№ 600/422/22-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 600/422/22-а

адміністративне провадження № К/990/1666/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 600/422/22-а

за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, ухвалене суддею Лелюком О.П.

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів Гонтарука В. М. Білої Л.М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - відповідач, ДП «Центр ДЗК») в якому просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність ДП «Центр ДЗК» щодо неналежного розгляду звернення позивача від 17.12.2021;

1.2. зобов`язати ДП «Центр ДЗК» розглянути звернення позивача від 17.12.2021 у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян".

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка 17.12.2021 звернулася до відповідача із заявою, поданою в порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI), в якій просила нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі за період з 21.05.2018 по 01.01.2022 та надати довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за вказаний період. За результатами розгляду заяви відповідач листом повідомив позивачку, що надати запитувану інформацію та документи немає можливості. З такою відповіддю позивачка не погоджується, оскільки вважає, що така не відповідає вимогам Закону № 393/96-ВР.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 21.05.2018 була прийнята на посаду інспектора з кадрів Чернівецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК».

4. Згідно наказу Чернівецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 19.11.2020 №8-к про увільнення від роботи на час проходження військової служби ОСОБА_1 , інспектора з кадрів, увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом в особливий період, із збереженням місця роботи, посади та середньої заробітної плати. Відділ бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності зобов`язано виплачувати середню заробітну плату починаючи з 19.11.2020.

5. Позивачка 17.12.2021 звернулася до ДП «Центр ДЗК» із заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якій просила:

5.1. здійснити нарахування та виплату заборгованості по заробітній платі, що виникла за робочий період з 21.05.2018 по 01.01.2022, а також не допускати порушення термінів нарахувань та виплат заробітної плати в подальшому;

5.2. надати довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за робочий період з 21.05.2018 по 01.01.2022.

6. Листом від 05.01.2022 №Д-5/1 відповідач надав відповідь на означену заяву, в якій зазначив, що у зв`язку з відсутністю первинних документів щодо нарахування заробітної плати, а саме табелів робочого часу та відомостей по нарахуванню заробітної плати, банківських виписок для визначення факту виплат заробітної плати працівникам Філії Центру ДЗК та інших документів, що підтверджують наявність трудових відносин позивача і Філії Центру ДЗК, а також бухгалтерської облікової програми Філії за період з 21.05.2018 по дату надання відповіді, здійснити нарахування та підготувати довідку Центром ДЗК не є можливим. Таким чином, надати запитувану інформацію та документи до завершення процедури припинення Філії Дирекція Центру ДЗК не має можливості.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.06.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

7.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, уважав, що відповідь від 05.01.2022 №Д-5/1 є вмотивованою та прийнятою згідно вимог Закону № 393/96-ВР, оскільки у ній відповідач обґрунтовано вказав про неможливість здійснення нарахування заробітної плати позивачу та видачі відповідної довідки з огляду на відсутністю первинних документів щодо нарахування заробітної плати до завершення процедури припинення Філії Дирекції Центру ДЗК.

7.2. Судом першої інстанції також зауважено, що зміст позовної заяви зводиться лише до твердження позивача про незгоду із наданою відповідачем відповіддю без конкретизації які саме норми (пункт частину, статтю) Закону № 393/96-ВР порушено, на думку позивача, відповідачем, та в чому саме полягає неналежність розгляду звернення від 17.12.2021.

7.3. За висновком судів попередніх інстанцій, цей спір по своїй суті є трудовим і у разі незгоди ОСОБА_1 із діями (бездіяльністю) відповідача щодо ненарахування та невиплати їй заробітної плати за період з 21.05.2018 по 01.01.2022, вона має право на звернення до суду з відповідним позовом, в ході судового розгляду якого і вирішуватиметься питання наявності заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 за вказаний період.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, позивачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, де скаржниця просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі № 600/422/22-а та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

9. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

9.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом позивачка посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема частини першої статті 22, частини першої статті 20 Закону № 2939-VI, частини третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР, висновки щодо застосування яких викладені у постановах Верховного Суду постановах від 09.11.2020 у справі № 640/5681/19, від 18.06.2020 у справі № 806/2789/17, від 28.01.2021 у справі № 320/6472/18, від 21.11.2019 у справі № 819/954/16 та мають бути враховані, на думку позивачки, при розгляді цієї справи.

9.2. Так, скаржниця зазначає, що відповідно до статті 15 Закону № 393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях^) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує йото обов`язки.

9.3. Отже, у разі якщо у зв`язку з ліквідацією філії якісь документи ще не бу передані відповідачу, то, на переконання сторони позивачки, він мав би застосувати абзац 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР відповідно до якої встановлено, що якщо питання, порушені одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особи про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

9.4. Вказане, як зауважує касатор, відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.01.2021 у справі № 320/6472/21.

9.5. Сторона позивачки доводить, що відповідачем не було вирішено її звернення та не було його направлено, як то передбачено абзацом 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР, до Філії або до архіву, якому здано документацію філії, що свідчить, на її переконання, про те, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність під час розгляду звернення.

9.6. Крім того, як зауважує скаржниця, судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано, що звернення ОСОБА_1 від 17.12.2021 містило, зокрема, і запит на отримання публічної інформації, який повинен був бути розглянутий відповідачем, зокрема і відповідно до Закону № 2939-VI.

9.7. У цьому аспекті зазначає про порушення відповідачем положень частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI відповідно до якої розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

9.8. Скаржниця указує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статті 22 Закону № 2939-VI, викладені у постанові від 18.06.2020 у справі № 806/2789/21 в частині дотримання п`ятиденного строку розгляду запиту на публічну інформацію.

9.9. Сторона позивачки також зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції, визнавши надану відповідачем відповідь належною, не врахував тієї обставини, що ця відповідь не містила роз`яснення відмови у запиті на публічну інформацію. Висновки суду у цій частині, як стверджує позивачка, суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI, викладеним у від 21.11.2019 у справі № 819/954/16.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.02.2023 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

11. Від ДП «Центр ДЗК» до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивачки, де відповідач заперечуючи проти доводів останньої, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

11.1. У цьому відзиві відповідач акцентує увагу на тому, що у зв`язку з оптимізацією організаційної структури наказом Центру ДЗК від 02.06.2021 № 39 «Про припинення Чернівецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Чернівецьку регіональну філію Центру ДЗК припинено, утворено комісію з припинення Філії та затверджено план заходів з припинення Філії. Упорядкування документів Філії та їх передача до архіву Центру ДЗК буде здійснена після дати завершення заходів з припинення Філії. Отже, надати запитувану позивачкою у заяві від 17.12.2021 інформацію та документи до завершення процедури припинення Філії Центр ДЗК не має можливості.

11.2. Відповідач уважає, що судами правомірно встановлено, що відповідь ДП «Центр ДЗК» від 05.01.2022 №Д-5/1 є обґрунтованою та наданою згідно вимог Закону № 393/96-ВР.

11.3. Сторона позивачки, скориставшись правом на подання заперечень на відзив, зазначила у них , що ані у відзивах, поданих відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції, ані у відзиві на касаційну скаргу відповідачем жодним чином не обґрунтовано, з наданням належних та допустимих доказів, твердження про те, що процедура припинення філії унеможливлює надання запитуваної у її зверненні інформації і документів.

11.4. Відповідач надіслав до Суду пояснення на заперечення сторони позивачки, у яких зауважив на тому, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці знаходиться справа № 727/419/23 за позовом ОСОБА_1 до Центру ДЗК про стягнення заборгованості з виплати заробітної плаз и за періоди з 21.05.2021 по 19.07.2022.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10.10.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження провадження без виклику учасників справи за наявними документами у матеріалах справи.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

13. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

16. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права згідно пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. Спірні правовідносини виникли у зв?язку з тим, що, на думку позивачки, подана нею заява у порядку Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» не розглянута належним чином.

18. Отже, предметом спору у цій справі є дотримання ДП «Центр ДЗК» вимог Законів України «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації» під час розгляду звернення позивачки від 17.12.2021.

19. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян». Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

20. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

21. Згідно із статтею 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

22. Відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

23. Згідно із статтею 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

24. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

25. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

26. Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

27. Відповідно до статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

28. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся зобов`язаний об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити доводи скарги, невідкладно вжити заходів щодо відновлення порушених прав, виявити та усунути причини та умови, які сприяли порушенням, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону № 393/96-ВР та повідомити особу про наслідки розгляду.

29. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VІ) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

30. Згідно із статтею 13 Закону України № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, в тому числі, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

31. Відповідно до частиною другою статті 6 Закону № 2939-VІ обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

32. Статтею 19 Закону № 2939-VІ передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі.

33. Розпорядник інформації, у відповідності до статті 22 Закону № 2939-VІ, має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статті 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частини п`ятої статті 19 цього Закону.

34. За встановлених обставин цієї справи позивачка у заяві від 17.12.2021 до ДП «Центр ДЗК», поданої в порядку Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VІ, просила:

- здійснити нарахування та виплату заборгованості по заробітній платі, що виникла за робочий період з 21.05.2018 по 01.01.2022, а також не допускати порушення термінів нарахувань та виплат заробітної плати в подальшому;

- надати довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за робочий період з 21.05.2018 по 01.01.2022.

35. За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 05.01.2022 №Д-5/1 надав відповідь, в якій зазначив, що у зв`язку з відсутністю первинних документів щодо нарахування заробітної плати, а саме табелів робочого часу та відомостей по нарахуванню заробітної плати, банківських виписок для визначення факту виплат заробітної плати працівникам Філії Центру ДЗК та інших документів, що підтверджують наявність трудових відносин позивача і Філії Центру ДЗК, а також бухгалтерської облікової програми Філії за період з 21.05.2018 по дату надання відповіді, здійснити нарахування та підготувати довідку Центром ДЗК не є можливим. Таким чином, надати запитувану інформацію та документи до завершення процедури припинення Філії Дирекція Центру ДЗК не має можливості.

36. Позивачка уважає, що така відповідь не свідчить про належний розгляд означеної заяви та її вирішення відповідачем, позаяк у разі якщо у зв`язку з ліквідацією філії якісь документи ще не бу передані відповідачу, то, він мав би застосувати абзац 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР та в термін не більше п`яти днів пересилати вказане звернення за належністю відповідному органу про що повідомити ОСОБА_1 .

37. Оцінивши відповідь ДП «Центр ДЗК» від 05.01.2022 на предмет її відповідності вимогам Закону № 393/96-ВР та дотримання процедури розгляду звернення позивачки суди попередніх інстанції констатували, що звернення позивачки розглянуто відповідачем відповідно до вимог означеного Закону.

38. Водночас колегія суддів погоджується із доводами позивачки, що у цьому випадку відповідачем порушено положення статті 7 Закону № 393/96-ВР.

39. У цьому аспектів колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від у постанові від 28.01.2021 у справі № 320/6472/21, де суд касаційної інстанції висновував щодо обов`язку направлення в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення особи якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень та повідомити про це громадянину, який подав таке звернення.

40. Так, у цій справі суди попередніх інстанцій не встановили до компетенції якого суб`єкта належить надання відповіді на порушені позивачкою у її зверненні питання; чи припинено Чернівецьку філію Центру ДЗК на момент надання відповіді на звернення позивачки.

41. Як і не дослідили питання виконання відповідачем вимог вказаної правової норми, а саме: чи пересилалося звернення ОСОБА_1 щодо питань, що не належать до компетенції ДП «Центр ДЗК», та повідомлення про такі дії заявника.

42. Натомість суди обмежилися констатацією, що зміст позовної заяви зводиться лише до твердження позивачки про незгоду із наданою відповідачем відповіддю та цитуванням певних статей Закону № 393/96-ВР. При цьому, у позові не конкретизовано які саме норми (пункт частину, статтю) цього Закону порушено, на думку позивача, відповідачем, та в чому саме полягає неналежність розгляду звернення від 17.12.2021. Зазначене, за висновком судів, свідчить про необґрунтованість позов, а тому такий не підлягає задоволенню.

43. У аспекті вказаних висновків Суд зазначає, що відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного слідує, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

44. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

45. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та визначити норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, самостійно надавши правову кваліфікацію останніх (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

46. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

47. Велика Палата неодноразово, у вищевказаних постановах зазначала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

48. Проте, у цій справі суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

49. Так, встановивши, що звернення позивачки подане, в тому числі і на підставі Закону № 2939-VІ жодної оцінки відповіді ДП «ЦДЗК» від 05.01.2022 в контексті дотримання вимог положень вказаного Закону № 2939-VІ не надали.

50. Варто також зазначити, що діючи в межах позовних вимог, саме суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню.

51. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

52. Зважаючи на викладене, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення у цій справі не можна визнати законними і обґрунтованими.

53. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

54. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

55. З цих підстав суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку доводам касаційної скарги в частині невідповідності висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 2939-VІ у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 09.11.2020 у справі № 640/5681/19, від 18.06.2020 у справі № 806/2789/17 та від 21.11.2019 у справі № 819/954/16.

56. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

57. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак оскаржувані судові рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

58. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, визначити характер спірних правовідносин, надавши їм правильну правову кваліфікації, надати оцінку обставинам справи та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

59. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року скасувати, а справу 600/422/22-а направити на новий судовий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов