№ 592/7860/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 592/7860/17

провадження № 61-43757св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Друга сумська державна нотаріальна контора Головного управління юстиції у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Друга сумська державна нотаріальна контора Головного управління юстиції у Сумській області, про встановлення факту постійного непроживання особи із спадкодавцем на день смерті, визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що його матері - ОСОБА_3 за життя належав на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

З 24 листопада 1998 року він зареєстрований за указаною адресою та постійно проживає у вказаному будинку. У цьому самому будинку також зареєстрований ОСОБА_2 , який не є членом родини ОСОБА_3 та проживав у вказаному будинку до 2007 року, а з цього часу мешкає у квартирі АДРЕСА_2 .

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати - ОСОБА_3 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначав, що у травні 2012 року він звернувся до Другої сумської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області щодо оформленням спадкових прав після смерті матері та дізнався про те, що його мати - ОСОБА_3 за життя у 2003 році склала заповіт, згідно якого все її майно, яке буде належати на день її смерті, вона заповіла ОСОБА_2 .

У 2012 році він пред`явив до суду позов до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного на користь ОСОБА_2 , недійсним, а останній звернуся до нього із зустрічним позовом про усунення його від права спадкування.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 лютого 2014 року у справі № 1806/10499/12, що набрало законноїсили, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

ОСОБА_1 зазначав, що 05 березня 2014 року він звернувся до Другої сумської нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області із заявою, в якій просив не видавати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності за заповітом на майно померлої ОСОБА_3 , однак йому було відмовлено.

У лютому 2016 році він звернувся до Другої сумської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно після померлої ОСОБА_3 і 26 лютого 2016 року отримав постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, де зазначено, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом спільного проживання зі спадкодавцем.

Оскільки ОСОБА_2 не подавав у встановлений законодавством строк до нотаріуса заяви про прийняття спадщини та, враховуючи, що останній не проживав із ОСОБА_3 за місцем її проживання та реєстрації на день смерті, він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного непроживання останнього із спадкодавцем на день смерті та визнання таким, що не прийняв спадщину.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 червня 2016 року у справі № 592/11704/15-ц, частково зміненим у частині мотивів рішенням апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2016 року, у задоволенні його позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року його касаційну скаргу залишено без задоволення. Рішення апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2016 року залишено без змін.

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, не може вважатись таким, що прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , а у передбачений законом строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини, а, отже, він не набув права на неї, тобто є таким, що не прийняв спадщину за заповітом. Зазначав, що ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований у вищевказаному будинку, однак з 2007 року там не проживав, а тому прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом спільного проживання зі спадкодавцем не міг.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт постійного непроживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на житловий будинок за указаною адресою у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного непроживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем - ОСОБА_3 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за указаною адресою у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сумах.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини. Лише постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця саме таким. Закон також не ставить прийняття спадщини у залежність від того, яким місцем проживання особа вважала місце відкриття спадщини - постійним чи тимчасовим місцем проживання. Натомість, закон вимагає реального постійного проживання разом зі спадкодавцем на час його смерті без будь-яких застережень та умов.

У разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, а також в разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом мають особи, визначені в статтях 1261-1265 ЦК України, відповідно до черговості спадкування.

ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, не може вважатись таким, що прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини постійно не проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та у передбачений законом шестимісячний строк після її смерті не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного непроживання із спадкодавцем скасовано та провадження у цій частині закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 червня 2016 року у справі № 592/11704/15-ц, частково зміненим у частині мотивів рішенням апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного непроживання останнього зі спадкодавцем на день смерті та визнання таким, що не прийняв спадщину, відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2016 року залишено без змін.

Отже, спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо встановлення факту постійного непроживання останнього зі спадкодавцем на день смерті ОСОБА_3 вирішено, та судове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 червня 2016 року у справі № 592/11704/15-ц частково змінене у частині мотивів рішенням апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2016 року, набрало законної сили.

Отже, вимога про встановлення факту постійного непроживання останнього із спадкодавцем на день смерті, яка була предметом судового розгляду у справі № 592/11704/15-ц, є тотожною щодо вимоги заявленою у даній справі між тими самими сторонами із тих самих підстав.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року в оскаржуваній частині задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_2 у судовому порядку не визнано таким, що не прийняв спадщину через його постійне непроживання разом із спадкодавцем на час смерті і неподання у встановлений законом строк заяви до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом, суд першої інстанції помилково визнав за позивачем право власності на все спадкове майно у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, рішення суду першої інстанції залишити в силі, або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано із Ковпаківського районного суду м. Сумицивільну справу № 592/7860/17. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями щодо повторного розподілу справ, які надійшли у 2017-2018 роках, справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Друга сумська державна нотаріальна контора Головного управління юстиції у Сумській області, про встановлення факту постійного не проживання особи зі спадкодавцем на день смерті та визнання права власності у порядку спадкування за закономпризначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 592/7860/17 (провадження № 61-43757св18) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Друга сумська державна нотаріальна контора Головного управління юстиції у Сумській області, про встановлення факту постійного не проживання особи зі спадкодавцем на день смерті та визнання права власності у порядку спадкування за законом до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про встановлення факту непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про встановлення факту непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Друга сумська державна нотаріальна контора Головного управління юстиції у Сумській області, про встановлення факту постійного не проживання особи зі спадкодавцем на день смерті та визнання права власності у порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив всіх обставини справи, а саме, що спадкоємець за заповітом не може вважатись таким, що прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття постійно не проживав разом із спадкодавцем. ОСОБА_2 у передбачений законом строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини, а, отже, він не набув права на неї, тобто є таким, що не прийняв спадщину за заповітом. Судом не взято до уваги, що ОСОБА_2 , хоча і був зареєстрований у вищевказаному будинку, однак з 2007 року там не проживав, а тому прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом спільного проживання зі спадкодавцем не міг.

Позовна вимога щодо встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ним право власності на житловий будинок за указаною адресою у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 є однією вимогою. Обраний ним спосіб захисту шляхом пред`явлення указаної вимоги не є тотожним із вимогами у справі № 592/11704/15-ц. Предмет, доводи, спосіб захисту, позовні вимоги у справі № 592/11704/15-ц та у даній справі не є тотожними.

Відзиви на касаційну скаргу до суду від учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 19, 30).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно - житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 20, 21-25, 26).

ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 AAA № 651800, виданою 19 вересня 2011 року безтерміново, а також пенсіонером за віком (а. с. 17, 18, 111).

17 травня 2012 року Другою сумською державною нотаріальною конторою Головного управління юстиції у Сумській області заведено спадкову справу № 245/2012 після померлої ОСОБА_3 (а. с. 100-124) за зверненням ОСОБА_1

17 травня 2012 року ОСОБА_1 відповідно до статті 1241 ЦК України, подав до Другої сумської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом (обов`язкову частку), оскільки на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 досяг пенсійного віку, має третю групу інвалідності та спільно проживав з померлою в одному житловому будинку на день її смерті, а також заяву про прийняття спадщини, після смерті матері - ОСОБА_3 , як такий, що прийняв спадщину шляхом спільного проживання разом з померлою за указаною адресою (а. с. 100 зворот, 110 зворот).

Згідно копії домової книги житлового буднику АДРЕСА_1 на час смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у вказаному будинку були зареєстровані ОСОБА_1 з 24 листопада 1998 року та ОСОБА_2 з 27 березня 2001.

11 червня 2003 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе належне їй на день смерті майно заповідала ОСОБА_8 (а. с. 24, 110).

ОСОБА_2 з 27 березня 2001 року зареєстрований у будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Управління «Центр надання адміністративних послуг» від 15 травня 2015 року № 4139 та записом у будинковій книзі на житловий будинок (а. с. 27, 28-29, 103 зворот - 106).

13 червня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Другої сумської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області із заявою про видачу свідоцтва про право власності за законом на належний ОСОБА_3 житловий будинок та інше майно, але листом від 27 червня 2012 року № 1340/02-14 отримав відповідь, що ОСОБА_2 (спадкоємець за заповітом) спадщину прийняв відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України (а.с. 114).

Згідно повідомленням Другої сумськоїдержавної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області № 1071/02-14 від 23 травня 2012 року ОСОБА_2 являється спадкоємцем (згідно матеріалів спадкової справи № 245/2012) за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки прийняв спадщину шляхом спільного сумісного проживання разом з померлою в одному будинку на день її смерті (а. с. 112).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 лютого 2014 року у справі № 1806/10499/12 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, відмовлено (а. с. 35-37).

Указаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 та проживав у будинку до 2007 року.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 червня 2016 року № 592/11704/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_9 станом на 10 жовтня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання таким, що не прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 через постійне непроживання за вказаною адресою на час відкриття спадщини із спадкодавцем, залишено без задоволення (а. с. 40-41).

Апеляційний суд Сумської області рішенням від 12 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року, вказане рішення суду першої інстанції змінив в частині мотивів відмови у позові та зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту щодо встановлення факту постійного непроживання відповідача за місцем відкриття спадщини та визнання його таким, що не прийняв спадщину не передбачений вимогами статті 16 ЦК України та Книгою шостою ЦК України «Спадкове право» (а. с. 42-43, 44-46).

26 лютого 2016 року державний нотаріус Другої сумської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Сумській області виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 , як єдиного спадкоємця за законом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки вчинення нотаріальної дії суперечить законодавству України, так як спадкодавцем за життя складено заповіт не на користь ОСОБА_1 , а тому він не є єдиним спадкоємцем після померлої ОСОБА_3 (а. с. 39).

21 грудня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , на земельній ділянці якого розміщені інші господарські прибудови та будівлі, споруди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз`яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Звертаючись до суду із указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, не може вважатись таким, що прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 та у передбачений законом строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини. Отже, він не набув права на неї, тобто є таким, що не прийняв спадщину за заповітом. Зазначав, що ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований у вищевказаному будинку, однак з 2007 року там не проживав, а тому прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом спільного проживання зі спадкодавцем не міг.

Преюдиційним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 червня 2016 року № 592/11704/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_2 станом на 10 жовтня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання таким, що не прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 через постійне не проживання за вказаною адресою на час відкриття спадщини із спадкодавцем, залишено без задоволення.

Отже, спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо встановлення факту постійного непроживання останнього зі спадкодавцем на день смерті ОСОБА_3 вирішено, та судове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 червня 2016 року у справі № 592/11704/15-ц, частково змінене у частині мотивів рішенням апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2016 року, набрало законної сили.

Зазначеним судовим рішенням доведено, що вимога про встановлення факту постійного непроживання зі спадкодавцем не є належним способом судового захисту позивача у розумінні статті 16 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з цим і зазначає, що вказаний юридичний факт підлягає встановленню при вирішенні спадкового спору, а не як окрема позовна вимога.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога про встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем на день смерті, яка була предметом судового розгляду у справі № 592/11704/15-ц, є тотожною щодо вимоги заявленою у даній справі між тими самими сторонами із тих самих підстав.

Апеляційний суд при розгляді справи встановив, що позивач не подав належних та допустимих доказів постійного непроживання ОСОБА_2 в успадкованому житловому будинку. ОСОБА_2 прийняв спадщину, отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину від 21 грудня 2017 року.

При цьому доведено, що підставою та предметом позовних вимог ОСОБА_1 було визнання права власності на весь житловий будинок у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем.

Вимог про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_1 не заявляв.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк