Постанова
Іменем України
15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 597/1294/18
провадження № 61-243св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2019 року в складі судді Шевчук В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Бершадська Г. В., Ткач О. І., Ходоровський М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 рокуАкціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 06 червня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 19 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить її підпис у заяві. Відповідно до Умов договору у разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за користування кредитом клієнт оплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік.
Відповідач належним чином не виконує зобов`язання відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 24 липня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 113 118,04 грн, яку АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки останній платіж на погашення заборгованості в розмірі 2 850,00 грн відповідачем було сплачено 26 травня 2015 року, а з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 26 жовтня 2018 року. Будь-які докази про строк дії платіжних карток позивач суду першої інстанції не надавав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2019 року залишено без змін, змінивши його мотивувальну частину.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів, що відповідач була повідомлена про операції з її картковим рахунком та не надав суду інформації за наслідками службового розслідування, яке проводилось банком. Згідно з поясненнями ОСОБА_1 , 28 травня 2015 року остання зверталась по телефону на гарячу лінію та повідомляла про незаконне списання коштів, а також 29 травня 2015 року зверталась в поліцію щодо обставин з використання її старої картки для списання коштів з її рахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано те, що відповідачу надано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до вересня 2015 року. В подальшому картка була перевипущена на вимогу клієнта та надана йому картка за № НОМЕР_2 зі строком дії до липня 2017 року, тобто до 31 липня 2017 року.
Разом з тим, відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що позивач діє як недобросовісна сторона та порушує цей принцип, оскільки своїми попередніми діями користувалася послугами відповідача, отримувала кредитні кошти та сплачувала заборгованість за ними, про що свідчить виписка по кредитній угоді, яка була надана позивачем у справі.
Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги пункт 1.1.5.29 кредитного договору, яким передбачено, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з карткою. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених у кримінальному порядку.
Також, суди не врахували висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц, відповідно до якого у разі коректного введення даних платіжної картки в мережі інтернет банк не несе відповідальності за викрадення грошей з картки.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Квятковського Д. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій спростовують доводи АТ КБ «ПриватБанк».Відповідач вважає, що судові рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, враховано всі фактичні обставини справи, надано належну оцінку наявним доказам, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому слід залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 червня 2011 року ОСОБА_1 підписала заяву-анкету про надання їй банківських послуг, в якій повідомила номер мобільного телефону для використання в банківській системі, зокрема отримання паролів для здійснення операцій з платіжною картою та інформування про стан рахунку шляхом використання функції СМС повідомлень. В заяві-анкеті відсутня інформація про бажаний вид послуг, які мала намір отримати відповідач; тип та строк дії платіжної картки, її номер, а також розмір встановленого кредитного ліміту. Отже, вказана анкета не містить істотних умов договору, відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру та підстав для нарахування відсотків. В заяві зазначено, що вона разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй в письмовому вигляді для ознайомлення становить договір про надання банківських послуг (а. с. 10).
Додані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку не містять підпису відповідача (а. с. 11-35).
З виписки по рахунку вбачається, що відповідач з червня 2011 року користувалася кредитними картками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , та з 07 квітня 2015 року платіжною карткою № НОМЕР_6 , використовувала їх у селі Товстому Заліщицького району Тернопільської області за місцем свого проживання та у місті Тернополі для покупки товарів, поповнення мобільних телефонів та для оплати житлово-комунальних послуг. Всі операції по рахунку оброблялись у день їх здійснення клієнтом.
26 травня 2015 року ОСОБА_1 повністю погасила наявну заборгованість по платіжній картці в сумі 2 850,00 грн та внесла ще 20 грн. Наведене підтверджує її пояснення про повне погашення заборгованості та намір відповідача припинити договірні відносини з банком у зв`язку з переходом установи на обслуговування іншого банку.
З виписки по рахунку встановлено, що з використанням платіжної картки № НОМЕР_5 , якою відповідач не користувалась вже близько року, 28 травня 2015 року по її картковому рахунку було проведено наступні операції:
10 105,00 грн - переказ зі своєї карти, залишок після операції - 10 489,56 грн;
10 105,00 грн - PORTMONE дебетна частина переказу, залишок після операції - 20 594,56грн;
10 105,00 грн - PORTMONE дебетна частина переказу, залишок після операції - 30 699,56 грн;
4 206,80 грн - переказ зі своєї карти, залишок після операції - 34 906,36 грн;
4 100,00 грн - Wideup списання з карткового рахунку, залишок після операції - 39 006,36 грн;
10 105,00 грн - PORTMONE повернення коштів, залишок після операції - 28 901,36 грн;
10 105,00 грн - PORTMONE повернення коштів, залишок після операції - 18 796,36 грн.
Такі операції свідчать про те, що через платіжну систему PORTMONE була спроба двічі провести перерахунок зі старої платіжної картки відповідача на суму по 10 105,00 грн, кожна операція, однак кошти були повернені після опрацювання операцій банком 30 травня 2015 року.
В той же час, виписка по картковому рахунку свідчить про наявність успішних операцій щодо зняття коштів з застосуванням старої картки відповідача шляхом переказу 10 105,00 грн та 4 045,00 грн, та списано з карткового рахунку 4 100,00 грн через платіжну систему Wideup.
Вказана інформація була оброблена платіжною системою банку через два дні - 30 травня 2015 року (а. с. 171-176).
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 29 травня 2015 року встановлено, що станом на 29 травня 2015 року заборгованості перед банком у ОСОБА_1 немає (а. с. 124).
З витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 29 травня 2015 року зареєстровано кримінальне провадження № 12015210080000149 на підставі письмової заяви ОСОБА_1 про те, що невідома особа шахрайським способом 28 травня 2015 року о 19 год. 05 хв. заволоділа 18 816,00 грн з її кредитної картки № НОМЕР_8 (а. с. 102).
Заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2011 року станом на 24 липня 2018 року становить: 18 795,36 грн заборгованість за кредитом; 94 322,68 грн заборгованість по відсоткам.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон).
Відповідно до пункту 1.14 статті 1 Закону електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Згідно з пунктом 14.14 статті 14 Закону банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. Під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
Пунктом 14.15 статті 14 Закону передбачено, що користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати банку інформацію для здійснення контактів з ним, а банк зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом дії договору. Обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним: у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; у разі відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі.
Проте, на виконання вказаних вимог закону банк не надав належних доказів про виконання свого обов`язку.
Згідно з пунктом 14.16 статті 16 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Згідно з пунктом 14.17 статті 14 Закону банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень скарг громадян. Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу встановлені пунктом 37.2 статті 37 цього Закону.
Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Постановою Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05 листопада 2014 року № 705 затверджено Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням. Вказане Положення містить загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками (у розділі 6) та встановлює аналогічні обов`язки банку та користувача електронного платіжного засобу.
Так відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18), від 27 січня 2021 року у справі № 210/1242/18 (провадження № 61-1556св20) вказану правову позицію підтримав.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що 29 травня 2015 року відповідач з представником поліції повідомила про підозрілі дії невстановлених осіб щодо її банківського рахунку та про порушення кримінальної справи, дійшли правильного висновку, що працівники банку не звернули належної уваги на заяву відповідача та не вчинили дії щодо повернення незаконно списаних коштів з рахунку відповідача.
Крім того, позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлювалась особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.
Предметом спору є стягнення з відповідача коштів в сумі 18 795,36 грн, які були списані з карткового рахунку відповідача 28 травня 2015 року з використання платіжної картки № НОМЕР_7 та нараховані на вказану суму відсотки за користування ними в сумі 94 322,68 грн станом на 31 липня 2017 року (а. с. 6- 8).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує використання платіжної картки № НОМЕР_7 «GOLD», яку вона повернула банку при отриманні картки «Універсальна» з привабливішими умовами користування, з використанням якої відбулись 28 травня 2015 року операції по списанню коштів з її карткового рахунку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що переказ та списання коштів відбувались 28 травня 2015 року внаслідок проведення 5 банківських операцій, які призвели до списання 39 006,36 грн при встановленому кредитному ліміті 19 000,00 грн та двох операцій з повернення коштів і залишку 18 796,36 грн. При цьому, банк не повідомляв ОСОБА_1 про здійснення цих операцій по номеру телефону, який був зазначений в заяві-анкеті та використовувався банківською системою. Вказане підтверджується випискою по рахунку, в якій відображення спірних операцій (їх обробка) мало місце лише через два дні - 30 травня 2015 року, та довідкою, виданою відділенням банку про відсутність у ОСОБА_1 заборгованостей перед позивачем станом на 29 травня 2015 року.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що банк не виконав свого обов`язку з повідомлення користувача про кожну здійснену операцію з використанням електронного платіжного засобу, що позбавило відповідача можливості одразу після проведення першої операції з використанням попередньої картки, яку, як стверджує остання повернула при видачі нової, поставити картку в стоп-лист. Крім того, банком не здійснено припинення виконання будь-яких операцій по кредитному рахунку після повідомлення ОСОБА_1 28 травня 2015 року на гарячу лінію та 29 травня 2015 року в відділення банку та у поліцію.
Крім того, позивач не довів, що відповідач була повідомлена про операції з її картковим рахунком та не надав суду інформації за наслідками службового розслідування, яке проводилось банком.
Отже, у відповідності до пунктів 14.14, 14.15 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі невиконання банком обов`язків з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк, а тому апеляційний суд правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Посилання касаційної скарги на те, що судами не враховано висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц є безпідставними, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини справи.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, яким правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції в незміненій частині та суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2019 року в незміненій частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
О. С. Ткачук