Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 592/1626/22

провадження № 61-9380св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку регресу.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого 04 березня 2015 року отримала від банку споживчий кредит у розмірі 350 000,00 грн.

Відповідач надав згоду на укладення цього кредитного договору та уклав з банком договір поруки, згідно з умовами якого виступив поручителем перед банком та зобов`язався солідарно відповідати з нею за кредитними зобов`язаннями.

Стверджує, що кредитні кошти були використані в інтересах сім`ї. Так, за ці кошти 29 травня 2015 року сторони придбали на її ім`я автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися у жовтні 2016 року, що встановлено судовим рішенням від 24 листопада 2021 року (справа № 592/4695/17). До жовтня 2016 року кредит сплачували за рахунок спільних коштів подружжя. У період з жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року вона самостійно у повному обсязі погасила заборгованість перед банком, а саме сплатила 591 490,80 грн (тіло кредиту в розмірі 344 345,61 грн та відсотки в сумі 247 145,19 грн).

Оскільки вона самостійно сплатила грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитом, отриманим в інтересах сім'ї, на підставі статей 61 65 СК України позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь в порядку регресу 295 745,40 грн, тобто половину самостійно сплаченого боргу перед банком за кредитним договором від 04 березня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 липня 2022 року в складі судді Корольової Г. Ю. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела факти придбання за кредитні кошти спірного автомобіля, повернення кредиту за рахунок спільних коштів подружжя до жовтня 2016 року, а також самостійне повернення боргу після припинення фактичних шлюбних відносин. При цьому суд узяв до уваги заперечення відповідача про те, що при вартості спірного автомобіля приблизно 149 000,00 грн позивач отримала кредит у сумі 350 000,00 грн. Крім того, місцевий суд вважав, що сам по собі факт укладення відповідачем договору поруки не є таким, що безумовно підтверджує використання отриманих позивачем коштів в інтересах сім`ї, оскільки порука є формою гарантії належного виконання обов`язків позичальника перед кредитором та не може бути доказом використання отриманих боржником коштів спільно з поручителем. Також суд вказав, що згода відповідача на укладення кредитного договору не є безумовним доказом використання кредитних коштів в інтересах подружжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року скасовано рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 липня 2022 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу 295 745,40 грн, сплаченої 1/2 частини боргу за договором відновлюваної кредитної лінії від 04 березня 2015 року № 2771 за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що договір споживчого кредитування укладено під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі в інтересах сім`ї, зокрема зі згоди відповідача, а відтак цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що договір споживчого кредитування було укладено в особистих інтересах позивача, тобто не довів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів не в інтересах сім`ї.

Відповідач не довів факт його участі у погашенні боргу перед банком, отже має повернути позивачу половину сплачених нею особисто коштів на виконання умов договору споживчого кредитування за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладеноих у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року (справа № 638/17330/16-ц), від 05 жовтня 2021 року (справа № 755/16464/20), від 08 квітня 2020 року (справа № 361/7130/15-ц), від 30 січня 2019 року (справа № 372/1558/16-ц), від 04 квітня 2018 року (справа № 1316/3987/12-ц).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при вирішенні спору у цій справі суд апеляційної інстанції не врахував положення частини третьої статті 61, частин третьої та четвертої статті 65 СК України, правовий аналіз яких свідчить про те, що не будь-яке боргове зобов`язання одного з подружжя може бути враховане при поділі майна подружжя та визнане спільним боргом сім`ї, а лише ті правовідносини за зобов`язанням одного з подружжя, що вчинені ним в інтересах сім`ї.

У спірних правовідносинах обов'язок доказування, зокрема і факту використання кредитних коштів в інтересах сім'ї, покладається на позивача, яка такий факт не довела належними та допустимими доказами. Водночас суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин з боргових зобов`язань подружжя презумпцію спільної власності подружжя, переклавши обов`язок доказування на відповідача.

Автомобіль марки Volkswagen Tiguan сторони придбали за кошти, виручені від продажу автомобіля марки Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Отже, безпідставними є твердження позивача про те, що отримані кредитні кошти вона витратила в інтересах сім`ї на придбання автомобіля марки Volkswagen Tiguan.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 18 вересня 2010 року до 31 травня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися у жовтні 2016 року.

04 березня 2015 року між ОСОБА_1 і АТ «Ощадбанк» було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 2771, згідно з умовами якого позивач отримала споживчий кредит у сумі 350 000,00 грн зі строком повернення до 03 березня 2017 року. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальник передала банку в іпотеку належну їй квартиру.

Вказаний договір містить письмову згоду ОСОБА_2 на укладення його дружиною ОСОБА_1 цього договору та підтвердження, що з умовами цього договору він ознайомився і ніяких заперечень щодо його положень та укладення не має (а. с. 14).

04 березня 2015 року між ОСОБА_2 і АТ «Ощадбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання кредитних зобов`язань у тому ж обсязі, що і боржник ОСОБА_1

29 травня 2015 року за ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 04 березня 2016 року відчужено нею ж за 149 340,00 грн (а. с. 28, 55).

Відповідно до довідок АТ «Ощадбанк» від 21 квітня 2017 року та 31 січня 2022 року в період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 сплатила 247 145,19 грн процентів за кредитом та 344 345,61 грн тіла кредиту, а всього сплатила АТ «Ощадбанк» 591 490,80 грн (а. с. 32). Станом на 21 квітня 2017 року залишок за тілом кредиту становить 328 140,13 грн (а. с. 25).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 листопада 2021 року в справі № 592/4695/17, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання її та ОСОБА_2 солідарними боржниками зі сплати кредитних зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 04 березня 2015 року № 2771 відмовлено.

Суд констатував, що сторони є солідарними боржниками за цим кредитним зобов'язанням в силу вимог закону, оскільки ОСОБА_2 поручився за виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір споживчого кредитування від 04 березня 2015 року був укладений ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, тому боргові зобов'язання за цим кредитом є спільними для сторін. Відповідач не довів отримання позивачем кредитних коштів не в інтересах сім`ї, а у своїх особистих інтересах.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду з огляду на таке.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно з наведеними нормами сімейного законодавства України умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що, за своїм змістом, свідчить про їх солідарний характер, незважаючи на відсутність у законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають із правочинів, укладених в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя.

Крім того, для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї.

Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає.

Судами обох інстанцій достовірно встановлено, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 за письмової згоди чоловіка ОСОБА_2 уклала договір відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 350 000,00 грн на споживчі цілі.

Позивач стверджувала, що цей договір укладено в інтересах сім`ї, оскільки грошові кошти, отримані за цим договором, за спільною згодою подружжя були витрачені на придбання автомобіля марки Volkswagen Tiguan.

Означені обставини підтверджуються даними регіонального сервісного центру МВС України в Сумській області від 21 квітня 2017 року та від 21 лютого 2017 року, згідно із якими відповідно до довідки-рахунку серії ААЕ № 178307 від 29 травня 2015 року ОСОБА_1 придбала вказаний автомобіль за 149 340,00 грн (а.с. 28, 55).

Момент набуття вказаного автомобіля у власність ОСОБА_1 - травень 2015 року, тобто після отримання грошових коштів за кредитним договором від 04 березня 2015 року об`єктивно підтверджує пояснення позивача про придбання автомобіля саме за кредитні кошти.

Водночас не підтверджені аргументи ОСОБА_2 про те, що автомобіль марки Volkswagen Tiguan придбано не за кредитні кошти, а за кошти, виручені від продажу ОСОБА_3 автомобіля марки Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки надане відповідачем свідоцтво від 18 червня 2015 року про реєстрацію цього транспортного засобу за ОСОБА_3 (а. с. 58) не свідчить про його продаж подружжям ОСОБА_4 , не містить даних про розмір виручених коштів і їх спрямування на придбання у травні 2015 року автомобіля марки Volkswagen Tiguan.

Таким чином, ОСОБА_2 не спростував обставини укладення ОСОБА_1 кредитного договору від 04 березня 2015 року в інтересах сім`ї та використання останньою в інтересах сім`ї придбаного за ці кошти автомобіля марки Volkswagen Tiguan, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Аналізуючи матеріали справи, Верховний Суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах статей 61 65 СК України та матеріалах справи висновки суду апеляційної інстанції про спільну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникли з укладеного в інтересах сім`ї кредитного договору від 04 березня 2015 року.

Матеріали справи свідчать, що після припинення сімейних стосунків з відповідачем позивач самостійно сплатила заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2015 року.

На підтвердження особистої сплати заборгованості за кредитним договором від 04 березня 2015 року за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду довідку АТ «Ощадбанк» від 31 січня 2022 року, відповідно до якої у період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 сплатила 247 145,19 грн процентів за кредитом та 344 345,61 грн тіла кредиту, а всього сплатила АТ «Ощадбанк» 591 490,80 грн (а. с. 32).

Водночас відповідач не заперечував обставин особистої сплати позивачем ОСОБА_1 кредитних коштів у вказаний період і доводив лише ті обставини, що позивач уклала кредитний договір та використала отримані за цим договором кошти у своїх власних інтересах, а не у інтересах сім'ї.

Установивши, що договір споживчого кредитування від 04 березня 2015 року укладено під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі в інтересах сім`ї, зокрема зі згоди та за порукою за його виконання відповідача як другого із подружжя, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач має повернути позивачу половину сплачених нею особисто коштів на виконання умов договору споживчого кредитування за період з 01 жовтня 2016 року до 30 листопада 2021 року.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року (справа № 638/17330/16-ц), від 05 жовтня 2021 року (справа № 755/16464/20), від 08 квітня 2020 року (справа № 361/7130/15-ц), від 30 січня 2019 року (справа № 372/1558/16-ц), від 04 квітня 2018 року (справа № 1316/3987/12-ц), оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта