ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 606/1855/16-к
провадження № 51-4667 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця смт Козова Козівського району
Тернопільської області, який проживає за
адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23грудня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 15 вересня 2015 року приблизно о 20:30, керуючи автомобілем «DAEWOOLanos», державний номер НОМЕР_1 , та рухаючись дорогою «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече» в с.Мшанець Теребовлянського району Тернопільської області в напрямку м.Тернополя, порушив вимоги ч. 1 п. 1.5, п. 1.10, п. 2.3 «б», «д», 12.3 Правил дорожнього руху та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, а кримінальне провадження закрити. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд першої інстанції:
- не звернув достатньої уваги на суперечності між показаннями засудженого, свідка ОСОБА_9 та іншими свідками щодо обставин події;
- необґрунтовано визнав його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази його винуватості;
- ухвалив вирок, який не відповідає вимогам КПК України.
Крім того, засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, не перевірив належним чином та не спростував доводів апеляційних скарг і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
До початку касаційного розгляду від потерпілого ОСОБА_10 надійшла заява, в якій він просить залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Статтею 438 КПК України передбачено, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
У поданій касаційній скарзі засуджений ставить питання щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Проте зазначені доводи засудженого Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Свої висновки про те, що ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що призвело до спричинення смерті ОСОБА_8 , суд першої інстанції зробив, урахувавши:
- показання потерпілого ОСОБА_10 про те, що 15 вересня 2015 року приблизно о 20 годину йому стало відомо про смерть дружини ОСОБА_8 внаслідок дорожньої-транспортної пригоди за участю водія автомобіля «DAEWOO Lanos» ОСОБА_7 ;
- показання свідка ОСОБА_11 про те, що він 15 вересня 2015 року у вечірній час, здійснюючи приватне замовлення на автомобілі «MERSEDESBENZ SPRINTER», державний номер НОМЕР_2 , під час руху у с.Мшанець Теребовлянського району Тернопільської області побачив на середині проїзної частини дороги невідому особу. Він, зупинивши свій автомобіль на узбіччі, увімкнувши аварійну сигналізацію і ближнє світло фар, підійшов до дівчини, яка плакала над збитою собакою, та відтягнув її на відстань 20-30 см від місця знаходження. У той час підбігли ще двоє осіб жінка, яка знаходилась на смузі перетину двох ліній, і чоловік, який був на узбіччі, тому вирішив повернутись до свого автомобіля. Знаходячись біля свого транспортного засобу, він побачив світло фар іншого автомобіля, який проїхав повз нього, та побачив дівчину, що лежала на дорозі, не рухаючись, та її матір, яка падала на дорогу від наїзду автомобіля «DAEWOOLanos», з якого після його зупинки вийшов ОСОБА_7 . Також він зазначив, що самого моменту наїзду він не бачив, звуку гальмування вказаного автомобіля перед зіткненням із пішоходом він не чув. Крім того, вказав, що свій автомобіль він не переміщав;
- показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те, що15 вересня 2015 року приблизно о 20:00-20:30 вони їхали автомобілем «MERSEDES BENZ SPRINTER» під керуванням ОСОБА_16 в с.Кобиловолоки Теребовлянського району Тернопільської області на панахиду. У селі с. Мшанець Теребовлянського району Тернопільської області ОСОБА_16 зупинив автомобіль на узбіччі та пішов до дівчини, яка знаходилась на проїзній частині дороги. Через деякий час вони почули тупий удар, як виявилося, від наїзду іншого автомобіля на жінку, яка рухалась до дівчини, що знаходилась на дорозі. Крім того, свідок ОСОБА_15 зазначив про те, що місце дорожньо-транспортної пригоди освітлювалось частково, в тому числі від фар автомобіля «MERSEDESBENZ SPRINTER», а тому водію ОСОБА_7 було видно пішоходів, які перебували на той час на дорозі;
- показання свідка ОСОБА_9 про те, що вона, будучи медичним працівником, восени 2015 року виїжджала на виклик у зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди в с. Мшанець Теребовлянського району Тернопільської області. На місці дорожньо-транспортної пригоди знаходилось два автомобілі, один із яких легковий, а інший мікроавтобус. Зазначила про те, що мікроавтобус знаходився на дорозі, однак, чи ближче до узбіччя, чи до дороги, не пам`ятає. Після того, як вона надала допомогу водіям, то водій мікроавтобуса перемістив його приблизно на відстань 20-50 м, однак моменту його руху вона не бачила;
- протокол слідчого експерименту з план-схемою до нього за участю свідка ОСОБА_11 від 21 вересня 2015 року, згідно з яким останній дав пояснення щодо обставин події, повідомив орієнтовне місце наїзду автомобіля «DAEWOOLanos», державний номер НОМЕР_1 , на пішохода, розташування автомобіля «MERSEDESBENZ SPRINTER», державний номер НОМЕР_2 , під його керуванням, який частково знаходився на правому узбіччі в напрямку руху до м.Чорткова;
- протокол слідчого експерименту з план-схемою до нього за участю ОСОБА_7 від 08 жовтня 2015 року, згідно з якими останній пояснив про обставини події, повідомив орієнтовне місце наїзду автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , на пішохода, розташування автомобіля марки «MERSEDES BENZ SPRINTER», який повністю знаходився на смузі руху до м. Чорткова;
- висновок експерта № 5-581/15 від 04 листопада 2015 року, відповідно до якого при заданому слідством комплексі у варіанті № 1 вихідних даних (з показань водія ОСОБА_7 ), водій автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , з моменту виникнення перешкоди для руху (настання об`єктивної можливості виявити пішохода, яка стоїть на проїзній частині дороги), рухаючись зі швидкістю 55 км/год, так і при умові руху зі швидкістю по умові видимості, не мав технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування зупинити керований ним транспортний засіб до місця наїзду на пішохода і тим самим уникнути наїзду на останнього. При заданому слідством комплексі у варіанті № 2 вихідних даних (з показань свідка ОСОБА_16 ), водій автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , діючи відповідно до вимог п. 12.4 Правил дорожнього руху, з моменту виникнення перешкоди для руху, мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до місця наїзду на пішохода і тим самим уникнути наїзду на останнього. В умовах даної дорожньо-транспортної ситуації, що склалась, водій автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , повинен був діяти відповідно до вимог п.12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху. При встановлених обставинах розвитку дорожньо-транспортної пригоди і заданому слідством комплексі у варіанті № 1 вихідних даних наїзд транспортного засобу на пішохода, з технічної точки зору були обставини, які пов`язані із виникненням перешкоди для руху (настання об`єктивної можливості виявити пішохода, який стоїть на проїзній частині дороги) на такій відстані до автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , в межах якої водій керованого транспортного засобу був позбавлений технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування уникнути наїзду на пішохода. При встановлених обставинах розвитку дорожньо-транспортної пригоди і заданому слідством комплексі у варіанті № 2 вихідних даних, невідповідність дій водія автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , вимогам п.12.4 Правил дорожнього руху привела до виникнення дорожньо-транспортної пригоди, тобто причиною настання даної ДТП-наїзд транспортного засобу на пішохода у цьому варіанті, з технічної точки зору були обставини, пов`язані з невідповідністю дій водія автомобіля марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , зазначеним вимогам пункту ПДР України;
- висновок експерта № 5-504/15 від 20 жовтня 2015 року, відповідно до якого первинний контакт автомобілем марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , при наїзді на пішохода відбувся передньою лівою частиною на висоті 0.51-0.83 м від рівня опорної поверхні (облицювальна накладка фари, фара, капот моторного відсіку, переднє крило), при цьому експерт не виключив, що контакт з пішоходом міг відбутися декоративною накладкою переднього бампера. Виявлені пошкодження (потертості) утворились внаслідок дії тупого предмета, місце наїзду автомобілем марки «DAEWOO Lanos», державний номер НОМЕР_1 , на пішохода відбулось у поперечному напрямку по відношенню до елементів дороги-на правій смузі руху до м. Тернополя поблизу вузької суцільної лінії дорожньої розмітки, яка розділяє зустрічні смуги руху;
- висновок судово-медичного експерта від 16 вересня - 16 жовтня 2015року, згідно з яким смерть ОСОБА_8 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння і основи черепа та крововиливами під оболонки головного мозку. Між спричиненими внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями і настанням смерті потерпілої існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.
Під час судового розгляду суд першої інстанції не встановив того, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 обмовили засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_9 , оскільки вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами та її поясненнями про те, що вона добре не пам`ятає, де знаходився мікроавтобус у день дорожньо-транспортної пригоди, а саме на дорозі чи ближче до узбіччя.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому злочині доведена поза розумним сумнівом.
Що стосується посилання сторони захисту про те, що судом першої інстанції не було допитано експерта, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
За змістом ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження, судовий розгляд проводився з дотриманням вимог вказаної статті, суд першої інстанції надав рівні можливості на обстоювання своєї позиції, однак сторона захисту до закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами не скористалась своїм правом та не заявляла відповідного клопотання про допит експерта.
Таким чином, суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та належним чином дослідивши здобуті у кримінальному провадженні докази, зокрема, слідчий експеримент від 21 вересня 2015 року зі свідком ОСОБА_16 та висновок експерта № 5-581/15 від 04 листопада 2015року, в тій частині, яка враховує показання цього свідка, та яка узгоджується з сукупністю інших доказів, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 94 КПК України.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95КПК України.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 проведено з дотриманням вимог ст.337КПК України, в межах пред`явленого обвинувачення, та його діям дано правильну юридичну оцінку.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 основне та додаткове покарання, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання добровільне часткове відшкодування шкоди, попросив вибачення у потерпілого, дані про особу винного, зокрема, те, що він має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, а також позицію потерпілого, який просив призначити покарання, не пов`язане із позбавленням волі, тобто дотримався вимог статей 50, 6567 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, за апеляційними скаргами захисника та обвинуваченого, доводи яких аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, з дотриманням вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Що стосується доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, то вони також є безпідставними.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК України встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Як убачається зі звукозапису судового засідання від 23 червня 2021 року, під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції розглянув клопотання захисника про повторне дослідження доказів та, порадившись на місці, відмовив у його задоволенні через відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати від 16 жовтня 2019 року (провадження №13-43 кс 19), під час апеляційного провадження повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не порушив вимог щодо безпосередності дослідження доказів.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено
Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23грудня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23червня 2021 року стосовно нього без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3