№ 592/10933/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 592/10933/18

провадження № 61-8756св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Сумська міська рада,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року у складі судді Бичкова І. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради, про знесення та перебудову самочинно збудованих об`єктів.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 2013 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 52/100 частки житлового будинку з надвірними та побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: у житловому будинку літ. «А-1» - житлова кімната № 1-5 площею 11,2 кв. м, житлова кімната № 1-6 площею 18,1 кв. м, коридор № 1-3 площею 3,9 кв. м; у житловій прибудові літ. «А1-1» кухня № 1-1 площею 7,6 кв. м, сіни літ. «а1»; 1/2 частини погреба літ. «Д»; убиральні літ. «У»; 1/2 частини огорожі № 1-2».

Інші 48/100 частки вказаного житлового будинку належать на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування часток житлового будинку від 12 грудня 2006 року та складаються з: у житловому будинку літ. «А-1» - житлова кімната № 1-4 площею 5,6 кв. м; у житловій прибудові літ. «А1-1» - житлова кімната № 1-2 площею 14,8 кв. м, кухня № 1-7 площею 8,5 кв. м; тамбура літ. «а»; 1/2 частини погреба літ. «Д», сараю літ. «Е» та 1/2 частини огорожі № 1-2.

Також позивачу на праві спільної часткової власності належить 52/100 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0600 га, кадастровий номер 5910136600:20:023:0066, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Інші 48/100 частки земельної ділянки належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 .

Між сторонами у справі постійно виникають спори щодо порядку користування та володіння будівлями та земельною ділянкою.

Зазначає, що ОСОБА_2 самочинно без дозволу про початок виконання будівельних робіт та будівельного паспорта (схеми забудови земельної ділянки) збудував прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_1 : прибудова літ. «а3», тамбур літ. «а4», що перешкоджає потраплянню сонячного світла до кімнати позивача, призводить до руйнування стін та стелі через накопичення вологи. Незаконне будівництво унеможливлює доступ до входу на горище житлового будинку, що має використовуватись як складське приміщення. Крім того, на думку позивача, прибудова літ. «а3» збудована з порушенням будівельних норм і правил впритул до огорожі, що обмежує прохід на заднє подвір`я/город з однієї із сторін будинку і залишається лише один прохід зі сторони входу до будинку позивача.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просить суд зобов`язати ОСОБА_2 за його рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості - тамбур літ. «а 4» площею 1,1 кв. м, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок перебудувати самочинно збудований об`єкт нерухомості - прибудову літ. «а3», яка складається з коридору № 1-9 площею 3,5 кв. м, санвузла № 1-10 площею 5,2 кв. м, в об`єкт нерухомості - тамбур площею 7,1 кв. м, позначений у технічному паспорті від 17 серпня 2006 року під літ. «а» (№ ІІІ); стягнути витрати на професійну правничу допомогу та сплачений судовий збір.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Сумської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позовну заяву ОСОБА_2 мотивовано тим, що відповідно до договору дарування від 12 грудня 2006 року ОСОБА_3 подарувала йому 48/100 частки житлового будинку з надвірними та побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Також відповідно до договору дарування від 12 грудня 2006 року ОСОБА_3 подарувала йому 48/100 частки земельної ділянки від загальної площі 0,0600 га, з якої 0,0320 га знаходиться під будівлями та іншими угіддями, а 0,0280 га - під ріллею, кадастровий номер 5910136600:20:023:0066. Інші 52/100 частки житлового будинку та земельної ділянки належать ОСОБА_1 .

Приблизно у 2008 році він самочинно збудував прибудови до своєї частини житлового будинку: прибудова літ. «а3», тамбур літ. «а4».

Зазначає, що під час проведення будівельних робіт ним були дотримані будівельні, архітектурні, санітарні та екологічні норми. З початку будівництва ніяких заяв, претензій та скарг щодо добудови не надходило.

ФОП ОСОБА_5 04 червня 2015 року виготовив технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 не визнає самочинних прибудов та в різний спосіб чинить йому перешкоди в користуванні власністю шляхом звернення до державних органів з вимогами здійснення перевірки, звертається до суду з вимогами знесення самочинних забудов та перебудови окремих об`єктів будівництва.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право власності на самочинно збудоване майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на тамбур літ. «а4» площею 1,1 кв. м, прибудову літ. «а3», яка складається з коридору № 1-9 площею 3,5 кв. м, санвузла № 1-10 площею 5,2 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд встановив порушення ОСОБА_2 законодавства України при зведенні прибудов, яке регулює дотримання, зокрема, будівельних, архітектурних, санітарних та екологічних норм та правил, такі порушення негативно вплинули на права позивача, але знесення та перебудова самочинно збудованих відповідачем об`єктів нерухомості буде непропорційним втручанням у його майнові права. ОСОБА_1 не довів, що ним було вжито всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування на початкових етапах будівництва щодо порушення порядку їх здійснення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нерухоме майно, яке самочинно збудоване ОСОБА_2 на земельній ділянці, порушує права ОСОБА_1 , то в силу вимог частини п`ятої статті 376 ЦК України у задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване майно слід відмовити.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Бидюков Д. В., та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін С. К., задоволено частково, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що враховуючи висновок будівельно-технічної експертизи та фактичні обставини справи, апеляційний суд не встановив порушення прав ОСОБА_1 або істотного порушення будівельних норм і правил ОСОБА_2 , які є підставою для задоволення позовних вимог про знесення тамбура та перебудови прибудови до попереднього розміру, що фактично є новим будівництвом прибудови в іншому розмірі. Апеляційний суд виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , а тому відмовив у задоволенні його позову.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудоване майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , то при вирішенні справ, зокрема за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі, правила статті 376 ЦК України не застосовуються. Прибудова та тамбур є приналежністю до основної речі - будинку, а тому вирішення питання про внесення відповідних даних про зміну площі та приміщень будинку повинно відбуватися в позасудовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

02 червня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін С. К., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що обставини незаконності здійснення ОСОБА_2 спірних прибудов підтверджуються, зокрема, актом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області від 29 квітня 2014 року № 751, протоколом від 29 квітня 2014 року № 751 про адміністративне правопорушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва (частина перша статті 96 КУпАП), а також рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі № 818/2189/17 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку заявника, суди проігнорували відсутність згоди ОСОБА_1 як співвласника домоволодіння на АДРЕСА_1 на реконструкцію цього будинку, яка є обов`язковою, виходячи зі змісту статей 321 356 358 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.

Оскільки ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін С. К., не погоджується з рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постановою Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року лише в частині відмови у задоволення його позовних вимог, то оскаржувані судові рішення в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 судом касаційної інстанції не переглядаються.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін С. К., на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 592/10933/18.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 є власником 52/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на приватизованій земельній ділянці, та складається із: у житловому будинку літ. «А-1» - житлова кімната № 1-5, площею 11,2 кв. м, житлова кімната № 1-6 площею 18,1 кв. м, коридор

№ 1-3 площею 3,9 кв. м; у житловій прибудові літ. «А1-1» - кухня № 1-1 площею 7,6 кв. м, сіни літ. «а1»; 1/2 частини погреба літ. «Д»; убиральня літ. «У»; 1/2 частини огорожі № 1-2 (а. с. 12, т. 1).

Інші 48/100 частки вказаного житлового будинку належать ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування від 12 грудня 2006 року та складаються із: у житловому будинку літ. «А-1» - житлова кімната № 14 площею 5,6 кв. м; у житловій прибудові літ. «А1-1» - житлова кімната № 1-2 площею 14,8 кв. м; кухні 1-7 площею 8,5 кв. м; тамбура літ. «а», 1/2 частини погреба літ. «Д», сараю літ. «Е», 1/2 частини огорожі № 1-2 (а. с. 15-16, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 належить 52/100 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0600 га, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136600:20:023:0066 (а. с. 13 т. 1).

Інші 48/100 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 12 грудня 2006 року 48/100 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0600 га, з яких 0,0320 га знаходиться під будівлями та іншими угіддями, 0,0280 га - під ріллею (а. с. 14, т. 1).

За наслідками перевірки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил зроблено висновок про здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва прибудови літ. «а3» та тамбура літ. «а4» у домоволодінні АДРЕСА_1 , яке виконувалось орієнтовно у 2008 році господарським способом з використанням цегли як будівельного матеріалу на стрічковому фундаменті, чим порушено абзац п`ятий статті 25 Закону України «Про основи містобудування» та абзац другий статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність». У результаті перевірки інспекцією було складено протокол про адміністративне правопорушення та видано припис від 29 квітня 2014 року № 751, яким зобов`язано ОСОБА_2 усунути порушення містобудівного законодавства, будівельних норм і правил шляхом прийняття об`єкта до експлуатації строком до 27 червня 2014 року

(а. с. 28-31, т. 1).

04 червня 2015 року на замовлення ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_5 виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_1 (а. с. 91-95, т. 1).

Згідно з відповіддю Департаменту містобудування та земельних відносин від 07 серпня 2015 року, наданою на звернення ОСОБА_5 з відповідними графічними матеріалами, на підставі Порядку легалізації самобудів (затверджений наказом Мінрегіонбуду від 24 квітня 2015 року № 79), місце розміщення прибудови (літ. «а3») та тамбура (літ. «а4») не суперечить будівельним нормам за умови узгодження відстані (менше 1,0 м) від прибудови (літ. «а3 ») до межі земельної ділянки з власником садиби АДРЕСА_2 (а. с. 88, т. 1).

Згідно із заявою від 10 серпня 2015 року власник житлового будинку на АДРЕСА_3 ОСОБА_6 не заперечує проти узаконення ОСОБА_2 прибудови, яка знаходиться на відстані менше, ніж 1 м до їхньої спільної межі (а. с. 89, т. 1).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування реєстрації декларацій скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену 30 вересня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області на замовлення ОСОБА_2 , та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену 11 грудня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області на замовлення ОСОБА_2

(а. с. 32-34, т. 1).

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради із заявою про проведення позапланової перевірки здійснення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведення перевірки 30 січня 2019 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення, яким встановлено, що ОСОБА_2 самочинно були проведені будівельні роботи з будівництва прибудови до житлового будинку: прибудова літ. «а3», тамбур літ. «а4», в належній йому частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без наявності паспорта, без дозволу на виконання будівельних робіт, що дає підстави вважати дані роботи самочинним будівництвом. Постановлено видати припис з вимогою усунути порушення містобудівного законодавства з терміном виконання два місяці. Згідно з постановою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 08 лютого 2019 року № 6 справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 закрито на підставі частини восьмої статті 247 КУпАП (а. с. 110-127, т. 1).

За результатами позапланової перевірки, яка була проведена у період з 13 травня 2019 року до 21 травня 2019 року на об`єкті «Виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 » Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради складено протокол від 21 травня 2019 року № 56 про адміністративне правопорушення, згідно з яким під час перевірки виконання припису (від 30 січня 2019 року № 1) встановлено, що самочинно збудовані прибудова літ. «а3» та тамбур літ. «а4» не демонтовані, дозвільні документи на будівництво не оформлені, вимоги припису щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил не виконано (а. с. 172-184, т. 1).

Постановою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 03 червня 2019 року № 31 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а. с. 185-187, т. 1).

За клопотанням ОСОБА_1 апеляційним судом у справі призначено проведення будівельно-технічної експертизи.

Висновком експерта Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 2129 встановлено, що станом на 17 серпня 2006 року в технічному паспорті за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , значиться тамбур літ. «а», розміром 3,52 х 2,20 м; за експлікацією - приміщення III (тамбур), площею 7,1 кв. м (а. с. 25, 26, 27 т. 1).

Станом на 22 березня 2012 року в технічному паспорті значиться прибудова літ. «а3», розміром 3,88 х 2,70 м (за експлікацією приміщення № 1-9 (коридор), площею 3,5 кв. м та № 1-10 (санвузол), площею 5,2 кв. м); тамбур літ. «а4», розміром 1,83 х 0,74 м (за експлікацією приміщення № II (тамбур), площею 1,1 кв. м (а. с. 21, 22 т. 1).

На межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 та земельної ділянки на АДРЕСА_3 встановлена огорожа шиферна в цегляних стовпах на цегляному цоколі.

Відстані від прибудов літ. «а3» та літ. «а4» до цоколя огорожі становлять від 0,213 до 0,496 м, що вказує на порушення пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 щодо відстані не менш ніж 1,0 м від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку до межі суміжної земельної ділянки.

При цьому в матеріалах справи міститься копія дозволу власника сусідньої земельної ділянки на АДРЕСА_3 щодо будівництва прибудови на відстані меншій ніж 1,0 м (а. с. 89, т. 1).

Площа, висота приміщень № 1-9 (коридор), 1-10 (санвузол) за фактичними промірами відповідають даним технічних паспортів станом на 22 березня 2012 року (а. с. 22, т. 1) та станом на 04 червня 2015 року (а. с. 94, т. 1). Планувальні параметри вказаних допоміжних та підсобних приміщень відповідають пунктам 5.20 та 5.22 ДБН В.2.2-15:2019.

На поверхових планах технічних паспортів станом на 22 березня 2012 року (а. с. 22, т. 1) та станом на 04 червня 2015 року (а. с. 94, т. 1) значиться приміщення № 1-5, площею 11,2 кв. м (житлова кімната за експлікацією).

За даними паспортів (поверхових планів) у житловій кімнаті встановлені два віконних прорізи. Згідно з даними натурного обстеження фактичне розташування віконного прорізу в стіні, до якої примикає спірний тамбур (прибудова) літ. «а4», не відповідає схематичним даним поверхових планів, приведених технічних паспортів.

Також віконний проріз в іншій стіні житлової кімнати № 1-5 (довжина 4,49 м за поверховим планом) фактично відсутній (закладений) (фото 2, 3, 10, 21 фототаблиці).

Фактичне відношення площі світлового прорізу житлової кімнати № 1-5 до площі підлоги становить 1:12, що порушує вимоги щодо природнього освітлення житлових кімнат будинків (пункт 10.4 ДБН 8.2.2-15:2019).

За даними натурного обстеження доступ до горища здійснюється з фронтону над стіною житлового будинку, до якої примикають прибудови літ. «а3» та «а4».

При цьому, за даними технічних паспортів, вхід (лаз) до горища знаходиться над приміщенням № 1-4 житлового будинку (житлова кімната), яка входить у 48/100 частки будинку, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Проведеним дослідженням встановлено технічну можливість організації лазу до горища будинку також з протилежного фронтону, що розташований над стіною частини будинку, яка належить співвласнику ОСОБА_1 .

Крім того, дослідженням встановлено технічну можливість здійснення доступу до існуючого входу (лазу) на горище житлового будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 455/322/16-ц (провадження

№ 61-37973св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

ОСОБА_1 оскаржує рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року лише в частині відмови у задоволенні його позовних вимог.

З огляду на положення статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення щодо підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову по суті не переглядаються.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постанова Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року в оскаржуваній частині відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

За змістом статей 316 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Цивільне законодавство України визначає, що одним із способів захисту права власності є негаторний позов.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем таких обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84 228 229 235 243 368 369 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102 103 ЦПК України).

При цьому, за приписами статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для зобов`язання ОСОБА_2 за його рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості - тамбур літ. «а 4», площею 1,1 кв. м та за власний рахунок перебудувати самочинно збудований об`єкт нерухомості - прибудову літ. «а3», яка складається з коридору № 1-9, площею 3,5 кв. м, санвузла № 1-10, площею 5,2 кв. м, в об`єкт нерухомості - тамбур площею 7,1 кв. м, позначений в технічному паспорті від 17 серпня 2006 року під літ. «а» (№ ІІІ), апеляційний суд фактично виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з урахуванням наступного.

З метою встановлення обставин порушення майнових прав ОСОБА_1 у зв`язку із здійсненням ОСОБА_2 спірних прибудов до його частини житлового будинку, за клопотанням ОСОБА_1 апеляційним судом у справі було призначено проведення будівельно-технічної експертизи.

Так, висновком експерта Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 2129 встановлено, що за даними технічних паспортів (поверхових планів) станом на 22 березня 2012 року (а. с. 22, т. 1) та станом на 04 червня 2015 року (а. с. 94, т. 1) в житловій кімнаті № 1-5 площею 11,2 кв. м (за експлікацією житлова кімната ОСОБА_1 ) встановлені два віконні прорізи. Згідно з даними натурного обстеження фактичне розташування віконного прорізу в стіні, до якої примикає спірний тамбур (прибудова) літ. «а4», не відповідає схематичним даним поверхових планів наданих технічних паспортів.

Таким чином, експертом встановлено, що тамбур (прибудова) літ. «а4» не є причиною поганого освітлення житлової кімнати № 1 -5 ОСОБА_1 . Потраплянню природного освітлення в кімнату фактично перешкоджає відсутність у кімнаті іншого вікна, яке зазначено на планах технічних паспортів 2006, 2012 та 2015 років.

Натомість експертом установлено, що площа та висота приміщень № 1-9 (коридор), 1-10 (санвузол) у частині будинку ОСОБА_2 за фактичними промірами відповідають даним технічних паспортів станом на 22 березня 2012 року (а. с. 22, т. 1) та станом на 04 червня 2015 року (а. с. 94, т. 1). Планувальні параметри вказаних допоміжних та підсобних приміщень відповідають пунктам 5.20 та 5.22 ДБН В.2.2-15:2019.

Також, з огляду на висновок експертизи та пояснень сторін, апеляційним судом установлено технічну можливість організації доступу до горища будинку також з протилежного фронтону, що розташований над стіною частини будинку, яка належить співвласнику ОСОБА_1 .

Вирішуючи указаний спір, апеляційний суд не обмежився лише врахуванням висновку експерта. Суд оцінив наявні у матеріалах справи докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності відповідно до положень 76-84 228 229 235 368 369 ЦПК України, врахував пояснення учасників процесу та дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені ОСОБА_1 обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд дотримався вимог пунктів 2, 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України та належним чином мотивував необхідність відмови у позові як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 з підстав, наведених у постанові.

Аргументи ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку про необхідність надання ним згоди на здійснення ОСОБА_2 будь-яких робіт з реконструкції цього будинку колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 є власником 52/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на приватизованій земельній ділянці, та складається з: у житловому будинку літ. «А-1» - житлова кімната № 1-5 площею 11,2 кв. м, житлова кімната № 1-6 площею 18,1 кв. м, коридор

№ 1-3, площею 3,9 кв. м; у житловій прибудові літ. «А1-1» кухня № 1-1, площею 7,6 кв. м, сіни літ. а1; 1/2 частини погреба літ. «Д»; убиральня літ. «У»; 1/2 частини огорожі №1-2 (а. с. 12, т. 1).

Відповідно до даних технічних паспортів за 2006, 2012 та 2015 роки на житловий будинок на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають у користуванні окремо визначені (в натурі) частини указаного житлового будинку.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частинами першою-другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Таким чином, за загальним правилом виділення частки житлового будинку в натурі припиняє право спільної часткової власності на нього та не потребує згоди колишнього співвласника на здійснення, зокрема, реконструкції окремої частини майна іншим співвласником.

Посилання ОСОБА_1 на необхідність урахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 455/322/16-ц (провадження № 61-37973св18), є безпідставними.

У справі № 455/322/16-ц предметом спору були вимоги позивача про вселення в будинок та усунення перешкод у користуванні майном, яке належало позивачу та відповідачу на праві спільної часткової власності без виділу часток в натурі та без встановлення порядку користування спірним майном.

Правовідносини у справі № 455/322/16-ц та у справі № 592/10933/18, що переглядається у касаційному порядку, не є подібними.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки у переважній більшості стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, яким суди вже надавали відповідну правову оцінку.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постанова Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк