ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 607/12788/16-а
адміністративне провадження № К/9901/24349/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про визнання протиправним та часткове скасування положень рішення міської ради, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.03.2017 (суддя Сливка Л. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 (головуючий суддя Нос С. П., судді: Кухтей Р. В., Яворський І. О.),
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати пункти 1, 2 та 5 рішення Тернопільської міської ради від 27.01.2015 №6/55/13 "Про внесення змін до рішення №6/4/3 від 05.01.2011 "Про місцеві податки і збори", оскільки таке рішення було прийнято та оприлюднено не у спосіб, встановлений законом.
Одночасно позивачка подала клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, обґрунтоване тим, що про існування спірного рішення дізналася лише 31.10.2016 з відповіді міської ради на поданий нею 24.10.2016 електронний запит (а.с. 7-9, 18).
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 16.11.2016 поновив ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду, відкрив провадження у справі та постановою від 13.03.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував пункти 1, 2 та 5 рішення Тернопільської міської ради від 27.01.2015 №6/55/13 "Про внесення змін до рішення № 6/4/3 від 05.01.2011 "Про місцеві податки і збори" та здійснив розподіл судових витрат на суму сплаченого судового збору (551,20 грн).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення міської ради від 27.01.2015 №6/55/13 було офіційно оприлюднене на сайті Тернопільської міської ради в розділі ''Нормативні документи'', підрозділ ''Рішення сесії міської ради'', а також в газеті ''Тернопіль Вечірній'' від 29.01.2015 № 2 (1775), яким встановлено порядок сплати податку на нерухомість у 2015 році. Цю інформацію та рішення позивачка отримала від міської ради 31.10.2016 на поданий нею 24.10.2016 електронний запит на отримання публічної інформації. Застосувавши норми статей 4, 10, 25, 59 Закону України ''Про місцеве самоврядування в Україні'', підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, суд зробив висновок, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, тому позовні вимоги позивачки визнав обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції погодився висновком суду першої інстанції та його обґрунтуванням.
Тернопільська міська рада подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права. Скаржник доводив, що позивачка, звернувшись у листопаді 2016 року до суду з позовом про скасування рішення міської ради від 27.01.2015 №6/55/13, пропустила шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 99 КАС України. У зв`язку з цим в судовому засіданні 23.01.2017 представник відповідача, керуючись положеннями статті 49, статті 99 та статті 100 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) заявив клопотання про залишення позову без розгляду, яке, однак, суд першої інстанції відхилив і по суті не розглянув. При цьому суд виходив з того, що питання пропуску строку було вирішено в ухвалі про відкриття поводження у справі. Суд апеляційної інстанції погодився з таким обґрунтуванням суду першої інстанції. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно та упереджено відхилив його клопотання про залучення в порядку статті 53 КАС України до участі у справі Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, як третьої особи.
Вищий адміністративний суду України ухвалою від 26.05.2017 (суддя Рецебуринський Ю. Й.) відкрив касаційне провадження №К/800/17634/17 у цій справі.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи відповідача не спростовують висновків судів по суті про протиправність спірного рішення міської ради.
Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ ''Перехідні положення'' КАС України в редакції Закону України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів``, від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України та відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи {частина третя статті 3 КАС України}.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, заперечення позивача на касаційну скаргу, судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Одним із принципів адміністративного судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.
Стаття 199 КАС України у чинній редакції на час розгляду справи встановлювала повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.
Питання дотримання позивачем строку звернення до суду вирішувалося судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі (ухвала від 16.11.2016), яку оскаржити окремо від кінцевого судового рішення у справі не можна, оскільки постановлення такої ухвали не створює перешкод для провадження у справі і не порушує прав інших осіб щодо судового захисту.
Так само окремо не оскаржується ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи {частина третя статті 53 КАС України}.
Згідно з частиною першою статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідач оскаржив в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції про задоволення позову. В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції та залишити позов без розгляду на підставі статті 100 КАС України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач доводив, що адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, та суд першої інстанції упереджено, всупереч завданням адміністративного судочинства, відхилив його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи на стороні відповідача.
Суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу та ухвалою від 11.05.2017 відмовив у її задоволенні, а судове рішення суду першої інстанції залишив без змін. При цьому, приймаючи судове рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Зважаючи на встановлені судом обставини стосовно дати, коли позивачка дізналася про наявність оспорюваного нею рішення (31.10.2016), і спираючись на судові рішення Європейського Суду, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом та прийшов до правильного висновку про поновлення цього строку, чим фактично забезпечив позивачу можливість захистити свої права та інтереси в адміністративному суді, гарантовані статтею 55 Основного Закону (Конституція України) статтею 6 КАС України.
Крім того, Колегія суддів враховує, що строк оскарження нормативно-правового акта вимірюється усім часом його чинності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2019 у справі №712/8985/17 (провадження №К/9901/49333/18), розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом ТОВ ''Черкаська будівельно-торгова компанія'' до Черкаської міської ради.
Суд зазначив, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів { стаття 99 КАС України, чинна на момент виникнення спору }.
Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта про встановлення місцевих податків чи зборів визначає передумови виникнення у платника податків податкового обов`язку за відповідним податком чи збором, який полягає у його обчисленні, декларуванні та/або сплаті в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України.
Тому факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, довід відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду без поважних на те причин (частина друга статті 99 КАС України, що була чинною на момент виникнення спору) є безпідставним.
Також не заслуговує на увагу довід скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно та упереджено відхилив його клопотання про залучення в порядку статті 53 КАС України до участі у справі Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, як третьої особи.
Як встановлено матеріалами справи питання про вступ до участі у справі Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, вирішувалося судом першої інстанції 13.03.2017 у ході судового розгляду з постановленням ухвали із занесенням секретарем судового засідання цієї ухвали у журнал судового засідання.
Відхиляючи клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи на стороні відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що спір стосується позивачки та міської ради.
Касаційна скарга не містить доводів про те, яким чином залучення податкового орану до участі в справі як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, впливає на його вирішення по суті.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, не навів обґрунтування щодо цього питання, однак, згідно з частиною другою статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи на спростування висновків судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.
Як підсумок, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Касаційний перегляд справи відповідно до частини першої статті 341 КАС України здійснено в межах підстав касаційного оскарження та доводів, наведених у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Тернопільської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.А. Васильєва Л.І. Бившева В.П. Юрченко