку, визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 481746 грн, судом враховано принцип розумності й справедливості, характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення. Прийняв до уваги тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, втрату роботи, доходу, ділового престижу час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану.

Постановою Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокуратури Сумської області задоволено частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 травня 2020 року в частині розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України витрати за професійну правничу допомогу в сумі 1445,25 грн та витрати за проведення комісійної судово-комісійної експертизи в сумі 1391,68 грн на користь ОСОБА_1 .

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Погодившись із висновками суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2020 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не врахована відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджують погіршення самопочуття позивача. Суди, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, не врахували, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до надмірного збагачення за рахунок Держави. Крім того, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 вважає, що суди не звернули увагу та не врахували, що Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань виконує рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ. Державна казначейська служба України не перебувала в правовідносинах з позивачем та не завдавала йому будь-якої шкоди, а тому підстав для стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у суду не було.

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у незадоволеній частині та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для вирішення справи, не застосували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, не врахував практику Європейського Суду з прав людини та проведену у справі судову психологічну експертизу, згідно з якої розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача значно більший, ніж розмір моральної шкоди визначений судом у справі.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, у якому просить касаційну скаргу Державної казначейської служби України, залишити без задоволення.

У грудні 2020 року Сумська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи із 10 вересня 2002 року займався підприємницькою діяльністю як фізична особа-підприємець та отримував дохід до квітня 2010 року ( т. 2, а.с. 5-11).

Постановою старшого слідчого відділу прокуратури Сумської області молодшого радника юстиції Нікітченко В. Г. від 26 липня 2010 року було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 355 КК України (т. 1, а.с.203, т. 2, а.с.142-143).

Постановою старшого слідчого відділу прокуратури Сумської області молодшого радника юстиції Нікітченко В. Г. від 23 березня 2011 року ОСОБА_1 було притягнено як обвинуваченого та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28 - частиною 2 статті 212; частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 366 КК України.

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року ОСОБА_1 був визнаний невинуватим та виправданий за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28 - частиною 2 статті 212; частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 366 КК України.

У рамках вищевказаної кримінальної справи ОСОБА_1 був затриманий 26 липня 2010 року та постановою Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2010 року йому було обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, який неодноразово продовжувався за рішеннями судів та постановою Апеляційного суду Сумської області від 22 квітня 2011 року був продовжений на 12 місяців.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 23 листопада 2011 року запобіжний захід обраний ОСОБА_1 у виді тримання під вартою був змінений на підписку про невиїзд, та останній був звільнений із під варти у залі суду 23 листопада 2011 року.

Згідно з довідкою Державної установи «Сумський слідчий ізолятора» від 06 листопада 2019 року №3/265, ОСОБА_1 з 30 липня 2010 року по 23 листопада 2011 року знаходився у державній установі «Сумський слідчий ізолятор». 23 листопада 2011 року згідно ухвали Тростянецького районного суду Сумської області, був звільнений із зали суду (т. 2, а.с.53).

Отже, у період часу із 26 липня 2010 року по 23 серпня 2016 року, тобто 72 повних місяці, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, із них із 27 липня 2010 року по 23 листопада 2011 року, тобто повних 15 місяців знаходився у слідчому ізоляторі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Зазначена шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Частиною п`ятою статті 4 Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», тобто на час розгляду справи в суді першої інстанції, мінімальний розмір заробітної плати становив 4723,00 грн.

Отже, мінімальний розмір моральної шкоди на час розгляду справи в суді першої інстанції становив (4723*72 місяців перебування під судом і слідством) = 340 056,00грн.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що мінімальний розмір відшкодування, визначений законом на час розгляду справи в суді першої інстанції становив 340 056,00 грн, належним чином обґрунтував розмір стягнутої моральної шкоди, врахувавши ступінь душевних страждань, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, дійшов вірного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 481 746,00 грн.

Суд першої інстанції розглянувши справу, зробив висновок, з яким погодився апеляційний суд, що завдана позивачу шкода та понесені ним судові витрати підлягають стягненню з Державної казначейської служби України.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).

На вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишається таким, що ухвалено на користь позивача, проте резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України.

Оскільки Верховний Суд змінює рішення апеляційного суду, але виключно у частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з проведенням експертиз.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункти 1, 3 частини першої статті 141 ЦПК України).

Отже, апеляційний суд, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 481746,00 грн компенсації моральної шкоди, 1445,25 грн витрат за професійну правничу допомогу та 1391,68 грн витрат за проведення комісійної судово-комісійної експертизи».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун