Постанова

Іменем України

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 601/2827/13-ц

провадження № 61-19798св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальність «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Гірського Б. О., Баршадської Г. В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру загальною площею 65,6 кв. м, житловою - 38,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 05 жовтня 2005 року № 03-538, укладеним між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».

05 жовтня 2005 року ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 03-538, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 31 500,00 дол. США зі сплатою відсотків у сумі та на умовах, передбачених кредитним договором.

ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» свої зобов`язання за договором виконав, а ОСОБА_1 допустив заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року становила: по оплаті відсотків - у сумі 2 080,88 доларів США, основної суми кредиту - у сумі 20 741,95 дол. США заборгованості по кредиту; розмір неустойки - 128,83 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та відповідачем був укладений договір іпотеки від 18 жовтня 2005 року, згідно з яким в іпотеку передавалася належна йому на праві власності квартира загальною площею 65,6 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2005 року № 03-538, яка станом на 31 липня 2013 року становила 183 585,06 грн: за кредитом - 165 790,41 грн, по відсотках 16 632 47 грн, пеня - 1 029,74 грн, звернено стягнення на предмети іпотеки, а саме: на трикімнатну квартиру загальною площею 65,6 кв. м, житловою - 38,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд виходив з тих обставин, що позивачем представлено докази переходу прав кредитора до позивача, відповідач не виконав умов кредитного договору та допустив заборгованість, а тому позов підлягає до задоволення і в рахунок погашення заборгованості слід звернути стягнення на квартиру, яка є предметом іпотеки.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року рішення Кременецького районного суду від 29 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року постанова Тернопільського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року скасована, а справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року мотивована тим, що ОСОБА_1 передав в іпотеку банку спірне нерухоме майно без виділення в натурі належної йому частки у спільному майні подружжя та за згодою іншого співвласника - дружини ОСОБА_2 . Предметом іпотеки у спірних правовідносинах є квартира АДРЕСА_2 в цілому, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що рішенням суду першої інстанції порушено права інтереси та обов`язки ОСОБА_2 , не перевіривши чим саме порушуються права останньої рішенням суду першої інстанції, не навів у оскаржуваній постанові відповідні мотиви, які б обґрунтовувалися належними та допустимими доказами.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року, у справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що враховуючи те, що рішенням Кременецького районного суду від 29 вересня 2015 року ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення не містяться висновки суду щодо прав та обов`язків безпосередньо заявниці, а правовідносини виникли між ОСОБА_1 та банком, тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю у зв`язку з не доведенням скаржником порушення вирішення судом в оскаржуваному рішенні питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, оскільки спірне майно було передано ОСОБА_1 зі згоди своєї дружини на підставі заяви, завіреної нотаріусом. Спірна квартира між подружжям не поділена. Не знайшло свого підтвердження порушення прав їх неповнолітньої дитини, оскільки вчинення свідомо батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування цього правочину не позбавило дочку на проживання в квартирі, яка придбана за кредитні кошти.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказану ухвалу, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає, неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без врахування практики Верховного Суду, зокрема, статті 129 Конституції України, статті 60 СК України, статей 42 51 54 352 362 376 ЦПК України, що призвело до обмеження доступу до правосуддя та унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуваним рішенням суду порушено конституційні права її та її неповнолітньої доньки, зокрема право власності та право на житло.

Вказувала, що не надавала згоди на укладення договору іпотеки щодо квартири АДРЕСА_2 .

Судом апеляційної інстанції не враховано, що надана позивачем копія заяви про надання згоди належним чином не завірена, всупереч вимогам закону не сформована на бланку, що викликає сумнів у її достовірності, та така є неналежним доказом у справі. Крім того, в указаному документі відсутня дата його складання, тому ідентифікувати, коли саме така згода надана, не вбачається за можливе.

Також судом першої інстанції не враховано права та інтереси неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції в порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» не врахував відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення іпотечного договору, що має наслідком його нікчемність в силу закону.

Посилалась на незастосування судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду: від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 16 червня 2021 року у справі № 264/4263/18, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 601/2827/13-ц з Кременецького районного суду Тернопільської області.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 601/2827/13-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 жовтня 2005 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 03-538, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , отримав кредит в розмірі 31 500,00 дол. США зі сплатою відсотків в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором відповідач 18 жовтня 2005 року уклав договір іпотеки, згідно з яким надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 65,6 кв. м, житловою - 38,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 24-26).

18 жовтня 2005 року ОСОБА_4 надала нотаріальну згоду на заставу її чоловіком ОСОБА_1 належну їм спільну житлову квартиру АДРЕСА_2 . (т. 2 а. с. 48).

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі із 29 вересня 1996 року. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 липня 2008 року у справі № 2-565/2008 року шлюб між сторонами розірвано.

17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги.

26 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Франко Пак» укладено договір № 20121226-1 про надання послуг. Згідно з цим договором ТОВ «Франко Пак» зобов`язався за попередніми письмовими завданнями ТОВ «Кредитні ініціативи» виконувати роботи з виготовлення поліграфічної продукції та/або надати послуги, пов`язані з персоналізацією розсилок та/або організацією відправки письмової кореспонденції ТОВ «Кредитні ініціативи».

Згідно з повідомленням від 20 грудня 2012 року вих. № 0064371 про відступлення прав вимоги від первісного кредитора ПАТ «Промінвестбанк» про те, що ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» здійснено відступлення прав вимоги за кредитним договором від 05 жовтня 2005 року № 03-538 та договором іпотеки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором, загальна сума заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 , станом на 31 липня 2013 року складається з наступного: - заборгованість за кредитом 20 741,95 дол. США; - заборгованість по відсотках за користування кредитом 2 080,88 дол. США; - розмір неустойки 128,83 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та, встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року, ОСОБА_2 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цим рішенням, оскільки спірне майно було передано ОСОБА_1 зі згоди своєї дружини ОСОБА_2 на підставі заяви, завіреної нотаріусом. Крім того, вчинення свідомо батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування правочину не позбавило дочку на проживання в квартирі, яка придбана за кредитні кошти.

Установивши наведені вище обставини після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , зокрема, що оскаржуваним нею судовим рішенням не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, для закриття апеляційного провадження.

Наведені у касаційній скарзі аргументи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду: від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 16 червня 2021 року у справі № 264/4263/18, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, є безпідставними, оскільки обставини вказаних справ і справи, що розглядається, є відмінними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження в цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховним Судом не встановлено порушень судами норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Пророк