ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 607/13485/22

провадження № 61-5338св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірський Б. О., Хома М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 2 000 000 грн.

В обґрунтування вимог вказував, що 17 квітня 2008 року слідчим з ОВС слідчого відділу податкової міліції Державної податкової служби у Тернопільській області Юговим С. А. у кримінальній справі № 1681122 до нього незаконно застосовано затримання з позбавленням свободи пересування та позбавленням права на захист.

Внаслідок незаконного затримання та утримання в приміщенні Державної податкової служби у Тернопільський області позивач отримав стрес та психологічну травму. У подальшому він перебував у постійному страху та тривозі від усвідомлення того, що стосовно нього зі сторони працівників правоохоронних органів вчиняється правопорушення, а позивач позбавлений можливості захистити себе та своїх рідних шляхом звернення до правоохоронних органів. Зазначені вище дії працівників органу досудового розслідування викликали у позивача сильні душевні хвилювання від приниження честі та гідності, які не зникли після винесення судом виправдувального вироку, оскільки впродовж 14 років та станом на момент подання позову залишається прихованим факт його незаконного затримання. Внаслідок незаконного затримання позивач був позбавлений права на свободу пересування, зазнав публічного приниження честі та гідності від застосування кайданків під час затримання. Також завдана шкода діловій репутації позивача, що призвело до того, що більшість знайомих, ділових партнерів почали уникати контактів з ним та його рідними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області заочним рішенням від 08 травня 2023 року позов задовольнив частково.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 1 787 грн.

У іншій частині позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з метою недопущення подвійного відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 органом досудового розслідування внаслідок незаконного затримання, ОСОБА_1 має право на компенсацію за завдану моральну шкоду за період з 17 квітня 2008 року до 24 квітня 2008 року, тобто за 8 календарних днів. Докази того, що позивач зазнав моральних страждань і після постановлення відносно нього виправдувального вироку, суду не надані.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) задовольнив.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Зобов`язав компенсувати ГУ ДФС у Тернопільській області сплачений ним судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 2 680,50 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням постанови Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 607/12852/22, ОСОБА_1 реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди, в тому числі і затримання 17 квітня 2008 року, завданої незаконними діями органу досудового розслідування під час кримінальної справи № 1681122, тому немає підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 березня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що у періоді перебування під слідством та судом є інша самостійна підстава для відшкодування шкоди за іншу незаконну дію, ніж ті, за які шкода вже відшкодована. Вчинення конкретної незаконної дії може накладатись у часовому періоді із вчиненням інших незаконних дій, однак таке накладання не зменшує шкоди від конкретної незаконної дії.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

24 червня 2024 року цивільна справа № 607/13485/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

28 березня 2008 року перший заступник прокурора Тернопільської області порушив кримінальну справу № 1681122 відносно директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелвіс» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України.

01 квітня 2008 року кримінальна справа № 1681122 направлена до СВ ПМ ДПС в Тернопільській області для організації досудового слідства.

17 квітня 2008 року у період з 08:30 год. до 17:10 год. ОСОБА_1 в межах розгляду зазначеної кримінальної справи був затриманий органом досудового розслідування, а саме СВ ПМ ДПС у Тернопільській області та утримувався протягом цього часу у приміщенні слідчого відділу ДПС у Тернопільській області за адресою: вул. Білецька, буд. № 1, м. Тернопіль.

25 квітня 2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПС у Тернопільській області Юговим С. А. винесено постанову у кримінальній справі № 1681122 про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 212 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення та виправдано.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що «Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 дійшла таких висновків: «Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинним законодавством і, зокрема Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.

Позивач вже звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути на свою користь 4 777 151 грн як відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред`явлення обвинувачення у злочинах (справа № 641/6086/16-ц). У справі № 641/8857/17, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, позивач зазначив, що п`ять років і десять місяців перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд. З огляду на це просив стягнути на свою користь моральну шкоду за час перебування під слідством виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом».

Тобто Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач, реалізувавши своє право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», повторно звернувся до суду про відшкодування шкоди за один і той самий період, що законом не передбачено.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Результат аналізу Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.

Подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року у справі

№ 755/5051/17.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2020 року у справі № 607/23622/19, стягнено із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 300 000 грн заподіяної моральної шкоди, завданої незаконним взяттям та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення за період з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 у справі № 607/16567/20 стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 700 000 грн, завданої незаконним повідомленням про підозру за період з 25 квітня 2008 року до 26 грудня 2017 року, за виключенням періоду з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Тернопільській області від 20 червня 2023 року у справі № 607/12852/22 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління ДФС у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд - змінено, зменшено суму стягненої моральної шкоди з 200 000 грн до 3 573,28 грн. У постанові апеляційного суду зазначено, що позивач ще не реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» за період з 09 квітня 2008 року до 25 квітня 2008 року (16 днів), то такі вимоги, з урахуванням обґрунтування позивачем обставин спричинення моральної шкоди, наданих ним доказів, характеру і обсягу понесених страждань, вимог розумності, виваженості та справедливості підлягали задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3 573,28 грн моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 607/12852/22.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 610/381/19 зазначено, що «за змістом пункту 1 пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, у зазначеній статті визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У позові позивач просив суд відшкодувати моральну шкоду завдану йому: внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення та визнання обвинуваченим, визнання підсудним; внаслідок незаконного взяття та тримання під вартою; внаслідок застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення із нею обмежень; внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуків; внаслідок накладення арешту на майно.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за кожну із перелічених позивачем незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду він може окремо вимагати відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягає моральна шкода, завдана його незаконним кримінальним переслідуванням протягом тривалого часу, що включає в себе моральну шкоду, завдану як незаконними обшуками, арештами майна, так і незаконним обранням відносно нього запобіжних заходів».

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 646/337/21 зроблено такий висновок: «Слід звернути увагу, що у випадку постановлення судом виправдувального вироку розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом саме за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності (з урахуванням, зокрема, ступеню обмежень прав заявника, що призвели до негативних для нього наслідків), а не за окремо вчинену у межах досудового розслідування чи судового розгляду кримінального провадження процесуальну (слідчу) дію, що обмежувала права заявника, чи окремо застосований захід забезпечення кримінального провадження.

Відшкодуванню на користь позивача у цій справі підлягає моральна шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності протягом відповідного періоду часу, під час якого до позивача застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема затримання, тимчасове вилучення майна, відсторонення від посади, запобіжний захід, а також проводився обшук».

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , вказував на те, що до нього незаконно застосовано затримання з позбавленням свободи пересування 17 квітня 2008 року з 08:30 год. до 17:10 год. і тому йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 2 000 000 грн.

Проте, враховуючи, що на користь ОСОБА_1 судовим рішення у справі 607/12852/22 вже стягнено 3 573,28 грн на відшкодування моральної шкоди за період з 09 квітня 2008 року до 25 квітня 2008 року, то за цей період не може бути повторно стягнена шкода, передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди, в тому числі і затримання 17 квітня 2008 року, завданої незаконними діями органу досудового розслідування у кримінальній справі № 1681122, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи зазначені вище висновки викладені у постановах Верховного Суду, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у періоді перебування під слідством та судом є інша самостійна підстава для відшкодування шкоди за іншу незаконну дію, ніж ті, за які шкода вже відшкодована є безпідставними.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров