№ 600/5805/21-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №600/5805/21-а

адміністративне провадження № К/990/15078/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року (головуючий суддя Григораш В.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року (головуючий Сторчак В.Ю., судді: Полотнянко Ю.П., Граб Л.С.) у справі № 600/5805/21-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2021 році ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Чернівецької міської ради (далі також відповідач або міська рада), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення 10 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 07.10.2021 за № 512;

зобов`язати Чернівецьку міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033) для індивідуального садівництва (код 01.05);

стягнути з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 сто тисяч гривень у відшкодування завданої моральної шкоди;

зобов`язати Чернівецьку міську раду подати Чернівецькому окружному адміністративному суду звіт про виконання рішення суду у цій справі протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 10 травня 2022 року, позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення 10 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 07.10.2021 № 512;

зобов`язано відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для індивідуального садівництва (код 01.05) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033);

стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000,00 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

16 червня 2022 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

27 березня 2023 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

18 травня 2023 року від відповідача надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.

19 травня 2023 року від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 824/101/20-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року, зобов`язано Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва.

Внаслідок реалізації прийнятого міською радою рішення, сертифікованим інженером-землевпорядником розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва по вул. Південно-Кільцевій, навпроти будівлі № 47 в м. Чернівцях.

02 серпня 2021 року земельна ділянка за кадастровим номером 7310136600:35:004:0033 по вул. Південно-Кільцевій, навпроти будівлі № 47, внесена в базу даних містобудівного та земельного кадастру департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, є сформованою та зареєстрованою, про що свідчить зміст витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 серпня 2021 року за № НВ-5318736822021.

Проте пунктом 2 рішення 10 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 07 жовтня 2021 року за № 512 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га, безоплатно у власність, для індивідуального садівництва (код 01.05), у зв`язку із невідповідністю містобудівній документації, невірно вказаним існуючим станом земельних угідь.

Із рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання, прийнятим 07 жовтня 2021 року за № 512, позивач не погоджується та вважає, що воно є протиправним та підлягає скасуванню, а порушені права вкотре підлягають відновленню.

На думку позивача, реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства, документації із землеустрою та містобудівній документації.

Вважає підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою незаконними, оскільки такі, на його думку, відсутні в переліку підстав, визначених статтею 118 Земельного кодексу України (далі також ЗК України).

Також позивач вважає, що відповідач своїми діями задає йому моральної шкоди, яку оцінєю в 100000,00 гривень.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що рішенням Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року № 1171 затверджено містобудівну документацію «Коригування генерального плану міста Чернівців», складовою якої є схема зонування території міста Чернівці. Відповідно до викопіювання з схеми зонування території м. Чернівці спірна земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 знаходиться у функціональній зоні озеленених територій (зона Л-1).

Згідно з класифікатором видів функціонального призначення територій (додаток 60) у такому виді функціонального призначення території як «озеленені території» (код 40300.0) не передбачено встановлення виду цільового призначення земельної ділянки з кодом 01.05 - для індивідуального садівництва.

Акцентує увагу на тому, що на час державної реєстрації Головним управлінням Держгеокадастру спірної земельної ділянки (17.08.2021) Закон України від 17 червня 2020 № 711-IX та постанова КМУ від 28 липня 2021 № 821 набрали чинності, а відтак розміщення у функціональній зоні озеленених територій земельної ділянки з кодом виду цільового призначення 01.05 «для індивідуального садівництва» є неможливим.

На думку відповідача, визначення цільового призначення спірної земельної ділянки відбулось із порушенням вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови КМУ від 28 липня 2021 № 821 та містобудівної документації.

Також відповідач зазначив, що на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033) відсутні будь-які багаторічні насадження (призначені для отримання врожаю плодово ягідної та лікарської продукції). Насправді така земельна ділянка зайнята чагарниковими та деревними рослинами, що відповідає зонуванню згідно Генерального плану міста Чернівці.

Відповідач вважає, що ним правомірно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю наміру використання позивачем земельної ділянки містобудівній документації.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 26.05.1998 Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області. За змістом посвідчення серії НОМЕР_3 від 17 серпня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2020, у справі № 824/101/20-а зобов`язано Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,12 га, для індивідуального садівництва.

Рішенням 7 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради від 30 червня 2021 року № 296 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 », вирішено надати ОСОБА_1 , учаснику бойових дій, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, безоплатно у власність для індивідуального садівництва (код 01.05).

06 серпня 2021 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва (01.05) за адресою АДРЕСА_1 .

16 серпня 2021 року земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована Відділом у Миргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області за кадастровим номером 7310136600:35:004:0033, що підтверджується змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну книгу.

17 серпня 2021 року позивач звернувся до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033) для індивідуального садівництва, код 01.05.

Пунктом 2 рішення 10 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради від 07 жовтня 2021 року № 512 «Про відмову громадянам пільгової категорії у передачі безоплатно у власність, наданні дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та в задоволенні звернень щодо виділення земельних ділянок» відмовлено ОСОБА_1 , учаснику бойових дій, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033), для індивідуального садівництва (код 01.05), у зв`язку з невідповідністю містобудівній документації (озеленені території (Л-1)), невірно вказаним існуючим станом земельних угідь (багаторічні насадження) та невстановленням обмеження навколо об`єкта, згідно з схемою обмежень санітарно-гігієнічного регламенту генерального плану м. Чернівців (підстава: стаття 186 Земельного кодексу України, статті 11 та 34 Закону України «Про Держаний земельний кадастр»).

Вважаючи протиправним пункт 2 рішення 10 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 07 жовтня 2021 року за № 512, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради цільове призначення земельної ділянки, відносно якої позивачем подано заяву про передачу її у власність, відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівцях.

За позицією судів попередніх інстанцій, реєстрація державним кадастровим реєстратором спірної земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації.

Розглядаючи цю справу, суди першої та апеляційної інстанцій також взяли до уваги й те, що згідно рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 824/101/20-а, яке набрало законної сили, відповідно до Плану зонування території міста Чернівці, який є частиною третьою робіт з виготовлення містобудівної (проектної) документації «Коригування генерального плану м. Чернівців» земельна ділянка на вул. Південно-Кільцевій, навпроти будівлі №47 відноситься до «Ландшафтні зони - Л» - озеленені території.

Суди відзначили, що у вищевказаному судовому рішенні також констатовано відповідність цільового призначення земельної ділянки, відносно якої позивачем подано заяву про передачу її у власність, містобудівній документації, затвердженій у місті Чернівцях.

На думку судів попередніх інстанцій, незважаючи на те, що судовим рішенням у справі № 824/101/20-а надано оцінку щодо відповідності цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації, відповідачем повторно, з тих же самих підстав, без урахування згаданого судового рішення, відмовлено у затвердженні проекту землеустрою.

Суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач надав позивачу дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, відповідно, він мав перевірити й відповідність її звернення (з додатками) містобудівній документації (ландшафтний парк, озеленені території (Л-1)).

За таких обставин суди констатували, що подальша відмова позивачці у затвердженні проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю містобудівній документації (озеленені території (Л-1), свідчить про непослідовність уповноваженого органу при вирішення земельних питань.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» (далі також Постанова КМУ № 821), якою внесено зміни до Порядку ведення Державного земельного кадастру, а також введено в дію новий Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок (додаток 59), класифікатор видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок (додаток 60).

Суд апеляційної інстанції зауважив, що постанова КМУ від 28 липня 2021 року № 821 набрала чинності 11 серпня 2021 року, тобто після прийняття рішення щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та укладання договору на розробку такого проекту, а під час формування земельної ділянки, розробник документації при визначенні виду її цільового призначення виходив з рішення Чернівецької міської ради від 30 червня 2021 року № 296, яким позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, безоплатно у власність для індивідуального садівництва (код 01.05).

У зв`язку з цим суди дійшли висновку про те, що розробник документації діяв відповідно до рішення Чернівецької міської ради від 30 червня 2021 року № 296 та положень наведеного вище Класифікатору, а тому порушень вимог чинного земельного законодавства не здійснив.

Суди попередніх інстанцій відзначили й те, що відповідач не надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження приведення у відповідність до положень Класифікатору Генеральний план м. Чернівців та План зонування території міста, а наявна у Витязі з схеми зонування території м. Чернівці території міста зона Л-1 (озеленені території) не відповідає положенням пункту 5.8 ДБН Б.1.1.-22:2017 «Склад та зміст плану зонування території», яким такий тип зон не передбачений.

З цих підстав суди визнали необґрунтованими наведені у спірному рішенні мотиви для відмови у затвердженні розробленого на замовлення позивачки проєкту землеустрою щодо невідповідності такого проєкту вимогам містобудівної документації.

Протиправною суди попередніх інстанцій визнали й наведену у оскаржуваному рішенні відповідача підставу для відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо наявності недостовірних відомостей у поданій для затвердження технічній документації, а саме - невірно вказаний існуючий стан земельних угідь (багаторічні насадження).

З цього приводу суди звертали увагу на те, що дослідженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва позивачу встановлено, що даним проектом передбачено відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель запасу м. Чернівці; склад угідь - 002,03 багаторічні насадження.

Також суди попередніх інстанцій врахували, що в обґрунтування правомірності відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у зв`язку із невірно вказаним існуючим станом земельних угідь (багаторічні насадження) відповідач посилається на акт обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,1200 га (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033) у м. Чернівцях, який, однак, не містить як дати, місяця та року складання, так і підстави та приводи обстеження даної земельної ділянки.

Щодо способу захисту порушених прав позивача суди попередніх інстанцій вказували, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, буде саме зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для індивідуального садівництва (код 01.05) за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га (кадастровий номер 7310136600:35:004:0033).

Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 гривень, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 10 000,00 грн, як такий, що в повній мірі відповідає та є співмірним із тим, що відповідач прийняв щодо позивача протиправне рішення. З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодився, оскільки, на його переконання, такий відповідає правильному застосуванню норм матеріального і дотриманню норм процесуального права.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що судові рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконними, необґрунтованими, прийнятими з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц та постановах Касаційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 460/2618/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 438/223/16-а та від 28 жовтня 2021 року у справі № 240/8547/19 щодо застосування частин 6,7 статті 118 ЗК України про те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстанолюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянки;

висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 рудня 2021 року у справі № 2610/27965/2012 та у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20 щодо застосування статті 58 Конституції України про безпосередню дію нормативно-правових актів у часі.

Наполягає на відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування статей 20 118 186 ЗК України та статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції згідно із Законом України від 17 червня 2020 року № 711-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» (далі також Закон № 711-ІХ, набрав чинності 24 липня 2021 року) та Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі також Закон № 1423-ІХ, набрав чинності 27 травня 2021 року).

Акцентує увагу на тому, що на час проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки (16 серпня 2021 року) та на час прийняття міською радою оспорюваного позивачем рішення суб`єкта владних повноважень вже набрали чинності Закон України № 711-ІХ та постанова КМУ № 821.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що перевірка проекту землеустрою на його відповідність нормам чинного законодавства, документації із землеустрою та містобудівній документації є повноваженням державного кадастрового реєстратора, а не Чернівецької міської ради.

Вважає, що реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства, документації із землеустрою та містобудівній документації.

На думку представника, вищезазначене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, сформованим у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 817/586/17 та від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18.

Представник позивача наполягає на тому, що за змістом документів, які надані безпосередньо Чернівецькою міською радою однозначним є той факт, що цільове призначення земельної ділянки, відносно якої позивачем подано заяву про передачу її у власність, відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівцях.

У відповіді на відзив на касаційну скаргу та у додаткових поясненнях відповідач покликався на правову позицію Верховного Суду у постанові від 24 січня 2023 року у справі № 600/5806/21-а, яка сформована за подібних правовідносин.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтями 12 42 ЗК України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також Закон № 280/97-ВР) визначено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За приписами пункту 6 частини третьої, частин сьомої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Згідно з положеннями частини другої, абзаців першого - п`ятого частини третьої, частини четвертої статті 24 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VI зі змінами, внесеними Законом України від 17 червня 2020 року № 711-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель», який набрав чинності 24 липня 2021 року) зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні:

комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території;

генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території;

план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»;

детальний план території.

Зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні, крім випадків, визначених частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Відповідно до абзацу першого статті 3, частини п`ятої статті 20 ЗК України зі змінами, внесеними Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021 категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

На виконання вищевказаних приписів законодавства постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 11 серпня 2021 року, введено в дію Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок (додаток 59), видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними (додаток 60), а також правила їх застосування.

За змістом пункту 1 вказаного вище Класифікатора він призначений для використання органами державної влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які здійснюють землеустрій, землевласниками та землекористувачами.

Об`єктами класифікації у Класифікаторі є земельні ділянки з певним видом їх цільового призначення в межах відповідних категорій земель та функціональних зон територій.

Вид цільового призначення земельної ділянки - визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.

Водночас за визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким цю статтю доповнено згідно із Законом № 711-IX від 17 червня 2020 року, функціональна зона території - визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Пунктом 2 Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правил їх застосування передбачено, що під час встановлення цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення в межах відповідних функціональних зон територій.

Під час формування земельної ділянки визначення її виду цільового призначення здійснюється розробником документації із землеустрою та містобудівної документації (детального плану території та/або його планувальних рішень у складі комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади) згідно з рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення відповідної документації, наданим відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Введення в дію Класифікатора припиняє чинність Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) та Українського класифікатора форм власності на землю (УКФВЗ).

Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок, введеним в дію з 11 серпня 2021 року, у межах категорії земель сільськогосподарського призначення під кодом 01.05 визначено вид цільового призначення - для індивідуального садівництва.

Відповідно до Класифікатора видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок вид цільового призначення - для індивідуального садівництва є дозволеним переважним (основним) видом для таких територій як території під багаторічними насадженнями (код 30200.0 Класифікатора) та території під садами (код 30201.0 Класифікатора).

Водночас, вид цільового використання земельних ділянок «Для індивідуального садівництва» (код 01.05 згідно з Класифікатором видів цільового використання земельних ділянок) не передбачено Класифікатором видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок як дозволений переважний (основний) або супутній вид у межах такої функціональної зони територій як озеленені території.

За Класифікатором видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок дозволеними переважними (основними) видами цільового призначення у межах виду функціонального призначення територій - озеленені території є види цільового призначення земельних ділянок за кодами: 04.04; 04.05; 04.06; 04.07; 04.10; 05.01; 07.07; 11.07; 14.05, а супутніми: 11.04; 13.01; 13.03; 14.02 (в частині розміщення об`єктів розподільчих мереж).

Відповідно до змісту частини восьмої статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою, у тому числі й проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності у власність громадянам, може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Наведений у частині восьмій статті 186 ЗК України перелік підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

За визначенням понять, наведених у пунктах 7, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»(в редакції Закону № 711-IX): містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що план зонування території (зонінг) належить до одного з визначених законом видів містобудівної документації і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.

До набрання чинності Законом № 711-IX план зонування території міг розроблятися у складі генерального плану населеного пункту або як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану (стаття абзац четвертий статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Після внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідно до Закону № 711-IX, яким його доповнено статтею 16-1, передбачалось, що плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади розробляються у складі генеральних планів та включаються до складу комплексного плану одночасно із затвердженням відповідних генеральних планів (частина третя статті 16-1).

Станом на момент розгляду відповідачем розробленого на замовлення позивача проєкту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва та прийняття відповідачем оспорюваного рішення спірні у цій справі правовідносини врегульовувала стаття 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції зі змінами, внесеними Законом України № 711-IX.

Так, статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема: генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель».

Згідно з установленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи План зонування території міста Чернівці є частиною робіт з виготовлення містобудівної (проектної) документації «Коригування генерального плану м. Чернівців», затвердженого рішенням 48 сесії міської ради VI скликання від 27 березня 2014 року № 1171 «Про затвердження містобудівної документації «Коригування генерального плану міста Чернівців».

Тобто, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин та на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення на території міста Чернівців діяв генеральний план цього населеного пункту, складовою якого є план зонування території, а тому положення поданого позивачем на затвердження Міськради проєкту землеустрою повинні були йому відповідати.

За змістом витягу з містобудівної документації (схеми зонування генерального плану міста Чернівці), який досліджувався судами попередніх інстанцій та на який наявне посилання у оскаржуваних судових рішеннях, бажана до отримання у власність позивачем земельна ділянка розташована у ландшафтній зоні Л-1 (озеленені території).

У вищевказаному витязі з схеми зонування міста Чернівці вказано, що озеленені території - зона зелених насаджень спеціального призначення, виділена для забезпечення правових умов створення і збереження спеціальних зелених насаджень як фактору захисту навколишнього природного середовища від негативного антропогенного впливу та умов функціонування зеленого господарства міста.

До того ж, відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правил їх застосування, індивідуальне садівництво не віднесено до переважних (основних) або суміжних видів цільового призначення земельної ділянки, дозволених в межах функціональної зони озеленених територій.

Згідно ж з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва (код 01.05) за адресою вул. Південно-Кільцева, навпроти будівлі № 47, орієнтовною площею 0,1200 га, її цільове призначення визначене за кодом Класифікатора 01.05 - для індивідуального садівництва, що, однак, не відповідає вимогам діючої містобудівної документації - зонінгу міста Чернівці, вимогами статті 20 ЗК України, статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та затвердженого на їх виконання Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правил їх застосування.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, поданий позивачем на затвердження до Чернівецької міської ради проєкт землеустрою не відповідав містобудівній документації, згідно з якою бажана до отримання земельна ділянка перебувала в межах функціональної зони озеленених територій, а визначений проєктом вид цільового призначення земельної ділянки не є дозволеним для такої зони.

Такі обґрунтування, вказані відповідачем у спірному рішенні, узгоджуються з приписами частини восьмої статті 186 ЗК України, згідно з якою невідповідність положень документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівної документації прямо передбачена як підстава для відмови у її погодженні та затвердженні.

Тотожна правова позиція за подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 24 січня 2023 року у справа № 600/5806/21-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від таких висновків.

Водночас колегія суддів зазначає, що надання уповноваженим органом дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою є лише одним з початкових етапів у процедурі реалізації громадянами права на отримання у власність земельних ділянок комунальної власності.

Надання такого дозволу не покладає обов`язку на орган, який його надав, у подальшому після розроблення документації із землеустрою її затвердити і не зобов`язує в майбутньому передати відповідну земельну ділянку у власність громадянину, якщо це суперечить вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

На думку колегії суддів, скаржник у своїй касаційній скарзі обґрунтовано посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій, висловивши у оскаржуваних судових рішеннях мотиви стосовно оцінки генерального плану та зонінгу міста Чернівці на відповідність вимогам законодавства, вийшли за межі предмету цього спору та предмету доказування у цій справи, якими не охоплюються вказані акти органу місцевого самоврядування нормативного характеру.

Не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права й висновки судів попередніх інстанцій про те, що на спірні правовідносини не поширюється законодавство, яке було чинним на момент прийняття спірного у цій справі рішення.

Надаючи оцінку таким висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів відзначає, згідно з юридичними позиціями Конституційного Суду України, наведеними у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Подібна правова позиція щодо дії в часі нормативно-правових актів викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16.

Спірні у цій справі правовідносини виникли щодо отримання позивачем безоплатно у власність земельної ділянки комунальної власності, розпочались у момент подання ним клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення (22.02.2019) й тривали до моменту прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 07 жовтня 2021 року, яким відмовлено у затвердженні такого проєкту землеустрою.

Водночас стаття 20 ЗК України, стаття 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції Законів від 17.06.2020 № 711-ІХ та від 28.04.2021 №1423-ІХ відповідно, і прийнята на їх виконання постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 821, якою введено в дію Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування, якими позивач обґрунтовував підстави для прийняття ним рішення, що оскаржується, набули чинності у момент, коли спірні правовідносини між позивачем та відповідачем ще тривали, а передбаченого законом рішення за наслідками вирішення питання про відведення земельної ділянки у власність громадян - прийнято не було.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що спірне рішення за результатами розгляду порушеного позивачем питання про відведення йому у власність земельної ділянки комунальної власності правомірно прийнято відповідачем з урахуванням норм законодавства, яке було чинним на дату прийняття такого рішення, а не на дату подання позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою - 22.02.2019.

Що ж до посилання судів на те, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення, не було враховано наданої у справі № 824/101/20-а оцінки щодо відповідності цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації, то колегія суддів з цього приводу зазначає, що судові рішення у вищевказаній справі ухвалені у спорі про визнання протиправною відмови міської ради у наданні дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою у зв`язку з підготовкою матеріалів для продажу території, до якої входить дана земельна ділянка на земельних торгах та нераціональним її використання з таким цільовим призначенням.

У справі № 824/101/20-а суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що така підстава для відмови не передбачена статтею 118 ЗК України.

Водночас висновки, викладені у судових рішеннях у вищевказаній справі, з огляду на предмет спору та характер правовідносин, у яких він виник, підлягали врахуванню відповідачем під час вирішення ним питання про надання дозволу позивачу на розроблення відповідної документації з землеустрою на виконання судового рішення, ухваленого у справі № 824/101/20-а, яке набрало законної сили.

Саме на виконання судового рішення у справі № 824/101/20-а Чернівецькою міською радою і було надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тобто викладені у цій справі висновки відповідачем було враховано.

Вирішуючи ж питання про затвердження розробленого на замовлення позивача проєкту землеустрою, Чернівецька міська рада як орган місцевого самоврядування повинна була діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено у частині другій статті 19 Основного Закону.

Водночас відповідач у спірних правовідносинах не наділений правом діяти на власний розсуд і має прийняти одне з передбачених законом рішень, а саме -про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про відмову у його затвердженні. Тобто, наявні у міської ради повноваження щодо розгляду поданого йому проєкту землеустрою у спірному випадку не є дискреційними і чітко регламентовані законом.

Тому, у разі встановлення наявності передбачених частиною восьмою статті 186 ЗК України підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою, міська рада зобов`язана прийняти рішення, передбачене законом.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що висновки, викладені у судових рішеннях у справі №824/101/20-а взяті до уваги судами попередніх інстанцій як преюдиціальні обставини й слугували аргументами на підтримку позиції позивача щодо неправомірності спірного рішення міської ради.

Проте, колегія суддів акцентує увагу на тому, що такі висновки фактично є правовою оцінкою обставин у іншій справі, а отже не мають преюдиціального значення у справі, що розглядається.

Суди попередніх інстанцій повинні були діяти на закріплених у процесуальному законі засадах здійснення адміністративного судочинства, зокрема, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, й вирішити цей спір на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням наведених учасниками справи доводів по суті спору, їх належною оцінкою.

Проте суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили доречні та переконливі аргументи відповідача, не врахували усіх обставин цієї справи та неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми права процесуального, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають закону.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване позивачем рішення міської ради, яким відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки, є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій задовольнили цей позов помилково і неправильно застосували норми матеріального, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 340 341 343 349 351 355 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі № 600/5805/21-а скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа