Постанова

Іменем України

25 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 607/14378/21

провадження № 61-5246св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року у складі судді Герчаківської О. Я., постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у складі колегії суддів: Міщія О. Я., Бершадської Г. В., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про зняття з реєстрації місця проживання.

Позовна заява мотивована тим, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є квартира АДРЕСА_1 з 17 червня 2021 року, хоча вона не проживала у вказаній квартирі ні до реєстрації місця проживання у ній, ні після проведення такої реєстрації. Фактично ОСОБА_4 проживає разом із своїм чоловіком у квартирі АДРЕСА_2 .

Позивачка вважала, що реєстрація місця проживання ОСОБА_4 була проведена без встановлених законодавством підстав, у порушення пунктів 4, 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 207 від 02 березня 2016 року, оскільки відповідачка не має ордеру на вселення у вказану квартиру, не є її власником, не має найму квартири чи судового рішення про надання особі права на вселення до приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання. Крім того, у ОСОБА_4 відсутня згода наймача на реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі.

Посилалася на те, що вона є наймачем квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі фактично проживають ОСОБА_1 та її малолітні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Внаслідок незаконної реєстрації місця проживання відповідачки у зазначеній квартирі остання набула право на проживання в такій квартирі, що порушує права та охоронювані законодавством інтереси позивачів. Так, загальна житлова площа квартири становить 31,6 кв. м.

Відповідно до статті 47 ЖК України норма житлової площі встановлюється в розмірі 13,65 кв. м на одну особу. Отже, реєстрація у квартирі відповідача призводить до порушення передбаченої законодавством норми житлової площі для неї та її дітей, оскільки реєстрація ОСОБА_4 зумовила зменшення норми житлової площі, що припадає на них у вказаній квартирі.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , просила суд зняти ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 та стягнути з неї судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, її право користування та право користування малолітніх дітей житлом не порушується реєстрацією відповідачки у квартирі АДРЕСА_1 , отже, відсутні підстави для задоволення вимог позивачки про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 .

Районний суд відхилив посилання позивачки на порушення пунктів 4, 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ № 207 від 02 березня 2016 року, оскільки відсутність ордера у ОСОБА_4 на вселення в квартиру, яка є приватною власністю, не позбавляє її права на реєстрацію в даному житловому приміщенні. Правила щодо надання згоди наймача та його повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ним для реєстрації місця проживання дружини, дітей, батьків наймача, за його бажанням інших осіб, поширюється на відносини найму житла, що знаходиться у державній та комунальній власності, а не на відносини, житла, що є приватною власністю громадян.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 3 000 грн.

Додаткове рішення районного суду мотивоване тим, що у матеріалах цивільної справи наявні квитанції № 37 та № 38 від 24 вересня 2021 року, № 12 від 23 грудня 2021 року, що підтверджують факт понесення відповідачкою витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Ураховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, районний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивачки на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що реєстрація відповідача у квартирі зменшує обсяг її прав щодо користування спірною квартирою, оскільки позивачка не підтвердила порушення своїх прав та прав малолітніх дітей, в інтересах яких вона звернулася з позовом, самим по собі фактом реєстрації відповідача у спірному житлі.

Крім того, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про зняття з реєстрації місця проживання, однак не оскаржувала правильність проведення реєстраційних дій відповідним органом реєстрації .

Апеляційний суд зазначив, що зменшуючи розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн та стягуючи з позивача в користь відповідача 3 000 гривень указаних судових витрат, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що в разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Оскільки ОСОБА_1 чи її представник не подавали клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою, районний суд неправомірно зменшив заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлена ОСОБА_4 вартість послуг з надання адвокатами правничої допомоги під час апеляційного перегляду рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року та додаткового рішення цього ж суду від 10 січня 2022 року в сумі 5 000 гривень не повністю відповідає принципу співмірності із урахуванням складності справи, часу, який адвокати витратили на виконання робіт, та їх обсягу.

Зокрема, в розрахунок витрат безпідставно включено 1 000 гривень за консультацію адвоката 14 лютого 2022 року, оскільки ця послуга входить до роботи адвоката, як складова при підготовці до написання апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. При цьому суд урахував думку заявника ОСОБА_4 , яка пояснила, що лише отримала від адвоката роз`яснення законодавства, на яке є посилання у апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , мотивована тим, що вона не є позивачем у справі, оскільки позивачами є її малолітні діти, яким не виповнилося 14 років. При цьому позов мотивовано порушенням прав саме малолітніх дітей у зв`язку зі зменшенням норми житлової площі, яка припадає на одну особу, а реєстрація відповідача була проведена без згоди усіх повнолітніх мешканців, що зареєстровані у квартирі.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19 та від 25 березня 2022 року у справі № 318/131/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, отже, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вважає, що суди дійшли правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав заявляти позов про зняття з реєстрації у спірній квартирі. При цьому позивач не навела доказів на підтвердження факту обмеження прав малолітніх дітей щодо користування квартирою, що спричинено її реєстрацією у спірній квартирі.

ОСОБА_4 просить стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 5 000 грн за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

У липні 2022 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу (пояснення третьої особи), у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак підстави для її задоволення відсутні.

Вважає, що зняття ОСОБА_4 з реєстрації у належній йому на праві власності квартирі буде втручанням у його право приватної власності, зокрема, його буде безпідставно обмежено у праві розпорядження квартирою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 31,6 кв. м, загальною площею 60,3 кв. м (а. с. 28).

Відповідно до інформації з будинкової книги, у вказаній квартирі зареєстрований син власника житла ОСОБА_6 , його колишня дружина - позивачка ОСОБА_1 , їхні малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відповідачка ОСОБА_4 , яка є дружиною власника житла ОСОБА_5 .

З огляду на Інформаційну довідку № 276472047 від 24 вересня 2021 року, ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв. м, житловою - 31,6 кв. м, частка 1/1.

У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15 червня 2011 року, зазначено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

У свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12 січня 2017 року, зазначено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 22 березня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Тернопільському району Тернопільського міськрайонного управління юстиції Тернопільської області, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 16 листопада 2009 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 81.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1,3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

У цій справі суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання, виходили з відсутності порушення прав позивача, оскільки ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, її право користування та право користування її малолітніх дітей житлом не порушується реєстрацією ОСОБА_4 у квартирі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

У пункті 114 постанови Великої Палати верховного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього.

Отже, позивач не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що вона є неналежним позивачем у цій справі є правильними.

Доводи касаційної скарги про порушення прав малолітніх дітей у зв`язку з реєстрацією відповідача у спірній квартирі та зменшенням норм житлової площі, яка припадає на одну особу, колегія суддів відхиляє, оскільки вони є необґрунтованими і не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог осіб, права чи законні інтереси яких не були порушені відповідачем.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у викладеного у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19 (провадження № 61-16974св20) та від 25 березня 2022 року у справі № 318/131/18 (провадження № 61-11522св21), оскільки встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо оскаржуваних судових рішень, які стосуються відшкодування витрат на правничу допомогу

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Встановлено, що позивач у суді першої інстанції заперечень щодо відшкодування заявлених відповідачем витрат на правову допомогу чи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надала. Під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у суді апеляційної інстанції стороною позивача надано не було.

Оскільки відповідач згідно з положеннями статті 81 ЦПК України довів надання йому адвокатським об`єднанням «Твій Адвокат» зазначених послуг у судах попередніх інстанцій у відповідних сумах, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, у суду першої інстанції не було правових підстав за власною ініціативою зменшити заявлені відповідачем до відшкодування витрати на правову допомогу, які належно підтверджені, а тому постанова Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року в частині відшкодування витрат на правову допомогу у суді першої інстанції є такою, що відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.

Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

З огляду на зазначене, враховуючи що відповідач довела надання їй адвокатським об`єднанням «Твій Адвокат» зазначених послуг у суді першої та апеляційної інстанцій у заявленому розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані відповідачеві позивачем повністю.

Посилання ОСОБА_1 про відсутність підстав для покладення на неї обов`язку зі сплати судових витрат, оскільки вона не є позивачем у справі, не заслуговують на увагу з огляду на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 сама ідентифікує себе як позивача та наголошує на порушенні її прав як наймача квартири.

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Щодо судових витрат

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 заявила клопотання про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 5 000 грн за розгляд справи у суді касаційної інстанції. До зазначеного клопотання ОСОБА_4 додала: договір № 44 від 08 липня 2022 року про надання правової допомоги, акт виконаних робіт від 08 липня 2022 року, квитанцію про оплату. ОСОБА_4 та докази надсилання копії відзиву іншим учасникам справи.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , відмовлено, то на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Ураховуючи наведене та відсутність клопотань від ОСОБА_1 про зменшення заявленої ОСОБА_4 суми витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк