ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 593/1401/17
провадження № 61-5635св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Німко Н. П., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ткача З. Є., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору і додаткового договору недійсними.
В обґрунтування позову вказував, що, укладаючи оспорювані кредитний договір від 29 липня 2008 року № 108 та додатковий договір № 1 від 10 жовтня 2012 року до кредитного договору від 29 липня 2008 року № 108, відповідач не надав йому детальну інформацію про умови кредитування, які необхідні для їх укладення.
Зазначав, що в порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), відповідач не здійснив детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Крім того, на думку позивача, відповідач не визначив реальну процентну ставку, не визначив та не вказав абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб, під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначив вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості, не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.
Також ОСОБА_1 вказав про порушення відповідачем вимог статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків», оскільки він не визначив строк дії кредитного договору; не визначив порядок припинення його дії; не визначив відповідальності кредитора при порушені умов договору щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі).
Позивач зазначив, що, не дивлячись на положення пункту 6 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ПАТ «Державний ощадний банк України» не встановив істотної умови договору щодо можливості розірвання кредитного договору.
Крім того, підставою для визнання правочинів недійсними позивач вважав відсутність у договорах застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення, що є порушенням статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
З огляду на викладене, позивач вважав, що ПАТ «Державний ощадний банк України» приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які обумовлені в кредитному договорі, і застосував непередбачені договором умови кредитування.
Тому зазначив, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов кредитного договору, що є підставою для визнання правочину недійсним в порядку частини першої статті 230 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Також ОСОБА_1 стверджував, що видатковий касовий ордер № 1 від 28 липня 2008 року не підтверджує видачу йому кредиту за кредитним договором
від 29 липня 2008 року № 108, а підтверджує видачу позики.
За таких обставин просив визнати недійсними кредитний договір від 29 липня 2008 року № 108 та додатковий договір № 1 від 10 жовтня 2012 року до кредитного договору від 29 липня 2008 року № 108, укладені ним та Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України».
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано правомірність оспорюваного правочину - кредитного договору від 29 липня 2008 року № 108.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами того, що ПАТ «Державний ощадний банк України», укладаючи оспорюваний договір, свідомо й умисно ввів позичальника ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які впливали на вчинення такого правочину.
Досліджуючи висновок судово-економічної експертизи від 8 червня
2018 року № 19, суд першої інстанції вказав, що зазначений висновок не спростовує обізнаність та згоду ОСОБА_1 з усіма умовами надання йому кредиту банком та не підтверджує факту введення в оману позичальника банком при укладенні правочину, тому не може вважатися належним й достатнім доказом.
Відхиляючи доводи позивача щодо виправлень у видатковому касовому ордері № 1 від 30 липня 2008 року, суд першої інстанції вказав, що такі обставини не спростовують наявності кредитних правовідносин сторін.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивача.
Також суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним додаткового договору № 1 від 10 жовтня 2012 року до кредитного договору
від 29 липня 2008 року № 108 з огляду на ненадання позивачем доказів укладення такого договору.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2018 року - без змін.
З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203 215 227 230 ЦК України та положень статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору відсутні, оскільки ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог.
Тернопільський апеляційний суд вказав, що укладений сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позичальнику надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту; на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі, щодо процентної ставки, тому позов ОСОБА_1 є необґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молень Р. Б., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ «Державний ощадний банк України» приховав від нього реальний розмір процентної ставки до договором кредиту.
На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанцій помилково відхилили висновок судово-економічної експертизи від 8 червня 2018 року № 19, який ним надано на підтвердження своїх вимог.
Крім того, заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судової економічної експертизи.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам; оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що
ОСОБА_1 з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті у розмірі 100 000 доларів США до ВАТ «Державний ощадний банк України», подавши кредитну заявку.
29 липня 2008 року ВАТ «Державним ощадним банком України» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 108, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 16% річних строком на 10 років.
ОСОБА_1 на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та підписав договір без будь-яких застережень.
Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за договором є іпотека нерухомого майна, що розташоване у АДРЕСА_1 (пункти 1.4.2, 2.1 кредитного договору).
ОСОБА_1 письмово повідомлено щодо умов кредитування шляхом надання банком перед укладенням договору відповідно до вимог статей 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і статей 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» всієї передбаченої законодавством інформації.
У вказаному повідомленні ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що він ознайомлений з методикою встановлення курсу гривні до іноземних валют в установах ВАТ «Державний ощадний банк України», а також з усіма умовами кредитування та коротким описом відмінностей між ними, вартістю сукупних витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, отримав всі необхідні роз`яснення і зобов`язався використати кредитні кошти на споживчі цілі.
Кредитний договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
У заключних положеннях кредитного договору зазначено, що договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується підписами сторін, які діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та повним розумінням предмета і змісту договору.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що, укладаючи кредитний договір, позичальник зазначив і посвідчив власним підписом, надання банком повної, достовірної та вичерпної інформації, про всі умови отримання, користування та повернення кредиту.
За таких обставин судами встановлено, що перед укладенням кредитного договору ВАТ «Державний ощадний банк України» надав ОСОБА_1 повну інформацію стосовно умов кредитування, у тому числі, щодо сукупної вартості кредиту та його складових, що міститься безпосередньо у самому договорі, підписаному ОСОБА_1 без будь-яких зауважень.
Також встановлено, що ОСОБА_1 виконував умови кредитного договору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 року № 502 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 «Про деякі питання діяльності ВАТ «Державний ощадний банк України», якими змінено найменування банку на ПАТ «Державний ощадний банк України».
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2014 року у справі № 2/593/448/2014 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» стягнено 55 131,50 доларів США, що еквівалентно 832 278,36 грн, заборгованості за кредитним договором № 108 від 29 липня 2008 року.
Зі змісту висновку судово-економічної експертизи від 8 червня 2018 року № 19, виконаної на замовлення ОСОБА_1 , судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальна відсоткова ставка (у % річних) за кредитним договором № 108 від 29 липня 2008 року, укладеним ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , на момент укладення кредитного договору становить 24,63%, а абсолютне значення подорожчання цього кредиту на момент його укладення становить 120 642,71 доларів США, що не відповідає вимогам чинних нормативних актів. Видатковий касовий ордер № 1 від 30 липня 2008 року оформлений з порушенням норм чинного законодавства та містить несанкціоноване виправлення, що свідчить про проведення внутрішньобанківської операції.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молень Р. Б., на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Так, фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту.
Згідно з положеннями частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частини перша і друга статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За своєю юридичною природою кредитний договір є реальним договором, оскільки для його укладення, крім згоди сторін, необхідно вчинення певної дії, зокрема, передачі коштів, а тому такий договір є укладеним з моменту передачі грошей.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що кредитний договір від 29 липня 2008 року № 108 є укладеним, оскільки позичальником ОСОБА_1 відповідно до особисто підписаного кредитного договору отримано грошові кошти, про що також не заперечував сам позичальник.
Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 дійсно отримував кредитні кошти на умовах, передбачених кредитним договором, а перед укладенням правочину позивача проінформовано про всі істотні умови кредитного договору від 29 липня 2008 року № 108, строки погашення кредиту, розміри процентів, що також підтверджується його особистим підписом.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у цій же редакції та частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.
За змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у цій же редакції продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у цій же редакції підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Верховний Суд погоджується з висновкам судів про те, що укладаючи кредитний договір від 29 липня 2008 року № 108, банком роз`яснено позичальнику ОСОБА_1 всю обов`язкову інформацію, яка передбачена статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору.
ПАТ «Державний ощадний банк України» на виконання вимог
пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинній на час укладення кредитного договору, повідомив ОСОБА_1 про відсотки, винагороду, комісію за надання кредитних коштів у момент видачі кредиту. Відповідач також повідомив ОСОБА_1 про орієнтовну сукупну вартість кредиту.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, судами встановлено, що, підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 не повідомляв банк про наявність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому інформації, умов отримання, користування та повернення кредиту. Отримання кредиту споживач не заперечував. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив факт надання повної інформації про умови кредитування, а саме: строк, на який отримано кредит, процентну ставку, розмір кредиту, порядок розрахунків за кредитом тощо.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно вказав про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог, оскільки укладений правочин не суперечить нормам чинного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 надано необхідну інформацію про умови кредитування.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що ПАТ «Державний ощадний банк України» приховав від позивача реальний розмір процентної ставки за договором кредиту.
Твердження заявника про те, що суди попередніх інстанцій помилково відхилили висновок судово-економічної експертизи від 8 червня 2018 року № 19, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам та повно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Крім того, касаційна скарга містить доводи заявника про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судової економічної експертизи, які касаційний суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, зазначив про його подання з порушенням норм процесуального права, зокрема, про неможливість проведення повторної експертизи за відсутності іншого висновку судового експерта, що узгоджується зі змістом частини другої
статті 113 ЦПК України; з такими висновками погоджується й касаційний суд.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у
державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович, залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук