Постанова

Іменем України

30 вересня2020 року

м. Київ

справа № 607/10847/16-ц

провадження № 61-16730св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2019 року в складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року в складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 150 від 09 серпня 2007 року в сумі 24 000, 07 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 18 768, 96 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками - 5 231,11 доларів США, а також пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та відсотками в сумі 91 594, 97 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 09 серпня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 150, згідно з яким банк надав відповідачу кредит у розмірі 29 500, 00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою 13% річних з терміном повернення до 09 серпня 2012 року.

Відповідно до умов кредитного договору відповідач зобов`язалась здійснювати погашення кредиту щомісячно рівними частинами по 491, 67 доларів США та сплачувати проценти за користування кредитними коштами, однак свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

У червні 2016 року банк надіслав на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості, проте така залишилась без задоволення, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з пропуску позивачем позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року АТ «Ощадбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2019 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам у справі, безпідставно не врахували визнання відповідачем боргу, а також переривання позовної давності, яке відбулося, зокрема, в зв`язку зі сплатою відповідачем платежів у період з 28 лютого 2012 року по 31 січня 2014 року, внаслідок чого дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Окрім цього зазначає, що в кредитному договорі відсутнє зобов`язання позичальника сплачувати кредитну заборгованість особисто чи застереження кредитору щодо прийняття виконання грошового зобов`язання запропонованого за нього третіми особами, а тому сплата заборгованості ОСОБА_2 , як директором Приватного підприємства «Ролікс-Транс» (далі - ПП «Ролікс-Транс»), яке виступає заставодавцем у даних правовідносинах, також є визнанням боржником свого боргу та підставою для переривання позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

01 жовтня 2019 року справа № 607/10847/16-ц надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 надіслала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 09 серпня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 150, згідно з яким позивач надав, а відповідач отримала кредит у розмірі 29 500, 00 доларів США під 13% процентів річних з остаточним терміном повернення кредиту до 09 серпня 2012 року.

Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору погашення кредиту позивач зобов`язалась здійснювати рівними частинами в сумі 491, 67 доларів США не пізніше останнього робочого дня місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань та погасити кредит не пізніше 09 серпня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 09 серпня 2007 року між позивачем та ПМП «Ролікс», правонаступником якого є ПП «Ролікс-Транс», укладено договір застави, відповідно до якого заставодавець з метою належного виконання зобов`язання ОСОБА_1 , що випливає з кредитного договору, передав в заставу транспортний засіб - сідловий тягач марки MAN F 2000, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов`язань 05 січня 2011 року позивач надіслав на її адресу письмове повідомлення - вимогу про відкликання кредиту, в якому зобов`язав відповідача погасити заборгованість за кредитним договором до 21 січня 2011 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення -невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Установлено, що позивач повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредит у розмірі 29 500, 00 доларів США.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, в зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 22 вересня 2016 року становить 24 000, 07 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 18 768, 96 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками в сумі 5 231, 11 доларів США, а також пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків у розмірі 91 594, 97 гривень.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що строк кредитування закінчився 09 серпня 2012 року, а з даним позовом до суду позивач звернувся 27 вересня 2019 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суди встановили, що в січні 2011 року банк надіслав на адресу відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором до 21 січня 2011 року, що свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання.

Крім того, рішенням господарського суду Тернопільської області від 08 червня 2011 року в справі № 5/25/5022-660/2011, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 09 серпня 2007 року в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 23 928, 23 доларів США, звернуто стягнення на предмет застави - сідловий тягач, відповідно до договору застави транспортних засобів від 09 серпня 2007 року.

Ухвалами господарського суду Тернопільської області від 25 листопада 2013 року та від 17 грудня 2014 року ПП «Ролікс-Транс» надавалась відстрочка виконання зазначеного рішення господарського суду відповідно до 01 травня 2014 року та до 17 червня 2015 року з урахуванням часткового погашення ним боргу та фінансового становища підприємства.

Тобто, в зв`язку із пред`явленням у травні 2011 року позову про звернення стягнення на предмет застави, позовна давність перервалася і з травня 2011 року розпочалася знову.

На підтвердження переривання перебігу позовної давності в період 2012-2014 років позивач посилався на те, що протягом зазначеного часу ОСОБА_1 вносила платежі на погашення кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором та надав квитанції: від 29 серпня 2014 року на суму 680, 29 гривень, від 31 липня 2014 року на суму 604, 86 гривень, від 27 червня 2014 року на суму 591, 17 гривень, від 31 травня 2014 року на суму 353, 25 гривень, від 30 квітня 2014 року на суму 570, 08 гривень, від 28 лютого 2014 року на суму 499, 32 гривень, від 21 січня 2014 року на суму 799, 30 гривень, від 31 грудня 2013 року на суму 799, 30 гривень, від 29 листопада 2013 року на суму 799, 30 гривень, від 31 жовтня 2013 року на суму 799, 30 гривень, в яких у графі «пред`явлений документ» зазначено «паспорт НОМЕР_2 виданий 26.05.1999», в графі «дата народження особи» зазначено « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Такі ж паспортні дані містяться і в реквізитах позичальника в кредитному договорі.

Установлено, що на момент внесення коштів відповідач мала новий паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 20 листопада 2008 року, оскільки вийшла заміж і змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

У зв`язку із запереченнями представника відповідача факту внесення ОСОБА_1 платежів на погашення заборгованості за кредитним договором та твердженнями про те, що вказані кошти вносились директором ПП «Ролікс-Транс» ОСОБА_2, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 03 листопада 2017 року за його клопотанням було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Тернопільському науково-дослідному експертно-криміналістичного центру МВС України.

Відповідно до висновку експерта № 1.1-81/18 від 02 квітня 2018 року, підписи від імені ОСОБА_1 у заявах на переказ готівки: від 29 лютого 2012 року № 6862715, від 30 березня 2012 року № 7340059, від 30 листопада 2012 року № 11968451, від 26 грудня 2012 року № 12444905, від 28 лютого 2013 року № 13512883, від 29 березня 2013 року № 14062021, від 30 квітня 2013 року № 1633928, від 31 травня 2013 року № 15161953, від 27 червня 2013 року № 15654319, від 31 липня 2013 року № 16266754, від 30 серпня 2013 року № 16848569, від 30 вересня 2013 року № 17396901, від 31 жовтня 2013 року № 17952994, від 29 листопада 2013 року № 18519880, від 31 січня 2014 року № 19700984, виконані ОСОБА_2 . Установити ким, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 або іншою особою виконані підписи від імені ОСОБА_1 в заявах на переказ готівки: від 31 січня 2013 року № 12989671 та від 31 грудня 2013 року № 19164849 не видалось можливим, оскільки в якості зразків було надано обмежений об`єм графічного матеріалу.

Питання щодо виконання підписів від імені ОСОБА_1 у заявах на переказ готівки: від 02 червня 2017 року № 22100727, від 28 лютого 2014 року № 20259856, від 30 квітня 2014 року № 21472217, від 27 червня 2014 року № 22663964, від 31 липня 2014 року № 23326859, від 29 серпня 2014 року № 24031356 не вирішувалось, оскільки надані банком заяви на переказ готівки не були оригіналами документів, а їх копіями, у зв`язку із чим почеркознавче дослідження підписів в них не проводилося.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення містить частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову).

Установивши, що позивач звернувся до суду зі спливом позовної давності, про застосування якої заявила відповідач, і належних доказів, які б свідчили про її переривання, зокрема, погашення боргу відповідачем особисто або через уповноваженого нею представника, не надав, оскільки внесення коштів на погашення заборгованості за кредитним договором протягом 2012-2014 років здійснювалось директором ПП «Ролекс-Транс» ОСОБА_2, як заставодавцем, з метою недопущення звернення стягнення на власне майно і внаслідок такої сплати не відбулось переривання перебігу позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Водночас колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що позовну давність в даному випадку необхідно відраховувати з січня 2011 року, оскільки, як зазначено вище, в травні 2011 року мало місце переривання позовної давності в зв`язку із пред`явленням позивачем позову про звернення стягнення на предмет застави. Проте зазначене не вплинуло на правильність висновків судів про відмову в задоволенні позову, так як установлено, що доказів того, що в період з січня по травень 2014 року відповідач вчиняла дії по погашенню заборгованості, позивач також не надав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2019 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов