Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 592/6442/16-ц
провадження № 61-33526св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Крата В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позмивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство «Редакція газети «Сумщина»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми у складі судді Корольової Г. Ю. від 08 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Собини О. І. від 12 квітня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» (далі - КП РГ «Сумщина») про стягнення грошової компенсації за виконання посадових обов`язків тимчасово відсутнього працівника, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно з наказом № 01-03/02к від 11 січня 2016 року він був звільнений з посади заступника головного редактора КП РГ «Сумщина» за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, але відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не здійснив виплату належних сум при звільненні, а саме коштів за залучення, організацію і підготовку до друку рекламних і комерційних матеріалів у 2015 році у розмірі 208,35 грн. З огляду на вказане, позивач просив суд стягнути зазначені кошти на його користь, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 27 202 грн за період з 12 січня по 07 грудня 2016 року відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, і моральну шкоду, яку він оцінив у 1 000 грн, а всього - 28 410,35 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 лютого 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 08 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з КП РГ «Сумщина» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за залучення, організацію і підготовку до друку реклами і комерційних матеріалів у розмірі 208,35 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 210 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що грошова компенсація за залучення, організацію і підготовку до друку рекламних і комерційних матеріалів у розмірі 208,35 грн встановлена постановою суду від 04 травня 2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності головного редактора КП РГ «Сумщина» ОСОБА_2 за порушення законодавства про працю, а тому підлягає стягненню у встановленому розмірі. Розмір недоплаченого грошового заохочення є незначним, порівняно із заробітною платою позивача, суд дійшов висновку про застосування принципу співмірності між виплаченим заробітком в сумі 208,35 грн та середнім заробітком в сумі 27 202 грн, зменшивши розмір відшкодування за час затримки при звільненні до 210 грн.
Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 12 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та КП РГ «Сумщина» відхилено, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 лютого 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційнної інстанції погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та застосування принципу співмірності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційногно суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнивши позов у цій частині у повному обсязі та стягнути з відповідача середній заробіток за час затрики розрахунку при звільненні у розмірі 27 202 грн.
Судові рішення в частині задоволення позову про стягнення грошової компенсації за залучення, організацію і підготовку до друку рекламних і комерційних матеріалів у розмірі 208,35 грн та відмову у відшкодуванні моральної шкоди до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Ковпаківського районного суду м. Суми
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/9584/15-ц.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року провадження у вказаній цивільній справі поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 з 11 серпня 2015 року по 11 січня 2016 року працював на посаді заступника головного редактора КП РГ «Сумщина», з якої був звільнений за пунктом 3 частини 40 КЗпП України.
Відповідно до розрахунку, який наданий позивачем до суду, загальна сума невиплачених йому сум винагороди за рекламні надходження за 2015 рік складає 208,25 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майна втрат особи, що заподіянні порушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановлену законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України. Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких витрат працівника, пов`язана із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) від 26 червня 2019 року дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, відступаючи від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верхвоного суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що розмір недоплаченого грошового забезпечення при звільненні позивача є незначним, а саме 208,35 грн, порівняно із заробітною платою останнього, тому ухвалення рішення про повне задоволення даних вимог суперечило б загальним засадам цивільного судочинства щодо законності, обгрунтованості та справедливості судового рішення.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, та з урахуванням того, що зазначене є правом суду.
Тому висновки судів попердніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статею 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача в сумі 210 грн є правильними.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції, тому судом касаційної інстанції вони відхиляються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 12 квітня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 до комунального підприємства «Редакція газети «Сумщина» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Крат В. М. Коротун В. П. Курило