№ 602/743/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 602/743/21

провадження № 61-10982св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи - Служба у справах дітей Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області, Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Баранець Олена Андріївна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 червня 2023 року в складі колегії суддів: Дикун С. І., Костів О. З., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

Позов мотивував тим, що він є батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Вказував, що з моменту народження доньки ОСОБА_2 не виконувала належним чином свої материнські обов`язки з виховання дитини, а її участь у житті дитини була короткостроковою. 23 березня 2020 року відповідачка покинула дитину та з тих пір зовсім не цікавиться їхньою донькою, спілкування з нею не підтримує, участі у її забезпеченні та піклуванні не бере, прямо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки.

Зазначав, що відповідачка оформила допомогу в зв`язку з народженням дитини, яку отримує до цього часу, проте будь-яких коштів на утримання доньки не надає, витрачаючи їх на власні потреби.

Посилаючись на найкраще забезпечення інтересів дитини, просив суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання малолітньої доньки сторін у розмірі усіх видів її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі матері у вихованні дитини.

Зустрічний позов мотивувала тим, що позивач чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною та не повідомляє її про місцезнаходження доньки, в зв`язку з чим вона звернулась до правоохоронних органів.

Просила суд ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 усунути їй перешкоди в спілкуванні з дитиною та визначити наступний спосіб спілкування з дитиною:

1) протягом трьох місяців після набрання законної сили рішенням суду в цій справі встановити ОСОБА_2 графік побачень із донькою ОСОБА_3 , а саме: І, ІІІ субота та неділя місяця з 10 год до 13 год; побачення з дитиною проводити у дитячому розважальному центрі «Країна мрій» (вул.15-го Квітня, 5А у місті Тернополі) у присутності представника Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради та батька дитини з покладенням на ОСОБА_2 обов`язку оплачувати витрати, пов`язані з такими побаченнями; зобов`язати ОСОБА_1 кожної І, ІІІ суботи та неділі місяця з 10 год до 13 год забезпечити свою явку та явку малолітньої ОСОБА_3 у приміщення зазначеного дитячого розважального центру «Країна мрій»; допустити можливість щоденного спілкування матері з дитиною засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку; надати можливість матері брати участь у навчальних та виховних заходах дитини з дотриманням розпорядку навчального закладу;

2) в період трьох-шести місяців після набрання законної сили рішенням суду в цій справі встановити ОСОБА_2 графік побачень із донькою ОСОБА_3 , а саме: І, ІІІ субота та неділя місяця з 10 год до 13 год; побачення з дитиною проводити у дитячому розважальному центрі «Країна мрій» без присутності батька дитини з покладенням на ОСОБА_2 обов`язків повідомлення батька дитини про місце перебування дитини та оплати витрат, пов`язаних із такими побаченнями; зобов`язати ОСОБА_1 кожної І, ІІІ суботи та неділі місяця з 10 год до 13 год забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 у приміщення дитячого розважального центру «Країна мрій»; допустити можливість щоденного спілкування матері з дитиною засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку; надати можливість матері брати участь у навчальних та виховних заходах дитини з дотриманням розпорядку навчального закладу;

3) після спливу шести місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в цій справі встановити ОСОБА_2 графік побачень із донькою ОСОБА_3 , а саме: І, ІІІ субота та неділя місяця з 10 год до 18 год; побачення з дитиною проводити в місті Тернопіль у місцях відпочинку, розважальних, навчальних, оздоровчих центрах без присутності батька дитини з покладенням на ОСОБА_2 обов`язку повідомлення батька дитини про місце перебування дитини; допустити можливість щоденного спілкування матері з дитиною засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку; надати можливість матері брати участь у навчальних та виховних заходах дитини з дотриманням розпорядку навчального закладу.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 04 січня 2023 року:

- первісний позов задоволено;

- позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вказано про необхідність надсилання цього рішення суду після набрання ним законної сили до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 липня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття;

- рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання;

- в задоволенні зустрічного позову відмовлено;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 908 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не провідує та не цікавиться здоров`ям дитини, морально та матеріально її не підтримує, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує її харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання.

Суд також прийняв до уваги, що ОСОБА_2 18 травня 2022 року була засуджена Свалявським районним судом Закарпатської області за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 309 КК України (зберігання наркотичних засобів у великих розмірах без мети збуту для власного вживання), що свідчить про вживання нею наркотичних засобів та є додатковою підставою для позбавлення батьківських прав.

Оскільки відповідачка в добровільному порядку матеріального утримання дитині не надає суд також уважав наявними підстави для стягнення аліментів з відповідачки.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі матері у вихованні дитини, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 не надала.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення місцевого суду Лановецького районного суду Тернопільської області від 04 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі матері у вихованні дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким:

- у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відмовлено;

- зустрічний позов задоволено частково;

- зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні доньки шляхом встановлення графіку спілкування матері з дитиною:

1) на час перебування ОСОБА_2 на території України у І-ІІІ суботу та неділю місяця з 10 год до 13 год. У перші три місяці з початку таких побачень вони повинні відбуватися в присутності батька дитини ОСОБА_1 за бажанням дитини в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного розвитку дитини;

2) на час перебування ОСОБА_2 за межами України в період воєнного стану надати матері право на спілкування з дитиною особисто засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня дитини у І-ІІІ суботу та неділю місяця з 10 год до 13 год;

- у задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовлено;

- в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 632 грн.

Апеляційний суд зазначив, що при позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів наявності обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками. Суд також звернув увагу на відсутність доказів того, що до відповідачки застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Навпаки, апеляційний суд констатував наявність у матеріалах справи чисельних звернень ОСОБА_2 до поліції та органів опіки і піклування з приводу перешкод, які їй чинить ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною. Зокрема, ще в червні 2021 року відповідачка зверталася до поліції з повідомленням про домашнє насильство з боку позивача та про викрадення ним дитини.

Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги висновок виконавчого комітету Тернопільської міської ради №414 від 04 травня 2022 року щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 .

Оскільки стосунки між матір`ю та батьком дитини характеризуються неприязню та наявністю тривалого конфлікту, а обмежена участь матері у вихованні дитини пов`язана з перешкодами з боку батька, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до ОСОБА_2 такої крайньої міри відповідальності як позбавлення батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання місцевого суду на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року у справі № 306/692/22, яким ОСОБА_2 визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України, як таке, що суперечить вимогам статті 164 СК України, згідно з пунктом 4 частини першої якої мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони є хронічними алкоголіками або наркоманами. Доказів, що ОСОБА_2 є хронічною наркоманкою, на переконання апеляційного суду, матеріали справи не містять, а вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року таких обставин не встановлено.

Суд також звернув увагу на те, що підставою пред`явленого позову про позбавлення відповідачки батьківських прав визначив ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків з виховання дочки (пункт 2 частини першої статті 164 СК України) і з заявою про зміну підстав позову не звертався.

Наявність у ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною за висновком суду підтверджується численними зверненнями до поліції та органів опіки і піклування, які не дали бажаного результату. Апеляційний суд урахував, що в серпні 2021 року орган опіки та піклування вже встановлював відповідачці графік побачень з дитиною, якого позивач не дотримувався, а відповідачка до дитини допущена так і не була.

З урахуванням наведених обставин та висновку органу опіки та піклування апеляційний суд уважав за доцільне визначити відповідачці графік побачень з дитиною під час перебування матері на території України, а під час її знаходження за кордоном дозволив спілкування матері й дитини засобами дистанційного зв`язку.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, то апеляційний зазначив, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції про перебування дитини на утриманні ОСОБА_1 не спростовують, а тому рішення місцевого суду в частині стягнення аліментів на користь позивача підлягає залишенню без змін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник, як на підставу оскарження судового рішення, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди в оскаржених судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19.

Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що: апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, що апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення місцевого суду, який дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідачки свідомого ухилення від участі у вихованні дитини. Посилається на те, що відповідачка свідомо обрала місце проживання за кордоном та вважає достатнім спілкуватися з дитиною засобами телекомунікаційного зв`язку, тобто не переймається вихованням доньки, забезпеченням її фізичного й духовного розвитку. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили, що відповідачка з народження дитини не була зацікавлена в її вихованні, а також вирок у кримінальній справі, який підтверджує обставину наркозалежності ОСОБА_2 . Зазначає, що не чинив перешкоди матері в спілкуванні з дитиною, оскільки не був обізнаний про існування рішення органу опіки та піклування. Посилається також на те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог зустрічного позову, оскільки ОСОБА_2 не просила визначити спосіб її участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні засобами телефонного чи електронного зв`язку.

01 грудня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Просить також поновити строк на звернення до суду з цим відзивом.

Верховний Суд питання поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу не вирішує, оскільки засобами поштового зв`язку копію касаційної скарги відповідачка або її представник не отримували, а доступ до матеріалів справи в системі «Електронний Суд» отримали 22 листопада 2023 року. Тому строк для подання відзиву на касаційну скаргу, встановлений ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року, стороною відповідача не пропущений.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Наполягає на тому, що обмежене спілкування матері з дитиною пов`язане з наявністю створених батьком дитини перешкод та конфліктних відносин між сторонами.

08 грудня 2023 року до Верховного Суду від позивача надійшла підписана представником відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій позивач на полягає на задоволенні поданої ним касаційної скарги з викладених у ній підстав.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У справі, яка переглядається, аналіз вимог та доводів касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині відмовив у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та в частині задоволених вимог зустрічного позову. В частині стягнення аліментів на користь позивача та в частині відхилених позовних вимог зустрічного позову постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Сторони є батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26 липня 2019 року до ч/ч Олешківського ВП Новокаховського ВП ГУНП України в Херсонській області надійшло повідомлення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 у телефонній розмові погрожував їй спричиненням тілесних ушкоджень, унаслідок чого зі сторонами проведено бесіду про подальше запобігання та недопущення конфліктів.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 надала згоду на виготовлення своїй малолітній дитині паспорта громадянина України для виїзду за кордон разом з батьком без супроводу матері в період з 20 листопада 2019 року до 20 листопада 2020 року.

Відповідно до повідомлення КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» у період з 10 до 13 грудня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на стаціонарному лікуванні у інфекційному відділенні лікарні з діагнозом: «В 08,2». Разом з дитиною в лікарні перебував батько ОСОБА_1 , який добре справлявся зі своїми обов`язками. Оскільки госпіталізація дитини відбувалася в 2019 році, то неможливо вказати, чи відвідувала дитину в лікарні її матір.

02 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Тернопільського районного управління поліції ГУНП у Тернопільській області з повідомленням про те, що ОСОБА_1 вчиняє конфлікти, погрожує та не повертає їй спільну дитину, яку забрав 22 березня 2020 року.

Вказане звернення зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Тернопільський РУ поліції ГУНП в Тернопільській області за № 23882 від 02 червня 2021 року. В ході проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_1 разом із малолітньою дитиною ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спілкування з ОСОБА_1 проведено профілактично-роз`яснювальну бесіду з метою недопущення подібного вчинку у майбутньому та письмово повідомлено Тернопільський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради. За фактом події складено довідку, оскільки ознаки кримінального правопорушення відсутні.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про встановлення порядку участі матері ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 648 від 04 серпня 2021 року, рекомендовано матері ОСОБА_2 брати участь у вихованні дитини відповідно до графіку спілкування в такі дні: І-ІІІ субота та неділя місяця з 10 год до 13 год; побачення повинні відбуватися в місцях культурно розважального характеру та території м. Тернополя в присутності батька ОСОБА_1

21 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до поліції з повідомленням про те, що ОСОБА_1 не дозволяє їй бачитись із їх спільною дитиною, незважаючи на прийняте органом опіки та піклування рішення.

22 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до поліції з повідомленням про те, що ОСОБА_1 не допускає її до дитини, побачення з якою встановлено органом опіки та піклування.

В ході проведення перевірки за фактом указаного звернення працівники Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області неодноразово відвідували місце проживання ОСОБА_1 , але двері квартири ніхто не відчинив.

Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради неодноразово відвідували ОСОБА_1 за місцем проживання, проте двері помешкання ніхто не відчинив; на виклики у службу у справах дітей ОСОБА_1 не з`являвся, на телефонні дзвінки не відповідає.

Згідно з довідкою № 5397, виданою 21 вересня 2021 року Лановецькою міською радою Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , однак за місцем реєстрації не проживає.

Згідно з повідомленням Управління соціальної політики Херсонської районної державної адміністрації Херсонської області № 1/1-422 від 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 отримує допомогу при народженні дитини на доньку ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки-характеристики № 4847/10-05, виданої 02 серпня 2022 року Лановецькою міською радою Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_1 дійсно зареєстрований, але не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Депутатом не є, скарг та зауважень не має.

Згідно з висновком органу опіки та піклування від 04 травня 2022 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 414, орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітньої доньки. У висновку пропонується встановити графік побачень матері з дитиною: І-ІІІ субота та неділя з 10 год до 13 год; у перші три місяці з початку таких побачень вони повинні відбуватися в присутності батька дитини, за бажанням дитини, в місцях культурно-розважального характеру призначених для повноцінного розвитку дитини.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року у справі № 306/692/22 ОСОБА_2 визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів у великих розмірах без мети збуту).

Правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини шоста - восьма статті 7 СК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частини першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частини перша, друга статті 159 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дочкою, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що, на його думку, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Верховний Суд в оцінці доводів касаційної скарги виходить з того, що суд при розгляді справ про позбавлення батьківських прав на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Установивши, що тимчасова обмежена участь матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні не пов`язана з винними та свідомими діями відповідачки, спрямованими на фізичне дистанціювання та емоційне відсторонення від дитини, а обумовлена наявністю конфліктних відносин між сторонами та, як наслідок, перешкод у спілкуванні позивачки з дитиною, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Апеляційний суд також урахував, що відповідачка заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у вихованні доньки, який не може бути повною мірою реалізований унаслідок її вимушеного перебування за кордоном та створенням батьком дитини перешкод у спілкуванні матері з дитиною, що підтверджується неодноразовими зверненнями відповідачки до поліції та органів опіки і піклування.

Оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення її права на спілкування та збереження зв`язків з обома батьками.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 лише в червні 2021 року задокументувала неможливість спілкування з дитиною, а до того протягом року після залишення місця проживання дитини не виявляла заінтересованості в спілкуванні з нею, Верховний Суд відхиляє, оскільки вказані обставини не спростовують установлений апеляційним судом факт вжиття відповідачкою численних дій та заходів, спрямованих на відновлення контакту з дитиною, які закінчились безрезультатно з огляду на зайняту батьком дитини позицію, яка полягає в повному ізолюванні дитини від спілкування з матір`ю.

Надаючи оцінку обставині невиконання позивачем рішення органу опіки та піклування про встановлення графіку побачень дитини з матір`ю, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що задля збереження емоційного зв`язку ОСОБА_2 з донькою у відповідності до положень статті 157 СК України наявні підстави для усунення перешкод відповідачці у спілкуванні з дитиною шляхом установлення графіку зустрічей, перші три місяці яких мають відбуватися за присутності батька.

При відмові в задоволенні позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав та частковому задоволенні зустрічного позову апеляційний суд з огляду на положення частину п`яту статті 19 СК України прийняв до уваги висновки органу опіки та піклування, за змістом яких цей орган вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітньої доньки та пропонує встановити графік побачень матері з дитиною: І-ІІІ субота та неділя з 10 год до 13 год; у перші три місяці з початку таких побачень вони повинні відбуватися в присутності батька дитини, за бажанням дитини, в місцях культурно-розважального характеру призначених для повноцінного розвитку дитини.

Обставин необґрунтованості та/або неповноти зазначених висновків апеляційний суд не встановив. Саме по собі прийняття органом опіки та піклування рішення за відсутності батька дитини за встановлених судом обставин неодноразового виходу працівників служби за адресою проживання позивача та його відсутності за цією адресою не свідчить про незаконність чи необґрунтованість висновку органу опіки та піклування та, відповідно, порушення прав ОСОБА_1 як батька дитини.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року у справі № 306/692/22, яким ОСОБА_2 визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів у великих розмірах без мети збуту), Верховний Суд відхиляє з таких мотивів.

Вичерпний перелік підстав позбавлення особи батьківських прав наведений у частині першій статті 164 СК України, в пункті 4 якої зазначено, що мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Хронічна наркоманія за визначенням терміну відноситься до тяжких захворювань, пов`язаних з повним ураженням вольової сфери людини. Наявність у особи захворювання «хронічна наркоманія» (як і будь-якого іншого захворювання) повинна підтверджуватись відповідним медичними висновком або довідкою.

Установивши, що в матеріалах справи докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 є хронічним наркоманом, відсутні, а вироком у справі № 306/692/22, прийнятим на підставі разового епізоду виявлення у володінні відповідачки наркотичних речовин, таких обставин не встановлено, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених пунктом 4 частини першої статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог зустрічного позову, оскільки ОСОБА_2 не просила визначити спосіб її участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні засобами телефонного чи електронного зв`язку, Верховний Суд не приймає як таке, що спростовується прохальною частиною зустрічного позову, яка, з-поміж іншого, містила вимогу «допустити можливість щоденного спілкування матері з дитиною засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку».

В оцінці зазначеного доводу касаційної скарги Верховний Суд виходить також із того, що предметом зустрічного позову є установлення порядку участі матері у вихованні дитини. Тлумачення частини другої статті 159 СК України дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок з визначення конкретних способів участі одного з батьків у вихованні дитини, періодичності побачень з дитиною, можливості їх спільного відпочинку, місця та тривалості спілкування батьків з дитиною.

З урахуванням наданих суду повноважень у цій категорії справ установлення апеляційним судом способу участі матері у вихованні доньки, що відповідає способу, визначеному в рішенні органу опіки та піклування, не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 520/8264/19 Верховний Суд погодився із судами щодо позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки ним свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України; відповідач з 2014 року проживає за межами України та з указаного часу не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання; відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів для забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над ними та призначення опікуна.

Натомість у справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що відповідачка тимчасово та вимушено перебуває за межами України з огляду на введення воєнного стану; не втратила інтерес до спілкування з донькою та участі в її вихованні; дитина не позбавлена батьківського піклування й проживає разом із батьком, а обмежена участь матері у вихованні дитини пов`язана з наявністю конфліктних стосунків між сторонами цього спору.

Відтак обставини у наведеній позивачем постанові Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав уважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведеній позивачем справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, не підтвердилася.

Доводи касаційної скарги про неналежне дослідження апеляційним судом наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, показань свідків Верховний Суд не приймає як такі, що зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Заявник не навів доводів щодо порушення порядку надання та отримання доказів при розгляді справи, а його незгода із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, теж не знайшла свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому рішенні, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення в оскарженій у касаційному порядку частині відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова апеляційного суду в оскарженій частині - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Баранець Олена Андріївна, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі матері у вихованні дитини залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний