ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 600/5478/21-а

адміністративне провадження № К/990/9651/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №600/5478/21-а

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецької обласної прокуратури

про стягнення вихідної допомоги

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року (головуючий суддя: Левицький В.К.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (головуючий суддя: Мацький Є.М., судді: Залімський І.Г., Сушко О.О.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Чернівецької обласної прокуратури, у якому просив суд:

- стягнути з відповідача у його користь вихідну допомогу, яку слід виплатити працівнику у зв`язку зі звільненням, у розмірі: 30660,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що у день звільнення відповідач не виплатив йому вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України, у розмірі не менше середньомісячної заробітної плати, що складає 30660,01 грн.

Одночасно з цим, ОСОБА_1 просив поновити йому строк звернення до суду.

18 листопада 2021 року Чернівецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду і залишив позовну заяву без руху.

Суд виходив із того, що на позовні вимоги ОСОБА_1 поширюється місячний строк для звернення до суду і такий строк був ним пропущений без поважних причин.

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву для усунення недоліків, у якій зазначав, що за правилами частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги відповідний строк нічим не обмежений.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, і підстави для його поновлення відсутні.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, у квітні 2022 року ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.

Позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Скаржник стверджує, що на підставі частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України він не був обмежений строками звернення до суду. Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про пропуск ним процесуального строку і безпідставно застосували частину п`яту статті 122 КАС України.

У червні 2022 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому, повторюючи аргументи й висновки судів попередніх інстанцій, просить скаргу позивача залишити без задоволення.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, і підстави для його поновлення відсутні.

Верховний Суд не може погодитися з указаним висновком і вважає його помилковим з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом з тим, частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції станом на момент пред`явлення позову та постановлення оскаржуваних судових рішень), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України у вказаний час було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог), яка гарантована статтею 43 Конституції України.

Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Отже, спір стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.

Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі №200/1636/21-а, від 23 червня 2022 року у справі №120/513/21-а, від 30 червня 2022 року у справі №380/10174/21і колегія суддів не знайшла підстав для відступу від неї.

Викладене в сукупності дає підстави Верховному Суду констатувати, що суди першої й апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відтак доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних судових рішень є обґрунтованими й знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржувані судові рішення перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють особу права на доступ до суду, а також не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, їх належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За таких обставин і правового регулювання, касаційну скаргу належить задовольнити.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року скасувати, а справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду