Постанова

Іменем України

20 січня 2022 року

м. Київ

справа № 599/641/21

провадження № 61-16259св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року в складі судді Снігурського В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області та просили стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів по 500 000 грн моральної шкоди, завданої їм внаслідок смерті їх чоловіка та батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В обґрунтування позову зазначали, що внаслідок нещасного випадку на виробництві, що мав місце 18 серпня 2004 року в гаражі тракторної бригади Приватного агропромислового підприємства «Мрія» (далі - ПАП «Мрія»), ОСОБА_4 отримав термічні опіки, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Посилаючись на те, що передчасна втрата чоловіка та батька, який був годувальником у сім`ї, завдала їм непоправної втрати, спричинила глибокий і тривалий душевний біль та страждання, позивачі просили стягнути на їх користь моральну шкоду у визначеному ними розмірі. Зазначали, що статтями 21 та 28 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено обов`язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплачувати грошову суму на відшкодування моральної шкоди за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, членам його сім`ї Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини втрату працездатності» не передбачено і така, за наявності підстав, повинна виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 212/2362/16-ц (провадження № 61- 1675св17), від 03 грудня 2018 року в справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18), від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 210/2104/16-ц, від 14 листопада 2019 року в справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19), від 20 листопада 2019 року в справі № 210/3177/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 210/2272/19 (провадження № 61-18268св19), від 22 квітня 2020 року в справі № 212/6607/18 (провадження № 61-16100св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказували, що нещасний випадок на виробництві з ОСОБА_4 мав місце 18 серпня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України, яким передбачалося відшкодування моральної шкоди членам сім`ї загиблого.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній з моменту його прийняття і до внесення змін Законом України № 717-V від 23 лютого 2007 року передбачено, що відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Отже, діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено їх право на відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування внаслідок смерті ОСОБА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зі Зборівського районного суду Тернопільської області.

25 жовтня 2021 року справа № 599/641/21 надійшла до Верховного Суду.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 06 жовтня 2001 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , у якому в них народилося двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_4 працював механізатором в ПАП «Мрія». Внаслідок нещасного випадку, що мав місце 18 серпня 2004 року в ПАП «Мрія» на території тракторної бригади в гаражі, ОСОБА_4 отримав термічні опіки 2 - 3 ступенів, від яких помер.

Факт нещасного випадку, його обставини та причини зафіксовано в акті №1 про нещасний випадок на виробництві від 03 вересня 2004 року (Форма Н-1) та акті спеціального розслідувані нещасного випадку (Форма Н-5) від 03 вересня 2004 року.

Розслідуванням встановлено, що 18 серпня 2004 року близько 20:30 год на території тракторної бригади ПАП «Мрія» при проведенні зливу дизельного пального в ємкість бензовоза, яка стояла в гаражі підприємства, через використання відкритого вогню стався спалах парів пального і виникла пожежа, під час якої ОСОБА_4 отримав опіки. Потерпілий був доставлений в лікарню смт Залізці Зборівського району, а пізніше - в Тернопільську міську лікарню з термічними опіками тіла 2-3 ступеня, 70 % поверхні тіла, де від отриманих опіків помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Причинами нещасного випадку з технічної точки зору є незадовільний технічний стан території гаража, де проводився злив дизельного пального, а саме відсутність освітлення, що сприяло необхідності використання відкритого вогню, чим порушено вимоги статей 13, 14 Закону України «Про охорону праці» та пунктів 1.2.7, 4.7.15 Правил технічної експлуатації та охорони праці на стаціонарних, контейнерних та пересувних автозаправних станціях, пункту 3.4 Інструкції по охороні праці для водіїв; з організаційної точки зору - незадовільне функціонування системи управління охороною праці, що виразилось в нездійсненні адміністрацією контролю за виконанням працівниками робіт відповідно до вимог з охорони праці, чим порушено вимоги статті 13 Закону України «Про охорону праці», не виконанню вимоги пунктів 3.12а, 3.12г Функціональних обов`язків головних спеціалістів і керівних виробничих підрозділів по охороні праці, а також порушення трудової і виробничої дисципліни.

Комісія встановила, що механізатор ОСОБА_4 на момент нещасного випадку перебував на території підприємства та виконував трудові обов`язки, тому нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Смерть ОСОБА_4 , яка стала підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, настала 28 серпня 2004 року, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК України.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) зроблено висновок про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Правові підстави та механізм відшкодування шкоди з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань передбачено, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (далі - Закон № 1105-ХІV).

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку з батьком позивача) у разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 та 14 цього Закону є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов`язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.

Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 Закону, серед яких підпунктом е) передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв`язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов`язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти б), д) пункту 1; пункт 2 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV).

Таким чином, виплата Фондом соціального страхування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї Законом № 1105-ХІV не передбачена і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватися роботодавцем відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК України.

Схожого за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки діючим на момент виникнення спірних правовідносин ЦК України передбачено, що виплата грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї, повинна здійснюватися роботодавцем, із яким загиблий перебував в трудових відносинах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 212/2362/16-ц (провадження № 61- 1675св17), від 03 грудня 2018 року в справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18), від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 210/2104/16-ц, від 14 листопада 2019 року в справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19), від 20 листопада 2019 року в справі № 210/3177/17, від 22 квітня 2020 року в справі № 212/6607/18 (провадження № 61-16100св19), оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 210/2272/19 (провадження № 61-18268св19) не приймаються судом до уваги з огляду на те, що викладена у ній правова позиція на час перегляду цієї справи у касаційному порядку є неактуальною та застосуванню не підлягає, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у вищезазначеній постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19) відступив від цього висновку.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко