ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 593/1171/21
провадження № 61-14700 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Молень Ірина Йосифівна,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень Ірини Йосифівни, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2023 року у складі судді Данилів О. М.
та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «Бережанський ОДГС», підприємство) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 03 березня 2016 року
він працював слюсарем-сантехніком у Бережанському обласному комунальному дитячому гастроентерологічному санаторії. Назва закладу неодноразово змінювалась. 11 червня 2019 року заклад було реорганізовано
в КНП «Бережанський ОДГС».
Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_4. від 19 грудня 2019 року № 86-к у зв`язку
з ліквідацією підприємства згідно з рішенням Тернопільської обласної ради
від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» працівників КНП «Бережанський ОДГС» згідно зі списком (додаток), у тому числі його, звільнено з 28 грудня
2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Із зазначеним наказом у частині свого звільнення позивач не погодився, вважав його незаконним та таким, що порушує його трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало вказане вище рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі
№ 500/320/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Тернопільської обласної ради, треті особи: КНП «Бережанський ОДГС», КНП «Кременецький обласний дитячий психоневрологічний санаторій Тернопільської обласної ради», обласний медичний центр для лікування і реабілітації учасників АТО, Тернопільський обласний центр комплексної реабілітації, про визнання протиправним і скасування рішення. З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі
№ 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення його на роботі.
Відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу
при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівників закладу,
в тому числі його, не було персонально повідомлено про наступне вивільнення
не пізніше ніж за два місяці до звільнення, не було проведено консультацій
з первинною профспілковою організацією КНП «Бережанського ОДГС» щодо запобігань звільненню таких працівників.
Крім цього, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_4.
«Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к у частині його звільнення з роботи з 28 грудня 2019 року
у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити його на роботі в КНП «Бережанський ОДГС»;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 48 717,35 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач був звільнений із роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням (справа № 500/320/20) такої ліквідації незаконною
та відновлення роботи організації, він мав право бути поновленим у цьому підприємстві. Указане свідчить про незаконність його звільнення
та обґрунтованість позовних вимог у цій частині. При цьому підстави незаконності звільнення позивача відповідач фактично не заперечував.
Суд першої інстанції уважав необґрунтованими твердження позивача про відсутність у ОСОБА_4 (головний лікар) права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 28 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, так як доказів відсутності у ОСОБА_4 указаних повноважень не надано.
Для судового захисту в разі пропущення строку звернення до суду необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення такого строку й щоб суд визнав строк пропущеним із поважних причин, поновив його. Таке клопотання подано позивачем, як і подано відповідачем заяву про відмову у задоволенні позовних вимог із підстав пропуску позивачем строку, встановленого статтею 233
КЗпП України. Разом із цим, установлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін,
так як пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови
в задоволенні позовних вимог. Представник позивача в судовому засіданні
(в усних поясненнях) посилалася на те, що у визначений законом місячний строк
із дня вручення позивачу наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, він не мав можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради,
на виконання якого цей наказ був прийнятий, тоді було чинним і законним. Указане є поважними причинами пропуску позивачем строку для звернення
до суду з цим позовом. Також, зазначала, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з такими самими позовними вимогами, проте ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2020 року (справа № 593/337/20) вони були залишені без розгляду. Однак, суд надав критичну оцінку цим доводам, оскільки із оглянутих у судовому засіданні матеріалів цивільної справи № 593/337/20 убачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду не у місячний строк, а лише 17 березня 2020 року
й ухвалою суду подану ним позовну заяву було повернуто за його заявою
на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України. Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період із 11 березня 2021 року
до 20 вересня 2021 року (день звернення до суду), чи в період із 28 травня
2021 року (день ознайомлення з матеріалами справи № 593/337/20) до 20 вересня 2021 року (день звернення до суду) ні позивач, ні її представник не вказали. Суд критично оцінив доводи позивача й про те, що він є особою з інвалідністю третьої групи, часто хворів і перебував на денному стаціонарі, а тому не мав можливості вчасно звернутися до суду з позовом, оскільки вони не підтверджені доказами. При цьому з 23 квітня 2021 року він має представника - адвоката, тому мав реальну можливість звернутися до суду за захистом порушеного трудового права.
Оскільки не доведені обставини, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод позивачу, як звільненому працівнику, у реалізації його права на оскарження рішення роботодавця щодо його звільнення в місячний строк, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом. Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судом
не встановлено.
Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
є похідною від вимоги про поновлення позивача на роботі й у випадку відмови
у її задоволенні (незалежно від підстав) похідна вимога також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й., залишено без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня
2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача є незаконним, однак останнім
не доведено наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому,
як звільненому працівнику, у реалізації його права на оскарження рішення роботодавця про звільнення, у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом.
Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи заявника про те,
що 27 січня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , представляючи інтереси звільнених працівників, у тому числі й ОСОБА_1 , за усним дорученням, звернулись в Тернопільський окружний адміністративний суд
із позовом про визнання протиправним і скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, оскільки вказана обставина судом не встановлена та матеріалами справи не підтверджена, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Молень І. Й., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2023 року
та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року,
й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що: судами попередніх інстанцій застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України); необхідно відступити від висновку
щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду України: від 06 квітня 2016 року у справі
№ 6-409цс16; від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц; у постановах Верховного Суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження
№ 61-5845св19), від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 (провадження
№ 61-9199св20); від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 (922/336/20),
від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц (провадження № 61-1092св22); від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22 (провадження № 61-1351св23) (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й., про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Бережанського районного суду Тернопільської області
від 13 червня 2023 року та постанови Тернопільського апеляційного суду
від 30 серпня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 593/1171/21 з Бережанського районного суду Тернопільської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду ( в електронному вигляді).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено
у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду за відсутності обґрунтованої заяви відповідача
про застосування строку позовної давності, поданої уповноваженою на це особою. Вказує, що заяви, подані ОСОБА_4 у цій справі (що стосуються предмету спору та строку позовної давності), не можуть бути взяті до уваги та враховані судами, оскільки їх підписано неуповноважним представником. Зокрема, оспорюваним наказом про звільнення працівників КНП «Бережанський ОДГС» згідно зі списком (додаток) 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства звільнено,
в тому числі й ОСОБА_4 , а повноваження її, як голови ліквідаційної комісії, визначені рішенням Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року
№ 1430, скасовані постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду
від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, яка набрала законної сили. Отже, на думку заявника, заяву про застосування позовної давності у цій справі відповідачем не подано.
При цьому суди попередніх інстанцій безпідставно врахували пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з якою судам роз`яснено,
що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку
є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки постанова Пленуму не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах. У зв`язку з цим, заявник уважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у відповідних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки норми
КЗпП України не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, незалежно від заяви сторін. Натомість інститут позовної давності цивільного судочинства встановлено ЦК України, частиною третьою статті 267 якого передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Самовільне застосування судами наслідків «пропущення позивачем позовної давності» за умов неподання повноважним представником відповідача заяви про їх застосування до винесення рішення суду суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16,
від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, які судами не були враховані.
Заявник у касаційній скарзі також зазначає про відсутність висновку
Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 233 КЗпП України
та частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Молень І. Й., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником
або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду
в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися
про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк
з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).
Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду
за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався
або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі
№ 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233
КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення -
це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами
про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення
до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський
чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18 (провадження
№ 61-14423св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19 (провадження
№ 61-8269св20), від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 (провадження
№ 61-9199св20).
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що «у статті 234 КЗпП України
не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин.
Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали
чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини,
що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані
з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено,
що з 03 березня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді «слюсар-сантехнік» у Бережанському обласному комунальному дитячому гастроентерологічному санаторії (а. с. 28-29).
Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_4 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к, у тому числі ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України,
у зв`язку з ліквідацією підприємства (а. с. 5).
Відповідно до додатку до цього наказу у виді списку працівників
КНП «Бережанський ОДГС», що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, під порядковим номером 47 зазначено «слюсар-сантехнік», ОСОБА_1 . Проставлено рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня
2019 року та особистий підпис (а. с. 6-7).
Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення працівників згідно
зі списком КНП «Бережанський ОДГС» було рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю»
з якого слідує, що юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації (а. с. 8-11).
Відповідно до попередження (повідомлення) КНП «Бережанський ОДГС»
від 26 вересня 2019 року № 43 ОСОБА_1 письмово попереджений генеральним директором (головним лікарем) головою ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_4 про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи КНП «Бережанський ОДГС» шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, він підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40
КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивач отримав
26 вересня 2019 року, що підтвердив своїм підписом (а. с. 51).
З особової картки ОСОБА_1 убачається, що він звільнений
із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1
частини першої статті 40 КЗпП України, наказ від 19 грудня 2019 року № 86-к. Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 28 грудня 2019 року,
про що свідчить його підпис (а. с. 47-49).
Відповідно до повідомлення, надісланого 23 вересня 2019 року голові профспілки ОСОБА_5 КНП «Бережанський ОДГС», адміністрація підприємства повідомила, що відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», вирішено припинити юридичну особу - КНП «Бережанський ОДГС» й планується вивільнення працівників відповідача 24 грудня 2019 року
у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію (а. с. 52).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня
2021 року у справі № 500/320/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду
від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області
та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430 (а. с. 12-16).
Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення його дії
чи виконання не надано й судами не встановлено.
Зазначені факти й обставини учасниками справи не заперечуються.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, установивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про те,
що звільнення позивача є незаконним, однак останнім не доведено наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому, як звільненому працівнику,
в реалізації його права на оскарження рішення роботодавця про звільнення,
у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду
з відповідним позовом, тому суд відмовив у задоволенні позову
ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском установленого статтею 233
КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом.
Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судами
не встановлено.
При цьому правильними є висновки судів і про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною
від вимоги про поновлення позивача на роботі, у задоволенні якої відмовлено.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових
та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тобто, положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 5023/2756/11 (922/336/20) вказано, що «…позивачка звернулась до суду
в порядку норм КЗпП України і строки передбачені статтею 233 КЗпП України
не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…».
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється
за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони
у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (див., зокрема: постанови Верховного суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження
№ 61-5845св19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження
№ 61-18714св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц (провадження № 61-1092св22), від 16 листопада 2022 року у справі
№ 240/19150/20 (провадження № К/990/18015/22), від 09 травня 2023 року
у справі № 398/1985/22 (провадження № 61-1351св23).
Судова практика щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та сформованою, відтак відсутні підстави для відступу від наведених у касаційній скарзі постанов.
Отже, суди, встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, обґрунтовано відмовили позивачу
в задоволенні позовних вимог унаслідок пропуску строку звернення до суду
з вимогами про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Посилання заявника касаційної скарги про те, що висновки судів суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 червня
2015 року у справі № 6-738цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16 є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються підстав та порядку застосування судами позовної давності (стаття 267 ЦК України), а отже, позовна давність за нормами ЦК України не поширюються на строки звернення до суду
за нормами КЗпП України.
Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору. Відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.
Із цих підстав, твердження заявника касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23), яка є аналогічною даній справі (одне й те саме підприємство та наказ про звільнення, який оспорюється), вже виклав правовий висновок. Зокрема суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача було незаконним, однак вона пропустила строк для звернення до суду з відповідним позовом, встановлений статтею 233 КЗпП України, а тому у позові обґрунтовано відмовлено у зв`язку
з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молень Ірини Йосифівни, залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня
2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць