Постанова

Іменем України

01 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 603/311/19

провадження № 61-5604св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року під головуванням судді Іванчука В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Сташків Б. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення дії, яка порушує право,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 у якому із врахуванням уточнених позовних вимог просила заборонити ОСОБА_2 використовувати самостійно чи передавати у користування третім особам приміщення житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , для ведення (здійснення) підприємницької діяльності (промислового виробництва) по обробці деревини (за кодом КВЕД 16:23; виробництво дерев`яних конструкцій та столярних виробів).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 квітня 1994 року, згідно договору дарування, отримала в дар житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , де по даний час проживає зі своєю сім`єю.

Відповідач, який проживає по сусідству, за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю сім`єю встановив у житловому будинку деревообробні станки для здійснення промислового виробництва і щоденно займається виготовленням столярних виробів та дерев`яних меблів, їх складових, фарбує вироби, використовуючи легкозаймисті фарби та лаки.

Для здійснення промислового виробництва відповідач використовує професійні фрезерні та фугувальні станки, циркулярку, рейсмус, робота на яких постійно супроводжується дуже голосним та неприємним звуком. Відстань від об`єкту деревообробного виробництва до її земельної ділянки становить близько семи метрів, а до вікон будинку - 13 метрів. Дерев`яний пил та сморід від діяльності відповідача потрапляє та поширюється по всій території її господарства.

Крім того, такий дерев`яний пил та неприємний різкий запах потрапляє в будинок, позбавляючи можливості провітрювати кімнати у будинку, позивач постійно (щотижня), повинна вимивати свій будинок від пилюки, яка утворюється від деревообробної діяльності. Від постійного різкого шуму, неприємного та різкого запаху, дерев`яного пилу, вона не має змоги нормально користуватись як плодами, які виростають на городі, так і нормально жити у своєму будинку. Так, плоди ягід, які вирощуються на городі, постійно покриті дерев`яним дрібним пилом, та від таких плодів відчувається запах лакофарбувальних матеріалів.

Систематичний постійний різкий звук, істотно впливає на стан її здоров`я, адже вона не в змозі нормально відпочити, оскільки відповідач працює не тільки вдень, а і ввечері.

ОСОБА_1 неодноразово намагалась у добровільному порядку вирішити вказану проблему із відповідачем, однак, останній своєї вини у таких діях не вбачає та свідомо ігнорує її прохання.

Крім того, вважає, що використання відповідачем та його сином земельної ділянки на АДРЕСА_1 для промислового виробництва з виготовлення меблів заборонено нормативними актами, зокрема частиною першою статті 383 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Монастириський районний суд Тернопільської області рішенням від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Заборонив ОСОБА_2 використовувати самостійно чи передавати в користування третім особам приміщення житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , для ведення (здійснення) підприємницької діяльності (промислового виробництва) по обробці деревини (за кодом КВЕД 16:23; виробництво дерев`яних конструкцій та столярних виробів).

Тернопільський апеляційний суд постановою від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року без змін.

Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що права позивача порушенні діяльністю відповідача, а тому заборонив останньому використовувати самостійно чи передавати в користування третім особам своє житлове приміщення для ведення підприємницької діяльності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в якій просив судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує на те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд та суд апеляційної інстанції не звернули увагу на ту обставину, що вони фактично встановили обмеження у праві користування належним відповідачу на праві приватної власності майном, котре використовується ним для задоволення потреб сім`ї та не пов`язане із здійсненням підприємницької діяльності.

Вважає, що позивачем не надано жодних доказів та не доведено факту здійснення підприємницької діяльності та промислового виробництва столярних виробів та меблів у будинку відповідача, який розміщений на сусідній земельній ділянці.

Аргументом касаційної скарги також є те, що заявник вважає відсутнім правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, котрим встановлюється порядок та умови здійснення господарської (підприємницької) діяльності та передбачаються обмеження прав та основоположних свобод, до правовідносин, що не пов`язані із здійсненням власником майна господарської (підприємницької) діяльності та промислового виробництва.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_2 , в якому остання у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Позивач зазначає, що аргументи касаційної скарги стосовно недоведеності факту використання приміщень житлового будинку відповідачем для виготовлення столярних виробів та меблів спростовуються матеріалами справи.

Стосовно аргументів про заборону втручання у приватну власність позивач вказує, що використання приватної власності повинно здійснюватися без завдання шкоди іншим особам чим знехтував відповідач, а тому висновки судів правильні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Монастириського районного суду Тернопільської області.

02 листопада 2021 року цивільна справа № 603/311/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони є сусідами.

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 15 квітня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори (а. с. 12, 13, том 1).

Сусідня земельна ділянка, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, межує із ділянкою ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу ОСОБА_2 , на якій розміщений житловий будинок, де на першому поверсі зазначені приміщення: кладова площею 18,7 кв. м; майстерня площею 54,9 кв. м; кладова площею 27,9 кв. м; котельня площею 5,5 м. кв; коридор площею 3,0 кв. м (а. с. 15-23, 26, 28 том 1).

Суди вказували, що всі вище перелічені приміщення відносяться до допоміжних приміщень житлового будинку, які призначені для забезпечення експлуатації будинку чи побутового і культурного обслуговування за місцем проживання.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 здійснював господарську діяльність за КВЕД 16.23 (виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів (основний) та знятий з обліку 10 травня 2019 року (а. с. 29-34 том 1).

ОСОБА_3 (третя особа у справі), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , здійснює господарську діяльність за КВЕД 16.23 (виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів (основний) - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 55-59 том 1).

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Суди встановили, що ОСОБА_2 здійснював свою діяльність за кодом КВЕД 16.23 яка відноситься до секції «С», а третя особа - ОСОБА_3 здійснює свою діяльність за кодом КВЕД 16.23, яка також відноситься до секції «С».

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 у своєму житловому будинку здійснює господарську діяльність з виготовлення столярних виробів та дерев`яних меблів, їх складових, а також займається їх лакуванням та фарбуванням, чим порушує її право користування житлом - вона позбавлена можливості провітрювати будинок через запах лаку та шум від роботи приладів, користуватись плодами як городини, так і саду через накопичування на них пилу та погіршенням у неї стану здоров`я.

Суди встановили, що відповідач здійснював підприємницьку діяльність за місцем свого проживання про що свідчать докази: акт від 02 липня 2018 року, який затверджений міським головою м. Монастириська Старухом А. О., згідно якого комісією Монастириської міської ради в складі голови комісії Гладиша А. С., членів комісії: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Безущак О. М. , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 встановлено, що на першому поверсі житлового будинку, який належить ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , облаштовано столярну майстерню. Майстерня складається з двох кімнат та знаходиться на відстані 7,2 м від межі суміжної ділянки та 13,4 м до житлового будинку ОСОБА_10 ( АДРЕСА_2 ).

В столярній майстерні підприємець ОСОБА_2 виготовляє столярні вироби з обрізної деревини з проведенням фарбувальних робіт. У майстерні обладнано витяжну систему, яка виведена на вулицю, на відстані 14 м від межі ОСОБА_10 . На вікнах розміщено побутові вентилятори. Фарбування готових виробів проводиться з використанням масляних восків, акрилових лаків, олійних фарб, на які є висновки санітарно-епідеміологічної інспекції.

Для склеювання дерев`яних деталей використовується столярний клей.

З відповіді Монастириського районного управління ГУ Держпродспоживслужби в Тернопільській області від 12 липня 2018 року № 01-27/57 встановлено, що діяльність підприємця ОСОБА_2 суперечить вимогам ДСП 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених місць», оскільки виробничі процеси: деревообробка на верстатах та фарбувальні роботи, вимагають організації санітарно-захисної зони розміром не менше 50 метрів (а. с. 14 том 1).

Із відповіді Головного управління Держпродспоживслужби від 12 липня 2018 року № 01-27/57 адресованої ОСОБА_10 (чоловікові позивача) встановлено, що діяльність підприємця ОСОБА_2 суперечить вимогам ДСП 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених місць», оскільки виробничі процеси: деревообробка на верстатах, фарбувальні роботи, вимагають організації санітарно-захисної зони розміром не менше 50 метрів (додаток 4 «Санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних зон для них»: розділ «Виробництва по обробці деревини», клас V, п. 1 «Підприємства столярно-теслярні, меблеві, паркетні та по виготовленню ящиків» (а. с. 24 том 1).

З відповіді Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області від 25 листопада 2019 року вих. №-01-07.2/3568-19 встановлено, що Монастириським районним управлінням ГУ Держпродспоживслужби в Тернопільській області в складі комісій неодноразово констатовано використання ділянки та приміщень не за цільовим призначенням, а також недотримання розмірів санітарно-захисної зони від деревообробного цеху, що облаштований в приміщеннях цокольного поверху житлового будинку ОСОБА_2 (а. с. 132-134 том 1).

Із відповіді Державної екологічної інспекції України від 11 січня 2020 року № 203/2.5/3.-3-20 встановлено, що за інформацією Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, 05 грудня 2018 року здійснено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ПП ОСОБА_2 , який здійснював виробничу діяльність з виготовлення дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами перевірки встановлено, що ПП ОСОБА_2 здійснював господарську діяльність за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, про що складено акт та надано обов`язковий до виконання припис від 05 грудня 2018 року № 1.1-184243 про усунення виявлених порушень з терміном виконання до 05 квітня 2019 року.

Інспекцією 10 травня 2019 року здійснено виїзд до суб`єкта господарювання з метою проведення позапланового заходу державного нагляду, в частині виконання припису від 05 грудня 2018 року № 1.1-184243, однак ОСОБА_2 не допущено державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища до проведення планового заходу державного нагляду, про що складено акт про відмову у проведенні перевірки від 10 травня 2019 року (а. с. 185-187 том 1).

Суди встановили, що після припинення ОСОБА_2 діяльності, як підприємця, він продовжує використання свого житлового будинку із підсобними приміщеннями для робіт з виготовлення деревообробної продукції. Вказані обставини доводяться такими доказами: акт розгляду заяви ОСОБА_10 від 05 серпня 2020 року, затвердженого міським головою Старуха А. О., комісією у складі голови - Ділая Р. М., секретаря комісії - Микулича В. В. члена комісії: Безущак О. М. , якою було здійснено виїзд для розгляду усної скарги жителя АДРЕСА_2 - ОСОБА_10 . По прибуттю до господарства ОСОБА_10 , комісією було встановлено, що на території ОСОБА_3 , який проживає в АДРЕСА_1 було чути характерний шум промислових станків.

Суди вказували, що матеріали справи не містять доказів щодо надання дозволів відповідних служб на право зайняття ОСОБА_2 цим видом діяльності за спірною адресою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 50 Конституції України зазначено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Згідно положень частини четвертої статті 41 Конституції України та частини п`ятої статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першою статті 320 ЦК України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків встановлених законом.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншим нормативно-правовим актами, і призначена для постійного у ній проживання (стаття 380 ЦК України).

Частиною першою статті 383 ЦK України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Стаття 6 ЖК України визначає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше (частина перша статті 104 ЗК України).

Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною першою 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначені основні принципи охорони навколишнього природного середовища, серед яких: гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров`я людей та гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду.

Охорона навколишнього середовища населених пунктів повинна забезпечуватись комплексом захисних заходів планувального, технологічного, санітарно - технічного і організаційного характеру з метою створення сприятливих умов проживання, праці та відпочинку населення, збереження і зміцнення здоров`я теперішнього і прийдешніх поколінь (п. 8.1. Наказу МОЗ України від 19 червня 1996 року № 173 «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів»).

Частиною другою статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Частина третя статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», визначає, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватись від дій, якими ці права можуть бути порушеними (частина друга статті 273 ЦК України).

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об`єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (частина перша статті 24 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»).

В частині другій статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Абзацом першим пункту 5.4. Наказу МОЗ України від 19 червня 1996 року № 173 «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» передбачено, що промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Згідно класу 5 додатку № 4 «Виробництва по обробці деревини» Наказу МОЗ України від 19 червня 1996 року № 173 «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» встановлено, що санітарно захисна зона становить - 50 м.

Таким чином з урахуванням того, що судами попередніх інстанцій встановлено, що за адресою: вулиця Шевченка, 60, м. Монастириська, Тернопільська область, відповідач у справі ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, що неодноразово було зафіксовано у відповідних актах, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав доведеним факт порушення прав ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Вищенаведеним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що позивачем, на думку відповідача, не надано жодних доказів та не доведено факту здійснення підприємницької діяльності та промислового виробництва столярних виробів та меблів у будинку відповідача, який розміщений на сусідній земельній ділянці.

Крім того суд апеляційної інстанції також вказував, що не заслуговують на увагу посилання представника апелянта на те, що його довіритель та син не займаються по місцю проживання підприємницькою діяльністю, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, тим, що в допоміжних приміщеннях будинку знаходиться столярна майстерня на відстані 7,2 м від межі суміжної ділянки та 13,4 м до житлового будинку позивачки, замість 50 м, як передбачено законодавством. У майстерні обладнано витяжну систему, яка виведена на вулицю на відстані 14 м від межі сусіда, а на вікнах - побутові вентилятори. Відсутня санітарно-захисна зона між будинками сторін.

Аргументи касаційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не звернули увагу на ту обставину, що вони фактично встановили обмеження у праві користування належного відповідачу на праві приватної власності майна, котре використовується ним для задоволення потреб сім`ї, та не пов`язане із здійсненням підприємницької діяльності колегія суддів відхиляє, адже вказаний довід спростовується встановленими фактичними обставинами у справі, крім того судами встановлено факт порушення діяльністю відповідача прав позивача.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров