Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 592/5874/18

провадження № 61-9088св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І., від 27 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в обґрунтування якої зазначив таке. У період проведення антитерористичної операції (далі АТО) з 04 жовтня 2014 року по 12 березня 2015 року він брав участь в бойових діях в районах, які розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р включені до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО. У район проведення АТО він був відряджений наказом добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (далі ДУК «Правий сектор») № 28 від 02 жовтня 2014 року.

Таким чином, він хоча і брав безпосередню участь у АТО, але не входив до складу формувань, визначених у статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і внаслідок цього не мав чітко визначеного юридичного статусу як військовослужбовець. Встановлення та підтвердження факту його участі в бойових діях у складі ДУК «Правий сектор» без його офіційного оформлення викликає необхідність визначення його статусу як учасника АТО з метою отримання соціальних прав та гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За таких обставин заявник, уточнивши свої вимоги, просив суд встановити факт його перебування в зоні бойових дій в с. Піски Ясинуватського району Донецької області та Донецькому летовищі в складі 2-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» у період проведення АТО з 04 жовтня 2014 року по 12 березня 2015 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми у складі судді Фоменко І. М. від 03 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 в зоні бойових дій у с. Піски Ясинуватського району Донецької області та Донецькому летовищі у складі 2-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» у період проведення АТО з 04 жовтня 2014 року по 12 березня 2015 року.

Рішення суду мотивовано тим, що заявник підтвердив факт свого перебування в зоні бойових дій та викладені у заяві обставини належними та допустимими доказами.

Постановою Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року задоволено апеляційну скаргу Міністерства оборони України, скасовано рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 грудня 2018 року та закрито провадження у справі.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що діючим законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту участі в бойових діях для отримання відповідного статусу учасника бойових дій, а саме шляхом звернення до відповідної комісії або міжвідомчої комісії, тому справа про встановлення факту участі у бойових діях не підлягає розгляду в судовому порядку і провадження у ній підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник просив встановити факт його перебування у зоні бойових дій, а не факт його участі у них, що не надає йому відповідного статусу учасника бойових дій і не суперечить положенням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу № 28, виданого головою Сумської обласної організації політичної партії «Правий Сектор» від 02 жовтня 2014 року ОСОБА_1 у період з 03 жовтня 2014 року по 12 березня 2015 року перебував в зоні проведення бойових дій в с. Піски Ясинуватського району Донецької області та Донецького летовища (а.с. 6).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Пісківської сільської ради № 168 від 12 березня 2015 року ОСОБА_1 з 04 жовтня 2014 року по 12 березня 2015 року брав участь у бойових діях у складі ДУК «Правий Сектор» на території с. Піски Ясинуватського району Донецької області та Донецького летовища (а.с. 7).

Наказом Голови спілки учасників бойових дій в АТО Закарпатської області «Побратими України» № 5 від 16 березня 2016 року, за проявлену особисту мужність, стійкість та рішучість, виявлені при виконанні військового обов`язку під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у ході проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, солдата ОСОБА_1 нагороджено нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (а.с. 8-13).

ОСОБА_1 нагороджено подякою Сумської обласної ради від 03 липня 2015 року як бійця ДУК «Правий Сектор» 5-го окремого батальйону 2-ої штурмової роти (а.с. 14).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон) (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду) встановлено перелік осіб, які належать до учасників бойових дій.

Згідно із пунктом 20 частини першої статті 6 Закону учасником бойових дій визначено осіб, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції чи в забезпеченні її проведення, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

На виконання вимог цієї норми Закону Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою від 20 серпня 2014 року № 413 (далі Порядок), який визначає процедуру надання зазначеного статусу вказаним особам та категорії таких осіб.

Абзацом третім пункту 2 Порядку (тут і далі у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду) встановлено, що статус учасника бойових дій надається, серед інших, особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Пунктом 4 Порядку визначено перелік документів про безпосереднє залучення до виконання завдань АТО в районах її проведення, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Для осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, документи про залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, передбачені абзацами другим - четвертим цього пункту, або нотаріально завірені свідчення не менше ніж двох свідків із числа осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які разом із такою особою брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій або інваліда війни, у разі підтвердження суб`єктами боротьби з тероризмом факту взаємодії зазначених осіб (особисто або під час перебування у складі добровольчих формувань) із Збройними Силами, МВС, Національною гвардією та іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами.

За змістом положень пункту 5 Порядку рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС (далі комісія); міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі міжвідомча комісія), у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Пунктом 8 Порядку передбачено право осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, самостійно звернутися до відповідної комісії в разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій. Установлено, що рішення комісії може бути оскаржено в судовому порядку.

Пунктами 6, 7, 9 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 травня 2015 року № 200 (далі Положення) (тут і далі у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту участі в бойових діях), затвердженого на виконання Закону і Порядку, встановлено, що вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, які у складі добровольчих формувань брали участь в АТО, покладається на комісії або Генерального штабу Збройних Сил України, або Міністерства оборони України, або військової частини НОМЕР_1 , або командувань видів Збройних Сил України залежно від того, до складу якого з військових формувань такі добровольчі формування були включені.

Комісії приймають рішення щодо визнання таких громадян учасниками бойових дій на підставі документів, перелік яких відповідає вищезазначеному переліку, встановленому пунктом 4 Порядку (підпункт 5 пункту 11 Положення).

У переліку документів про безпосереднє залучення особи до виконання завдань АТО в районах її проведення, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій, немає судового рішення про встановлення факту участі особи в бойових діях (пункт 4 Порядку, пункт 11 Положення).

Не містить положень про можливість встановлення такого факту для надання статусу учасника бойових дій на підставі судового рішення й Закон.

Разом з тим відповідно до пункту 14 Положення у разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає зберіганню разом з іншими документами (аналогічна норма міститься у пункті 15 Положення в чинній редакції).

Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, регулюється положеннями статей 256259 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України, окрім фактів, визначених частиною першою цієї статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

Згідно із заявою ОСОБА_1 встановлення факту участі у бойових діях необхідне йому для отримання статусу учасника бойових дій. На підтвердження цього факту заявник послався на наявність свідків, які разом з ним брали участь в АТО, довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. При цьому до комісії, уповноваженої розглядати матеріали про визнання осіб учасниками бойових дій (у тому числі й такі докази, як показання свідків), ОСОБА_1 не звертався.

З аналізу норм Порядку та Положення вбачається, що встановлення факту участі особи в АТО є складовою процесу надання йому статусу учасника бойових дій, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи (комісії, міжвідомчі комісії). Насамперед передбачено звернення особи, яка претендує на надання статусу учасника бойових дій, до комісії, а в разі відмови в наданні такого статусу особа має право звертатися до суду для оскарження рішення комісії, в тому числі щодо встановлення факту участі в АТО чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій. Під час вирішення комісією питання про надання особі статусу учасника бойових дій підлягають дослідженню ті самі обставини, на які ОСОБА_1 послався, обґрунтовуючи заяву про встановлення факту його участі у бойових діях.

Розгляд такої заяви судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію. При цьому заявник не навів обставин, які б свідчили про неможливість отримання документа, що посвідчує його участь у бойових діях в інший спосіб. Адже в силу положень Порядку та Положення показання певних осіб, визначених ними, входить до переліку документів, які підтверджують участь у бойових діях та надаються до відповідної комісії для підтвердження такої участі.

Зазначення у пункті 14 Положення про те, що рішення суду, в якому встановлений факт участі в бойових діях чи інших подіях, що дають право на визнання особи учасником бойових дій, визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій, не означає, що такий факт може бути встановлений за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказаний факт суд може встановити у випадку оскарження громадянином рішення спеціально уповноваженого органу, що має відповідну компетенцію.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду із цією заявою чинне законодавство передбачало позасудову процедуру підтвердження особою його участі в бойових діях з метою отримання статусу учасника бойових дій. Визначено орган, який уповноважений приймати таке рішення, встановлено перелік документів, необхідних для підтвердження участі особи в бойових діях. Перекладання на суд функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури отримання статусу учасника бойових дій та поставило б у нерівні умови осіб, які отримують такий статус з дотриманням цієї процедури.

Разом із тим особа, якій рішенням уповноваженого органу (комісії) відмовлено у визнанні учасником бойових дій, не позбавлена права звернутися до суду з метою оскарження такого рішення, і під час дослідження обставин відмови в позовному провадженні можуть досліджуватися, зокрема, докази, надані особою на підтвердження факту участі у бойових діях чи перебування у зоні бойових дій разом з іншими обставинами, заслуховуватись доводи і заперечення сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 233/2929/17 (провадження №14-284цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про те, що зазначена заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури, тому підставно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Крім того, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам заявника щодо його вимог про встановлення факту його перебування у зоні бойових дій, а не факту його участі у них, правильно зазначивши про те, що встановлення такого факту, який з урахуванням доводів заяви є складовою процесу надання йому статусу учасника бойових дій, не тягне для нього юридичних наслідків отримання статусу учасника бойових дій та не є ефективним способом захисту його прав.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара