Постанова

Іменем України

31 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 592/5041/21

провадження № 61-16079св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ),

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 червня 2021 року у складі судді Князєва В. Б. та постанову Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позовну заяву мотивував тим, що з 28 листопада 2002 року та до цього часу він зареєстрований і проживає у кімнаті АДРЕСА_1 .

За довідкою Управління «Центру надання адміністративних послуг у місті Суми» від 29 березня 2021 року позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначив, що кімната, у якій він проживає протягом останніх двадцяти років, на даний час не приватизована, право на неї власності не зареєстровано.

Відповідно до відомостей Товариства з обмеженою відповідальністю «Форекс Плюс» (далі - ТОВ «Форекс Плюс») від 22 квітня 2021 року на обслуговуванні товариства перебуває кімната АДРЕСА_1 , в якій зареєстровано три особових рахунки: № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 після зміни імені та прізвища) та № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_3 .

Зазначив, що за цими особовими рахунками у кімнаті НОМЕР_4 на АДРЕСА_2 зареєстровано дві особи: з 28 листопада 2002 року - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22 листопада 2002 року - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за вказаною адресою не проживає з 2003 року.

Посилається на те, що за обіговою відомістю АТ «Сумське НВО» з червня 2003 року до березня 2021 року сплата за комунальні послуги у вигляді постачання теплової енергії і гарячої води ОСОБА_3 не здійснювалась.

ОСОБА_3 не проживає в цій кімнаті останні вісімнадцять років, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере; особистих речей в кімнаті не має, кімнатою не цікавиться.

Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач ОСОБА_2 , ні інші особи відповідачу не чинили.

Посилався на те, що реєстрація ОСОБА_3 у кімнаті АДРЕСА_1 порушує право позивача ОСОБА_2 на вільне розпорядження і користування майном (житловою площею), оскільки у позивача виникають проблеми зі сплатою комунальних послуг за обслуговування кімнати, які нараховуються на кожного зареєстрованого, мають місце випадки відключення від мереж постачання комунальних послуг, що спричиняє суттєві труднощі та ряд побутових питань.

Просив суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 17 червня 2021 року Ковпаківський районний суд міста Суми у позові відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував недоведеністю того, що ОСОБА_3 створює перешкоди ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) у здійсненні права користування і розпорядження майном, оскільки для кожного із сторін виділена окрема площа кімнати та відкриті особові рахунки зі сплати комунальних послуг.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 02 вересня 2021 року Сумський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишив без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 червня 2021 року залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що місцевий суд вірно зауважив, що позивач не довів того, що відповідач створює перешкоди позивачу у здійсненні права користування і розпорядження майном, адже для кожного із сторін виділена окрема площа кімнати та відкриті особові рахунки по оплаті комунальних послуг, отже законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначив неврахування висновку Верховного Суду щодо надання можливості особам, які не є власниками спірного майна звертатись до суду за захистом своїх законних інтересів та статей 71 72 ЖК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 750/10223/18 (провадження № 61-5704св20), від 20 січня 2021 року у справі № 466/8886/18 (провадження № 61-13418св20); від 26 травні 2021 року у справі № 522/18540/18-ц (провадження № 61-84св21); щодо відліку часу відсутності особи, переривання строку тимчасової відсутності у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

Касаційну скаргу мотивував тим, що вичерпного переліку поважних причин не проживання особи в житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував частину першу статті 68 ЖК України, яка передбачає обов`язок особи своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги, тобто, в рішенні суд не навів підстав відхилення доводів позивача щодо безпідставної відсутності відповідача за місцем реєстрації.

Зазначив, що суди не врахували вимоги статі 4 ЦПК України, якою передбачено право особи звернутися до суду за захистом не тільки своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і свобод, а ще й законних інтересів. У даній же справі, судом не з`ясовано чи пов`язано звернення позивача до суду із захистом своїх інтересів, чи є такі інтереси законними.

Послався на те, що твердження апеляційного суду про неналежність позивача, яке мало вирішальне значення при прийнятті рішення у справі, не відображено у постанові, підстави такого твердження судом не наведені, що як наслідок полягає у не відповідності змісту винесеної судом постанови та встановленими судом обставинами справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до поквартирної картки квартири АДРЕСА_1 , в квартирі зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (а. с. 10).

З акта від 21 квітня 2021 року, підписаного ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_3 не проживає в кімнаті АДРЕСА_1 протягом останніх 15 років (а. с. 12).

З листа ТОВ «Форекс Плюс», вих. № 198-ОД від 22 квітня 2021 року слідує, що кімната АДРЕСА_1 , має два особових рахунки, за якими зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).

За рахунком ОСОБА_3 наявна заборгованість в сумі 7 147,35 грн (а. с. 11).

За обіговою відомістю АТ «СМНВО» з 01 серпня 2000 року до 31 березня 2021 року за особовим рахунком ОСОБА_7 у кімнаті НОМЕР_4-б на АДРЕСА_2 обліковується 18 866,65 грн заборгованості (а. с. 13-21).

Також наявні розрахунки з оплати за послуги КП «Міськводоканал» та АТ «Сумське НВО» на ім`я ОСОБА_3 у кімнаті АДРЕСА_1 (а. с. 22-23).

З витягу Єдиного реєстру боржників вбачається наявність виконавчого провадження про стягнення коштів із ОСОБА_3 (а. с. 26-27).

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження факту не проживання відповідача у кімнаті АДРЕСА_1 позивач надав: акт від 21 квітня 2021 року з підписами трьох мешканців будинку, які підтвердили факт не проживання ОСОБА_3 у спірному приміщенні тривалого часу; лист АТ «СМНВО» від 31 березня 2021 року № 21/126 щодо несплати підприємству за споживання комунальних послуг ОСОБА_3 за період часу з червня 2003 року до кінця березня 2021 року, який надавався суду як безпосередній доказ відсутності особи за місцем реєстрації протягом останніх 18 років; відповідь Окружної прокуратури міста Суми від 01 квітня 2021 року № 51-185-21, яка підтверджує факт звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів для встановлення місця перебування ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності порушення прав позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.

Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування висновку Верховного Суду щодо надання можливості особам, які не є власниками спірного майна звертатись до суду за захистом своїх законних інтересів та щодо застосування статей 71 72 ЖК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 750/10223/18 (провадження № 61-5704св20), від 20 січня 2021 року у справі № 466/8886/18 (провадження № 61-13418св20); від 26 травні 2021 року у справі № 522/18540/18-ц (провадження № 61-84св21).

Ці доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження у справі.

Так, у постанові 20 січня 2021 року у справі № 466/8886/18 (провадження № 61-13418св20), на яку посилався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, Верховний Суд зазначив, що статті 71 та 72 ЖК України встановлюють загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, визначають судовий порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки.

Разом із тим вказані статті не передбачають обмеження кола осіб, наділених правом на звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, наймач, або член сім`ї наймача, не може бути обмежений у праві звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів, зокрема із позовом про визнання інших членів сім`ї наймача такими, що втратили право користування житлом з підстав передбачених статтями 71 72 ЖК України.

У постанові 26 травні 2021 року у справі № 522/18540/18-ц (провадження № 61-84св21), на яку також послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права у подібних відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про те, що згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Проте у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій відмовили у позові не на підставі статті 71 ЖК України, а за недоведеністю порушення прав позивача відсутністю сусіда у кімнаті.

У цій справі позивач звернувся до суду із позовом та мотивував порушення його прав тим, що ОСОБА_3 не здійснював оплати за комунальні послуги, за постачання теплової енергії та гарячої води. При цьому посилався на норми права щодо права власності та права володіння, користування і розпорядження майном (статті 316 317 319 ЦК України), хоча не є власником спірної кімнати.

Проте, із справи слідує, що у спірній кімнаті відкрито 3 особові рахунки та за особовими рахунками розподілена площа (а. с. 11). Тобто позивач є користувачем кімнати у гуртожитку із визначеним порядком користування та з окремим особовим рахунком.

При цьому про порушення будь-якого іншого інтересу позивач у позові не зазначив.

Таким чином, доводи заявника про неврахування висновків Верховного Суду щодо надання можливості особам, які не є власниками спірного майна звертатись до суду за захистом своїх законних інтересів та щодо застосування статей 71 72 ЖК України у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження, оскільки у задоволенні позову суди попередніх інстанцій відмовили з підстав недоведеності порушення прав позивача, а не виходячи із застосування зазначених заявником норм права.

Доводи касаційної скарги про те що суди не врахували вимоги статі 4 ЦПК України, якою передбачено право особи звернутися до суду за захистом не тільки своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і свобод, а ще й законних інтересів є неприйнятними.

Як слідує із частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позовна заява не містить у собі зазначення про порушення будь-яких інших порушених прав, свобод або охоронюваних законом інтересів, ніж ті, що були предметом судового розгляду.

Отже цей довід також не знайшов підтвердження у справі.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення міркуваннями, які відсутні у мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на припущеннях.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 459/1238/16-ц (провадження № 61-36894св18) Верховний Суд зазначив, що частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Положення ЖК Української РСР не передбачають право наймача кімнати в гуртожитку та членів його сім`ї звертатись до суду з вимогами про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, разом з тим положеннями ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, саме власник гуртожитку може звернутися до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в ньому.

Практика вирішення зазначеного питання є сталою та підстав для відступлення від цього висновку колегія суддів не вбачає.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 червня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська