Постанова
Іменем України
10 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 607/10694/16-ц
провадження № 61-7040св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фльорків Олександром Володимировичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року у складі судді Сливка Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власність та визнання права власності на майно.
Позовна заява мотивована тим, що з 1997 року вона та ОСОБА_3 проживали спільно однією сім`єю, вели спільний побут та господарство. Шлюбу не реєстрували.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За час спільного проживання вони за спільні кошти збудували садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 115,1 кв. м (далі - садовий будинок), та придбали автомобіль «Daewoo Lanos», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Дане майно є об`єктом спільної сумісної власності та належить кожному із них в рівних частинах. Разом з правом власності на частину садового будинку до ОСОБА_1 перейшло право власності і на відповідну частину земельної ділянки, для індивідуального садівництва, площею 0,060 га в селі Буцнів, Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125280900:01:001:2031 (далі - земельна ділянка), на якій зведений даний будинок.
Відповідач є сином ОСОБА_3 , а отже спадкоємцем першої черги.
ОСОБА_2 претендує на майно, котре залишилось після смерті батька, частину з якого позивач вважає своєю.
З урахуванням наведеного, позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 із 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину садового будинку, 1/2 частину земельної ділянки; 1/2 частину транспортного засобу «DaewooLanos».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 половину транспортного засобу «Daewoo Lanos», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , котрий зареєстрований за ОСОБА_3 .
У задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на 1/2 частину садового будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є особистою власністю покійного ОСОБА_3 , оскільки набуто до моменту виникнення сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на 1/2 частину транспортного засобу, суд першої інстанції виходив з того, що рухоме майно було придбане під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , тому є спільною сумісною власністю.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року залишено без зміни.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
02 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фльорків О. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання садового будинку та земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності та визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини садового будинку та 1/2 частину земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Змінити розподіл судових витрат. Зупинити дію оскаржуваних рішень.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставин справи, висновки судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконними та необґрунтованими, та не відповідають дійсним обставинам справи.
Судом не було враховано та оцінено докази, надані позивачем, а саме - свідоцтво про право власності на садовий будинок від 29 жовтня 2015 року № 46566329 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджують факт створення та набуття права власності спірного майна ОСОБА_3 за час спільного проживання із позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Враховуючи наведене, дане майно є набутим за час спільного проживання із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу.
Також зазначила, що з 2004 рік по 2015 року у садовому будинку були проведенні будівельні роботи, зокрема, проведено електропостачання та газопостачання, встановлено систему опалення, облаштовано вхід до будинку, встановлено сходові клітки, встановлено вікна та перекриття будинку, виконано ремонтні, малярні, облицювальні роботи усередині будинку, здійснено ландшафтне облаштування прибудинкової території та ін.
Виходячи з зазначеного, висновки суду, за якими садовий будинок збудовано у 1988-1989 роках та будівництво якого було завершено до моменту виникнення сімейних відносин між ОСОБА_3 та позивачкою, і остання не брала і не могла брати участі у його створенні, не відповідають дійсним обставинам справи.
У зв`язку з набуттям позивачем на праві спільної сумісної власності разом із ОСОБА_3 права власності на садовий будинок, до позивача перейшло право власності на земельну ділянку, на котрій розташований належний подружжю садовий будинок, в обсязі, що відповідає частці позивача у праві спільної сумісної власності на садовий будинок, та котра є рівною із часткою ОСОБА_3 , та на умовах, що встановлені для землевласника ОСОБА_3 .
Також, судом першої інстанції при винесені рішення було порушено порядок розподілу судових витрат, оскільки при поданні позовної заяви було заявлено вимоги як майнового так і не майнового характеру. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд задовольнив одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру. Сума судового збору повинна у такому разі бути розрахована пропорційно до задоволення позовних вимог.
Доводи інших учасників справи
26 квітня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржувані рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Клопотання ОСОБА_1 , подане адвокатом Фльорків О. В., про зупинення дії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, задоволено. Зупинено дію оскаржуваних рішень до закінчення касаційного провадження у справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Фльорків О. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 Цивільно-процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали спільно однією сім`єю не перебуваючи у шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На момент смерті за ним було зареєстровано: автомобіль марки «DaewooLanos»; садовий будинок; земельна ділянка.
Земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення 15 сесії Буцнівської сільської Ради народних депутатів 21 скликання від 28 травня 1993 року та держаного акту на право приватної власності на землю серії ТР № 00015, виданого 25 жовтня 1993 року головою Буцнівської сільської Ради народних депутатів.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 до 2004 на земельній ділянці було збудовано садовий будинок.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно зі статтею 74 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач довела факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка була набута ОСОБА_3 на підставі рішення № 15 сесії Буцнівської сільської Ради народних депутатів 21 скликання від 28 травня 1993 року, а садовий будинок був побудований ОСОБА_3 на даній земельній ділянці до 2004 року, тобто до моменту виникнення сімейних правовідносин з позивачем, а тому є його особистою власністю, та не може бути об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Виходячи з вищезазначеного, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання садового будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та їх поділу є правильними та обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги, що реєстрація права власності земельної ділянки та садового будинку за ОСОБА_3 була проведена в 2015 році, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи, якими підтверджено, що будівництво садового будинку було розпочато та завершено до моменту виникнення сімейних відносин між ОСОБА_3 та позивачем, а сам факт оформлення права власності за ОСОБА_3 в період перебування у сімейних відносинах з позивачкою, не може свідчити про те, що це майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та не є підставою для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги, що з 2004 рік по 2015 року у садовому будинку були проведенні будівельні роботи, не заслуговують на увагу, оскільки це свідчить про покращення садового будинку для проживання в ньому у період коли позивач та ОСОБА_3 підтримували сімейні відносини, а не факт створення цього майна.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінивши подані сторонами докази правильно виходив з того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно набуто ними за їхні спільні кошти або спільною працею. Крім того, нею не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про надання коштів та розмір фактичних внесків та трудових затрат для будови садового будинку як об`єкта спільного майна подружжя.
Доводи касаційної скарги щодо стягненого з відповідача на користь позивача не вірно визначеного розміру судового збору, не є підставою для скасування правильного по суті вирішеного рішення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Правила вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. При цьому опискою визнається помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, які мають вплив на зміст судового рішення та його виконання.
Отже, позивач не позбавлена права звернутися до суду першої інстанції з заявою про виправлення арифметичної помилки у судовому рішенні, що передбачено статтею 269 ЦПК України, а саме щодо розміру судового збору, який стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1
Інші доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання садового будинку та земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності та визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини оскаржуваних об`єктів - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний суд поновлює виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року, залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року.
Керуючись статтями 400 401 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фльорків Олександром Володимировичем, залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,060 га в селі Буцнів, Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125280900:01:001:2031 об`єктом спільної сумісної власності та визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини садового будинку та 1/2 частину земельної ділянки залишити без змін.
Поновити виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко