Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 607/1332/17

провадження № 61-46799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої Ірини Володимирівни -Дмітрішина Дмитра Миколайовича, на постанову апеляційного суду Тернопільської області в складі суддів: Сташківа Б. І., Хома М. В., Костів О. З., від 19 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Банк «Київська Русь», ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» про зобов`язання виконати умови договору, здійснити зарахування зустрічних однорідних зобов`язань та визнання правовідносин припиненими.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 17 вересня 2014 року між ним (позичальник), та ПАТ «Банк «Київська Русь» (кредитор) був укладений кредитний договір № 104191-59-14-2 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого кредитор зобов`язується надати позичальнику кредит на споживчі цілі у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом в сумі 1 750 000 грн із терміном повернення до 16 квітня 2015 року, а позичальник зобов`язується погашати кредитну лінію, сплачувати проценти в розмірі 22 % річних за користування кредитною лінією та можливі штрафні санкції в порядку та на умовах цього договору.

Крім того, 17 вересня 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» був укладений договір № 103919-59 банківського вкладу в іноземній валюті «СУПЕР-вклад», за умовами якого, вкладник надає банку, а банк приймає від вкладника на зберігання грошові кошти в формі депозитного вкладу в сумі 200 000 доларів США, термін повернення вкладу - 17 квітня 2015 року.

Майнові права за договором банківського вкладу були передані ним в заставу ПАТ «Банк «Київська Русь» відповідно до договору застави № 104191-59 від 17 вересня 2014 року, укладеного між ним та банком.

Також, 17 вересня 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» був підписаний договір про внесення змін до договору банківського вкладу № 103919-59 «СУПЕР-вклад» у іноземній валюті від 17 вересня 2014 року, за умовами якого, зокрема пунктом 2.8.1 передбачено, що вкладник доручає банку, і відповідно банк має право здійснювати договірне списання коштів з вкладного (депозитного) рахунку вкладника № НОМЕР_1 у випадку невиконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року, (зі всіма змінами та доповненнями до нього), а саме у випадку виникнення права банку як заставодержателя за договором застави №104191-59 від 17 вересня 2014 року, на звернення стягнення на предмет застави (майнові права за цим договором), тобто у випадках передбачених п.п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 договору застави, укладеного між сторонами. 16 квітня 2015 року закінчився строк користування кредитною лінією і заборгованість за кредитним договором позивачем погашена не була.

Оскільки, у момент настання строку виконання основного зобов`язання воно не було виконане, позивач вважає, що настала відкладальна умова визначена п. 5.4 договору застави, а тому відбувся факт відступлення права вимоги за договором банківського вкладу № 103919-59 від 17 вересня 2014 року до ПАТ «Банк «Київська Русь». Станом на 17 квітня 2015 року розмір депозитного вкладу в еквіваленті до гривні становив 4 290 000 грн. Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , станом на 22 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 1 635 005,41 грн.

Позивач вважає, що оскільки сума вкладу була більшою від суми заборгованості за кредитним договором, то ним було відступлено ПАТ «Київська Русь» право вимоги на суму вкладу в розмірі суми заборгованості за кредитним договором. Також, позивач вважає, що, оскільки 17 квітня 2015 року відбувся факт відступлення ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» права вимоги за договором банківського вкладу № 103919-59 від 17 вересня 2014 року в сумі заборгованості за кредитним договором, то договір № 104191-59-14-2 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 17 вересня 2014 року припинив свою дію, а зобов`язання по даному договору вважаються виконаними ним в повному обсязі.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк «Київська Русь» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог та спрямування коштів, розміщених на депозитному рахунку на погашення заборгованості за кредитом. Разом з тим, банк в односторонньому порядку не виконує умов договору застави, договору банківського вкладу, не перераховує кошти із депозитного рахунку на погашення заборгованості по кредитному договору, не визнає припиненими правовідносини за кредитним договором № 104191-59-14-2 та безпідставно вимагає погашення кредитної заборгованості. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено можливість після початку ліквідаційної процедури банку зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами.

У зв`язку із зазначеним та з урахуванням уточнень, позивач просив суд зобов`язати ПАТ «Банк «Київська Русь» виконати обов`язки за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року шляхом спрямування грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Київська Русь», відкритого згідно договору банківського вкладу № 103919-59 від 17 вересня 2014 року в сумі кредитної заборгованості станом на 16 квітня 2015 року на рахунки з обліку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року; зобов`язати ПАТ «Банк «Київська Русь» здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 104191-59-14-2 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 17 вересня 2014 року та договором № 103919-59 банківського вкладу в іноземній валюті «СУПЕР-вклад» від 17 вересня 2017 року; визнати припиненими правовідносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Ромазана В. В. від 23 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на момент порушення боржником питання щодо зарахування зустрічних вимог за спірними зобов`язаннями у банку було запроваджено ліквідаційну процедуру. Зарахування зустрічних позовних вимог поза межами процедури ліквідації банку порушує баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума заборгованості перед кредиторами, формується ліквідаційна маса банку та здійснюється реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Крім того, звернення стягнення на предмет застави - спірний банківський вклад, це право банку, а не його обов`язок, і таким правом банк не скористався.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано припиненими правовідносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року, здійснивши зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором № 104191-59-14-2 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 17 вересня 2014 року та договором № 103919-59 банківського вкладу в іноземній валюті «СУПЕР-вклад» від 17 вересня 2014 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновки суду першої інстанції.

Апеляційний суд зазначив, що кредитний договір, договір банківського вкладу та договір застави було укладено між позивачем та відповідачем, і, укладаючи такі договори, керуючись принципом свободи договору, сторони визнали факт зустрічності, однорідності вимог у визначеному розмірі. Строк виконання щодо відповідних вимог банку та вкладника настав. 17 квітня 2015 року відбувся факт відступлення ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» права вимоги за договором банківського вкладу від 17 вересня 2014 року в сумі заборгованості за кредитним договором, тому договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 17 вересня 2014 року припинив свою дію, а зобов`язання по даному договору вважаються виконаними в повному обсязі.

Згідно із Законом України № 629-VIII від 16 липня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» було доповнено Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема пунктом 8 частини другої статті 46 цього Закону.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

При цьому у зазначеній статті 46 цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», передбачено, що обмеження, встановлені цим пунктом 8, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: 1) за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; 2) кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем було направлено відповідачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог 23 листопада 2016 року, 28 грудня 2016 року, 21 березня 2017 року; строк виконання за договором кредитної лінії від 17 вересня 2014 року настав 16 квітня 2015 року, а за договором банківського вкладу (депозиту) від 17 вересня 2014 року відповідний строк настав 17 квітня 2015 року, тому грошові зобов`язання за зазначеними договорами є зустрічними однорідними вимогами; при цьому майнові права за договором банківського вкладу були передані позивачем в заставу банку згідно договору банківського вкладу від 17 вересня 2014 року, заміна застави не змінювалася; кошти за депозитним та кредитним договорами перебували на рахунках банку на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку; договором про внесення змін до договору банківського вкладу від 17 вересня 2014 року було доповнено договір банківського вкладу, зокрема пунктом 2.8.1, згідно якого вкладник доручає банку і відповідно банк має право здійснювати договірне списання коштів з вкладного (депозитного) рахунку у випадку невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Тому, апеляційний суд вказав на можливість в даному спорі зарахувати зустрічні однорідні вимоги за кредитним договором та договором банківського вкладу на стадії ліквідації банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «Банк «Київська Русь», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, дійшов помилкових висновків про можливість задоволення позову шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором та договором банківського вкладу на стадії ліквідації банку. Спірний банківський вклад було передано боржником (вкладником) в заставу банку. Однак, звернення стягнення на указаний предмет застави є правом банку, а не його обов`язок, і таким правом банк не скористався. Крім того, зарахування зустрічних позовних вимог поза межами процедури ліквідації банку порушує баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Доводи інших учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_1 та його представник подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Після закінчення строку дії банківського вкладу банк був зобов`язаний погасити за його рахунок заборгованість вкладника (боржника) за спірним кредитним договором. Вимоги за указаними договорами є зустрічними та однорідними, у зв`язку із чим позов є підставний та правильно задоволений апеляційним судом. У відзиві на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

31 січня 2019 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 17 вересня 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №104191-59-14-2 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким банк зобов`язується надати позичальнику кредит на споживчі цілі на умовах, встановлених кредитним договором що підлягає поверненню на наступних умовах: ліміт кредиту - 1 750 000 грн, з кінцевим терміном повернення кредиту - 16 квітня 2015 року, процентною ставкою - 22,0 % річних. Надання кредиту здійснюється однією повною сумою шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2 відкритий в банку.

Відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору банк здійснив перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_3 в межах суми кредиту.

17 вересня 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті «СУПЕР-вклад» № 103913-59, згідно умов якого ОСОБА_1 , як вкладник, надає банку, а банк приймає від вкладника грошові кошти в сумі 200 000 доларів США, з терміном повернення вкладу - 17 квітня 2015 року. З настанням терміну повернення вкладу грошові кошти повертаються вкладнику шляхом перерахування їх на рахунок № НОМЕР_4, відкритий в банку.

17 вересня 2014 року в порядку забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, між ПАТ «Банк «Київська Русь», як заставодержателем, та ОСОБА_1 , як заставодавцем, було укладено договір застави № 104191-59 відповідно до умов якого, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором заставодавець передає в заставу майнові права за договором банківського вкладу, які зокрема полягають у праві заставодавця вимагати від ПАТ «Банк «Київська Русь» повернення вкладу в сумі 200 000 доларів США та сплати нарахованих на вклад процентів в порядку та в строки визначені договором банківського вкладу.

Відповідно до пункту 4.2 договору застави заставодержатель вправі задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, який визначається заставодержателем самостійно на момент реалізації свого права звернення стягнення на предмет застави, у тому числі, але не виключно: основну суму кредиту; проценти за користування кредитом, винагороди та інші платежі, визначені кредитним договором; неустойку (штрафи, пені, тощо) за порушення основного зобов`язання та/або умов цього Договору; витрати понесені заставодержателем у зв`язку із зверненням стягнення на предмет застави, якщо вони будуть мати місце; завдані застводержателю збитки в повному обсязі.

Згідно підпункту 5.1.1 договору застави заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у будь-який час незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, зокрема, якщо у момент настання строку виконання основного зобов`язання воно не буде виконано належним чином, а саме при повному або частковому неповерненні кредиту (або його частини) та/або при повній або частковій несплаті процентів, винагороди, неустойки, невідшкодуванні витрат та збитків заставодержателя у встановлені кредитним договором строки.

Пунктом 5.4 договору застави встановлено, що положення цього пункту, разом з іншими положеннями договору, являють собою укладений сторонами договір з відкладальною умовою про відступлення заставодавцем на користь, заставодержателя права вимоги за договором банківського вкладу, з метою звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку. Такою відкладальною умовою є факт настання будь-якого з випадків, зазначених у пункті 5.1 цього договору. Факт відступлення права вимоги предмету застави Заставодержателю не підлягає підтвердженню додатковим договором (угодою сторін). З моменту переходу прав (відступлення права вимоги) заставодавця за договором банківського вкладу до заставодержателя, заставодержатель вправі здійснювати розпорядження вкладним (депозитним) рахунком на правах вкладника за договором банківського вкладу буз будь-якої додаткової згоди/погодження/розпорядження з боку заставодавця.

Пунктом 5.4.1 зазначеного договору передбачено, що за договором про відступлення права вимоги заставодавець відступає, а заставодержатель приймає право вимоги ПАТ «Банк Київська Русь» (боржник за договором банківського вкладу) виплати грошових коштів в сумі, яка складається із суми вкладу в розмірі 200 000 доларів США та процентів, нарахованих на вклад.

Пунктом 5.4.2 вказаного договору передбачено, що загальна сума уступленої вимоги визначається, як сума невиконаного основного зобов`язання, збитків, завданих заставодержателю порушенням умов кредитного договору та/або цього договору, суми витрат, здійснених заставодержателем у зв`язку з вжиттям заходів для захисту предмету застави від посягань з боку третіх осіб, а також витрат, пов`язаних зі зверненням стягнення на предмет застави, та штрафних санкцій за цим Договором.

Пунктом 5.4.3 договору також встановлено, що з моменту виникнення права звернення стягнення на предмет застави (відповідно до пункту 5.1 цього договору) заставодержатель набуває, а заставодавець втрачає право вимоги до ПАТ «Банк київська Русь» щодо виплати коштів в сумі, передбаченій пунктом 5.4.2 цього договору, та зобов`язання ПАТ «Банк Київська Русь» з повернення заставодавцю коштів в сумі, передбаченій пунктом 5.4.2 цього договору припиняються відповідно до статті 606 ЦК України (поєднання боржника і кредитора в одній особі).

16 квітня 2015 року у позивача закінчився термін повернення кредиту за кредитним договором від 17 вересня 2014 року.

Станом на 16 квітня 2015 року спірна кредитна заборгованість не була погашена.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь», до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Волкова О. Ю. на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» запроваджено строком на три місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 116 від 15 червня 2015 року про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» до 19 липня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Волкова О. Ю. на ліквідацію банку строком на один рік з 17 липня 2015 року по 16 липня 2016 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1085 від 23 червня 2016 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» на два роки, до 16 липня 2018 року включно.

29 липня 2015 року, після введення в банку процедури ліквідації, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із листом про виконання зобов`язань за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії №104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року шляхом спрямування грошових коштів з його депозитного рахунку в ПАТ «Банк Київська Русь» відкритого згідно договору банківського вкладу №103919-59 від 17 вересня 2014 року в сумі кредитної заборгованості станом на 16 квітня 2015 року на рахунки з обліку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії №104191-59-14-2 від 17 вересня 2014 року. Зазначений лист було отримано відповідачем 11 серпня 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені) інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Згідно із пунктом 8 частини другої статті 46 Закону (в редакції, яка набула чинності після закінчення строків виконання спірних договорів та введення в банку процедури ліквідації) з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Із аналізу зазначених норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вбачається, що у період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених цим Законом, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є задоволенням (погашенням) вимог кредитора в порушення порядку статті 52 цього Закону, що не допускається.

Законом встановлений певний порядок погашення вимог до банку, який ліквідується, а тому зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог заінтересованих осіб має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 травня 2020 року в справі № 565/1067/15-ц (провадження № 61-42890св18), в постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № № 761/34522/17 (провадження № 61-15608св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Судами установлено, що спірну кредитну заборгованість боржник мав повернути 16 квітня 2015 року, а спірну суму вкладу банк мав повернути вкладнику 17 квітня 2015 року.

Виконання указаних договорів мало здійснюватися сторонами, а спір щодо їх виконання підлягає вирішенню згідно вимог законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин - на момент настання строків виконання відповідних зобов`язань.

Крім того, звернення стягнення на предмет застави - спірний банківський вклад, за відповідним договором застави, є правом банку, а не його обов`язок.

Правом звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення спірної заборгованості банк не скористався.

Апеляційний суд, розглядаючи справу, помилково не врахував указаних вище фактичних обставин справи та положень закону, які підлягали до застосування для вирішення спору між сторонами.

Разом з тим, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог заінтересованих осіб має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в даній справі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи дану справу в апеляційному порядку, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив протилежне за змістом судове рішення без належного спростування висновків районного суду, без зазначення новий доказів, які не були досліджені районним судом або досліджені ним із порушенням визначеної законом процедури, у зв`язку із чим без належного мотивування допустив переоцінку досліджених районним судом обставин та висновків.

Згідно вимог статті 413 ЦПК України у відповідній редакції суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400 409 413 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Білої Ірини Володимирівни - Дмітрішина Дмитра Миколайовича , задовольнити.

Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2018 року скасувати, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

І. М. Фаловська

С. П. Штелик