ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 599/1247/22

провадження № 51-1971км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

потерпілої ОСОБА_6 ,

законного представника

потерпілої ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

засудженого ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу законного представника потерпілої ОСОБА_7 на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022211070000024, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

18 лютого 2022 року, ОСОБА_10 , керуючи технічно несправним автомобілем, порушив вимоги Правил дорожнього руху та здійснив наїзд на пішохода, який рухався проїзною частиною дороги, у результаті чого заподіяв малолітній потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження. Також цей суд засудив ОСОБА_10 до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки із звільненням від його відбування з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, вирок залишив без змін.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, потерпіла сторона подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухваленні своїх рішень судами попередніх інстанцій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

За вироком Зборівського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня

2022 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком, ОСОБА_10 визнано винуватим у тому, що він

18 лютого 2022 року о 18:36, керуючи технічно несправним автомобілем

«ВАЗ-21093», будучи із одним пасажиром та вантажем, рухався зі швидкістю

50 км/год вулицею у с. Озерна Тернопільської області та правою частиною керованого ним автомобіля наїхав на малолітнього пішохода ОСОБА_6 , яка в цей час рухалася проїзною частиною дороги, біля її краю, поза межами пішохідного переходу.

В результаті наїзду транспортним засобом малолітня потерпіла отримала тілесні ушкодження у вигляді: масивної травми (чисельних ран, саден і синців з виразним забоєм м`яких тканини обличчя, ран порожнини рота, чисельних відкритих уламкових переломів кісток лицевого скелета з дефектами альвеолярного паростка верхньої щелепи і травматичного екстракцією 5-ти зубів, черпено-мозкової травми - забою головного мозку), які належать до тяжкого тілесного ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення закритого перелому правої великогомілкової кістки садна та синця, які належать до середньої тяжкості тілесного ушкодження, за ознакою тривалого (більше ніж 21 дня) розладу здоров`я.

Порушення водієм ОСОБА_10 вимог пунктів: 1.5 ч. І, 2.3 (а, б, д), 12.3, 31.1, 31.4, 31.4.1 (а), а також вимог, які наведені у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 та абзаці 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (№ 3353-ХІІ від

30 червня 1993 року), перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням малолітній потерпілій тяжкого тілесного ушкодження.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями законний представник потерпілої, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій щодо

ОСОБА_10 з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Стверджує, що у рішенні як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, відсутні переконливі мотиви щодо обґрунтованості застосування до засудженого положень ст. 75 КК України і як результат безпідставне звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням із встановленим іспитовим строком.

Окрім цього, вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають положенням статей 370 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

законного представника потерпілої не подавалися.

У судовому засіданні потерпіла, її законний представник та її представник виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор, засуджений та його захисник заперечували проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку потерпілої, її законного представника, її представника, прокурора, засудженого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга законного представника потерпілої підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Про застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при ухваленні своїх рішень судами попередніх інстанцій.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у поданій касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Доводи законного представника потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м`якості покарання призначеного засудженому у зв`язку з його звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі, зокрема, слід зазначити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановлені ухвали та положення закону, яким він керувався.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас, кримінальний закон передбачає, що згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України і як результат безпідставно його звільнили від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Так, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме те, що керуючи технічно несправним транспортним засобом засуджений порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило малолітній потерпілій тяжке тілесне ушкодження і таке кримінальне правопорушення відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється здоров`я іншої людини та наслідком вчинення якого є тяжке тілесне ушкодження у дитини.

Наведене свідчить, що засуджений є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров`я та тієї особи, яка перебували з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, а тому будь-яке інше покарання окрім реального його відбування не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Слід зауважити те, що негативні наслідки, які настали для малолітньої потерпілої від вчиненого засудженим щодо неї кримінального правопорушення, внесли вимушені переміни її звичного життя, які були пов`язані з її лікуванням після ДТП.

Про зазначені обставини стверджувала і потерпіла сторона під час судового провадження, що і мало бути, крім іншого, враховано судами при призначенні засудженому покарання, яке він мав відбувати реально, однак таких аргументів належним чином судами при призначенні засудженому покарання враховано не було і як результат засудженого було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

До того ж, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судами у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані, факт часткового відшкодування матеріальної шкоди завданої вчиненим ним кримінальним правопорушення та наміри відшкодувати всі витрати на лікування потерпілої та завдану їй моральну шкоду.

З урахуванням наведеного, обставин, що пом`якшують покарання, даних про особу засудженого, думки потерпілої сторони щодо визначення засудженому покарання, не має підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

На думку колегії суддів, ці обставини у сукупності свідчать про те, що призначене ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є м`яким і не буде сприяти виправленню засудженого.

Тому, доводи касаційної скарги потерпілої сторони про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, є обґрунтованими.

Крім того, як слушно зазначено у касаційній скарзі законного представника потерпілої, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не мотивували та жодним чином не обґрунтували, того: чому встановлені судом першої інстанції пом'якшуючі покарання обставини - повне визнання вини та щире каяття засудженого та, які саме дані про його особу, його характеристик в загальносоціальному плані, з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наслідків, які настали у результаті скоєного та постзлочинна поведінка засудженого, яка не спрямована на залагодження своєї провини, дають підстави для висновку про можливість призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Тому доводи касаційної скарги потерпілої сторони про невідповідність змісту оскаржуваних судових рішень вимогам статей 370 419 КПК України є правильними.

Отже, колегією суддів встановлено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370 419 КПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час розгляду даного кримінального провадження судами попередніх інстанцій допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, яке призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Водночас колегія суддів вважає, що зазначені недоліки може виправити суд апеляційної інстанції у зв`язку з чим є підстави для часткового задоволення касаційної скарги потерпілої сторонита скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_10 із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

У разі встановлення винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, з урахуванням його тяжкості, даних про особу засудженого та за умови відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду щодо виду та розміру покарання, призначене ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м`яким.

Керуючись статтями 433 434 436 438 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу законного представника потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2023 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3