Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 601/1965/21

провадження № 61-9301св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Лан»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Шевчук Г. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лан» про скасування рішень державного реєстратора, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом зобов`язання повернути земельні ділянки з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія»), сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лан» (далі - СТОВ «Агро-Лан») про скасування рішень державного реєстратора, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом зобов`язання повернути земельні ділянки з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що земельні ділянки площею 1,93 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) та 1,95 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180), що розташовані на території с. Катеринівка Кременецького району Тернопільської області, на підставі договорів оренди землі від 21 березня 2013 року були передані СТОВ «Агро-Лан» у строкове платне користування (оренду) для ведення сільськогосподарського виробництва без зміни їх цільового призначення строком на 5 років.

12 листопада 2019 року ОСОБА_1 направила СТОВ «Агро-Лан» заяву про намір надалі не продовжувати договори оренди землі, термін дії яких закінчується 18 лютого 2020 року, оскільки її не влаштовують істотні умови договору: розміри та терміни оплати за користування земельною ділянкою.

16 червня 2021 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофАгроТрейд» (далі - ТОВ «ПрофАгроТрейд» укладено договори оренди спірних земельних ділянок, однак при подачі вказаних договорів для проведення державної реєстрації, державним реєстратором було повідомлено, що речове право оренди вказаних земельних ділянок уже зареєстроване за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» шляхом реєстрації додаткових угод про заміну сторони від 13 грудня 2017 року та внесення змін до договору оренди від 21 березня 2013 року: від 14 березня 2018 року, від 27 лютого 2020 року щодо земельної ділянки площею 1,93 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) терміном дії до 26 лютого 2027 року та додаткових угод про заміну сторони від 13 грудня 2017 року, внесення змін від 14 березня 2018 року по земельній ділянці площею 1,95 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180) терміном до 14 березня 2025 року. Однак, зазначених додаткових угод позивач не укладала та не підписувала.

З огляду на те, що договорів оренди та актів приймання-передачі земельних ділянок позивач не підписувала, вона повідомила орендаря, що продовжувати договір оренди наміру не має, між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» жодних зобов`язань не виникло.

Позивач просила суд:

- скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди земельних ділянок площею 1,93 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) та 1,95 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180), що розташовані на території с. Катеринівка Кременецького району Тернопільської області;

- витребувати у відповідача примірники додаткових угод до договорів оренди землі, за якими передано у користування ТОВ «Західна агровиробнича компанія» вказані земельні ділянки

- усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками шляхом зобов`язання ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ці земельні ділянки, які належать їй на праві власності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року у складі судді Білосевич Г. С. позов задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди земельної ділянки площею 1,93 га (рілля) (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) та земельної ділянки площею 1,95 га (рілля) (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180), розташованих на території с. Катеринівка Кременецького району Тернопільської області до ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Усунуто перешкоди в користуванні земельними ділянками шляхом зобов`язання ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) площею 1,93 га (рілля) та земельну ділянку (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180) площею 1,95 га (рілля), які розташовані на території с. Катеринівка Кременецького району Тернопільської області.

Витребувано земельну ділянку (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) площею 1,93 га (рілля) та земельну ділянку (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180) площею 1,95 га (рілля), які належать ОСОБА_1 .

Стягнуто солідарно із ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та СТОВ «Агро-Лан» на користь ОСОБА_1 1 816,00 грн понесених судових витрат.

Повернуто ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 1 816,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірні додаткові угоди від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 не підписувала, а тому вони є неукладеними. Крім цього, суд вважав, що саме на відповідачів покладається обов`язок надати докази дійсності підписів ОСОБА_1 на додаткових угодах.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» задоволено.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західна агровиробнича компанія» 2 724,00 грн сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 20 000,00 грн за надання правничої допомоги у суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорювані договори позивач підписувала, а тому вони є укладеними. Суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, а також дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для їх витребування.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішень державного реєстратора, суд першої інстанції допустив порушення норм частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», залишивши поза увагою те, що їх формулювання не відповідало вимогам абзацу третього цієї норми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Кременецького районного суду Тернопільської області.

18 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 291/955/19, від 18 серпня 2021 року у справі № 476/519/17 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата, який між позивачем та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладений не був, а додаткова угода про заміну сторони орендаря у договорі оренди землі, укладеному між ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та СТОВ «Агро-Лан» є неналежною правовою підставою набуття речового права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», яке не є стороною за первісним договором оренди. У позивача була відсутня внутрішня воля на укладання спірних додаткових угод. Позивач належно довела, що вона не підписувала додаткові угоди про заміну сторони у договорі оренди та не знала про їх існування.

СТОВ «Агро-Лан» не мав правових підстав безоплатно відступати право оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу адвоката у сумі 20 000,00 грн є завищеними та неспівмірними.

Відсутній правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування норм статей 513 520 521 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

У січні 2023 року ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надіслало відзиви на касаційну скаргу, проте вказані відзиви повернуто заявнику без розгляду, оскільки строк на подання відзиву сплинув 25 жовтня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки площею 1,93 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179) та 1,95 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Катеринівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, згідно державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 778298 та серії ЯА № 778297 (т. 1 а. с. 16, 17).

21 березня 2013 року між СТОВ «Агро-Лан» та ОСОБА_1 укладено договори оренди землі за якими ОСОБА_1 передала СТОВ «Агро-Лан» в оренду земельну ділянку площею 1,95 (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180) та земельну ділянку площею 1,93 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179), що розташовані на території Катеринівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, строком на п`ять років (т. 1 а. с. 85-89, 95-98).

12 листопада 2019 року ОСОБА_1 надіслала директору СТОВ «Агро-Лан» повідомлення про свій намір надалі не продовжувати договори оренди належних їй земельних ділянок (т. 1 а. с. 23, 24).

13 грудня 2017 року між ОСОБА_1 , СТОВ «Агро-Лан» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладено додаткові угоди (про зміну сторони та внесення змін до договору оренди) до договору оренди від 21 березня 2013 року щодо земельних ділянок площею 1,95 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0180) та площею 1,93 га (кадастровий номер 6123482900:01:001:0179), в яких вказано, що зі згоди орендодавця (яка виражається шляхом підписання даного договору) орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди. Додатково крім заміни сторін орендаря, сторони домовились внести зміни у договір оренди землі, пункти 5 та 9 викласти в редакції: «5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 74 891,46 грн. 9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 9 735,89 грн за рік оренди. Новий орендар самостійно здійснює необхідні дії для державної реєстрації права оренди згідно до законодавства України. Орендодавець та орендар повинні сприяти та не перешкоджати новому орендарю» (т. 1 а. с. 89, 90, 99, 100).

14 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладені додаткові угоди (про внесення змін до договору оренди землі від 21 березня 2013 року) щодо двох вищезгаданих земельних ділянок, якими внесено зміни у пункт 9 - договір укладено строком на сім років, сплив якого починається з моменту укладення додаткової угоди до договору оренди землі, але в будь-якому випадку дана додаткова угода та право оренди на підставі її є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його поновлення, повинен повідомити не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору (т. 1 а. с. 91, 101).

27 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладена додаткова угода (про внесення змін до договору оренди землі від 21 березня 2013 року), якою внесенні зміни у п. 8 договору оренди землі: договір оренди укладено на сім років і діє до 26 лютого 2027 року (т. 1 а. с. 102).

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2021 року та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 27 червня 2018 року № 129252856 і від 23 березня 2020 року № 205036686 відомо, що право оренди на належні ОСОБА_1 земельні ділянки передане від СТОВ «Агро-Лан» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Підставою для державної реєстрації державним реєстратором вказано: договір оренди землі від 21 березня 2013 року та додаткова угода по зміну сторони та внесення змін до договору оренди від 13 грудня 2017 року, додаткова угода до договору оренди землі від 14 березня 2018 року, які укладені між ТОВ «Західна агровиробнича компанія», СТОВ «Агро-Лан» та ОСОБА_1 (щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6123482900:01:001:0180); договір оренди землі від 21 березня 2013 року та додаткова угода по зміну сторони та внесення змін до договору оренди від 13 грудня 2017 року, додаткова угода до договору оренди землі від 14 березня 2018 року, додаткова угода до договору оренди землі від 27 лютого 2020 року, які укладені між ТОВ «Західна агровиробнича компанія», СТОВ «Агро-Лан» та ОСОБА_1 (щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6123482900:01:001:0179) (т. 1 а. с. 124-129, 136-139).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації (статті 125 126 ЗК України).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктами 2, 3 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено такі підстави для відмови у державній реєстрації прав: заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач не довела тих обставин, що вона не підписувала додаткових угод від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 року.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

З матеріалів справи відомо, що в процесі розгляду справи позивач не надала висновку почеркознавчої експертизи та не довела обставини, що підписи на додаткових угодах від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 року вчинені не нею, а іншою особою.

Клопотання про витребування оригіналів додаткових угод від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 року з метою проведення почеркознавчої експертизи на предмет належності їй підпису позивач не заявляла та вважала за можливе закінчувати розгляд справи за наявних доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заявляла, що необхідність у витребуванні оригіналів додаткових угод відпала (т. 2 а. с. 50).

Отже, позивач не довела, що підписи на додаткових угодах від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 рокуїй не належать, а тому її аргументи про відсутність волевиявлення на їх укладення є недоведеними.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи.

Інші докази, які суд оцінює у їх сукупності, не є беззаперечними доказами на спростування чи підтвердження наявності волевиявлення особи.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21 (провадження № 61-9158св22).

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про те, що відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткових угод з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» підтверджується її поведінкою, спрямованою на зміну орендаря земельних ділянок, колегія суддів зазначає про таке.

Повідомлення попереднього орендаря СТОВ «Агро-Лан» про небажання продовжити договір оренди землі (листопад 2019 року) та укладення договору оренди з новим орендарем ТОВ «ПрофАгроТрейд» (червень 2021 року) вчинені ОСОБА_1 після укладення нею додаткових угод від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 року, тому самі по собі це не може свідчити про відсутність її волевиявлення в момент укладення цих додаткових угод.

Також суд бере до уваги, що ОСОБА_1 отримувала орендну плату у період з 2018 року до 2021 року саме від ТОВ «Західна агровиробнича компанія», до якого перейшло право оренди за додатковими угодами від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 року(т. 1 а. с. 105-123).

У постанові від 26 жовтня 2022 року (справа № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 6 статті 3 ЦК України).

У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium («заборона суперечливої поведінки»), згідно із якою ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Очевидно, що дії позивача, яка уклала додаткові угоди, за якими право оренди належних їй земельних ділянок перейшло до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», отримувала орендну плату від цього товариства, а згодом доводить, що вказані додаткові угоди є неукладеними, суперечать її попередній поведінці (укладенню додаткових угод та отриманню плати за користування земельними ділянками) і є недобросовісними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач не довела відсутність свого волевиявлення на перехід права оренди належних їй земельних ділянок до ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Оскільки презумпцію чинності додаткових угод від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 року не спростовано, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди спірних земельних ділянок до ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та повернення їх позивачу.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що додаткові угоди від 14 березня 2018 року та від 27 лютого 2020 рокуне відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки право користування земельною ділянкою переходить до орендаря лише на підставі договору оренди землі, а не додаткової угоди, колегія суддів зазначає про таке.

Ці доводи свідчать про оспорювання дій державного реєстратора щодо реєстрації права оренди земельної ділянки за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» з підстав неможливості переходу права оренди землі на підставі додаткової угоди. Однак позовна заява не містить таких вимог.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною шостою статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вимоги частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставою поданого ОСОБА_1 позову є відсутність її підпису в додаткових угодах до договорів оренди землі, а отже, і відсутність її волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків за цими угодами.

У позовній заяві позивач не вказувала, що вважає додаткові угоди від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року неукладеними у зв`язку із тим, що законодавством не передбачено виникнення права оренди на підставі угоди про заміну сторони орендаря.

Заяв про зміну підстав чи предмета позову матеріали справи не містять, отже, суд апеляційної інстанції з урахуванням принципу диспозитивності надав правову оцінку лише тим обставинам, на яких ґрунтувався позов.

За таких обставин доводи про неможливість переходу права користування земельною ділянкою на підставі додаткової угоди колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони фактично свідчать про зміну позивачем підстав позову в суді касаційної інстанції, що є неприпустимим.

Щодо вирішення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то суд не матиме підстав для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що витрати, пов`язані із розглядом справи, у тому числі й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на позивача ОСОБА_1 .

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник ТОВ «Західна агровиробнича компанія» адвокат Тетеря С. І. подала до суду: детальний опис наданих послуг та здійснення витрат в процесі надання адвокатами АО «ЕВЕРЛІГАЛ» професійної правничої (правової) допомоги ТОВ «Західна агровиробнича компанія» у справі № 601/1965/21; акт приймання-передачі наданих послуг в рамках правової (професійної правничої) допомоги від 16 листопада 2021 року № 21/11/05-19 за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05 листопада 2021 року № 21/11-04;договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05 листопада 2021 року № 21/11-04; додаткову угоду від 05 листопада 2021 року № 21/11/05-19 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05 листопада 2021 року № 21/11-04; рахунок від 05 листопада 2021 року № 307; платіжне доручення від 19 листопада 2021 року № 9111233354.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західна агровиробнича компанія» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у сумі 20 000,00 грн, суд апеляційної інстанції врахував характер спірних правовідносин, складність справи, реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), критерій розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи.

Оскільки ТОВ «Західна агровиробнича компанія», на користь якого ухвалене судове рішення у цій справі, було документально доведено, що ним понесені витрати на правничу допомогу, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат.

Такий підхід відповідає усталеній судовій практиці (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц, провадження № 61-15924св20).

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що розмір стягнутих судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу є завищеним та не співмірним і пропорційним до предмета спору у цій справі та її складності, колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції частково задовольнив заяву ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про стягнення вказаних витрат, зменшивши розмір стягуваних витрат з 32 707,58 грн до 20 000,00 грн.

При цьому позивач ОСОБА_1 у поданій нею заяві про відшкодування аналогічних витрат просила суд стягнути на її користь також 20 000,00 грн та вказувала про співмірність цих витрат із складністю справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Доводи у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389, не навела належного обґрунтування щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 291/955/19, від 18 серпня 2021 року у справі № 476/519/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров