ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 607/1467/23
провадження № 61-2255св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Марциновської І. В., від 15 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірський Б. О.,
Костів О. З., від 03 січня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. у січні 2023 року головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Польська Т. М. (далі - державний виконавець) в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на примусовому виконанні у Тернопільському відділі ДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 607/12426/18, виданого
07 травня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, на підставі якого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягуються кошти у розмірі 96 000,20 долара США та судовий збір у сумі 8 810 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем 25 червня 2019 року. Станом на 12 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження становить 47 764,82 долара США та 8 810 грн, що відповідно до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України, станом на
12 січня 2023 року складає 1 755 502,60 грн.
3. 30 вересня 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 2010 року у справі № 4193/10.
4. За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації це домоволодіння було збудоване у 2001 році, а технічний паспорт на об`єкт видано 09 квітня 2004 року.
5. Оскільки зазначене домоволодіння, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , збудоване під час її перебування в зареєстрованому шлюбі з боржником ОСОБА_1 , останній набув право власності на 1/2 частку вказаного майна. Факт реєстрації майна за ОСОБА_2 у 2012 році, тобто після розірвання шлюбу, не позбавляє ОСОБА_1 відповідної частки у праві спільної власності.
6. Посилаючись на викладене, державний виконавець просила суд визначити, що частка майна боржника ОСОБА_1 у домоволодінні, загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 частку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
7. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 січня 2024 року, позов задоволено.
Визначено, що частка майна боржника ОСОБА_1 у домоволодінні, загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 частку.
8. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що домоволодіння побудоване під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а відтак належить останнім на праві спільної сумісної власності як подружжю у рівних частках.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. 13 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 січня
2024 року у справі № 607/1467/23.
11. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (пункт 1 частини другої
13. Також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у випадках визначення частки боржника в будинку, що належить на праві особистої приватної власності колишній дружині боржника, з урахуванням того, що будівництво будинку розпочалося під час шлюбу, а введення в експлуатацію та оформлення права власності на будинок було здійснено після розірвання шлюбу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Крім того вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Зауважує, що спірний будинок було введено в експлуатацію після розірвання шлюбу, а тому за час шлюбу ОСОБА_1 набув права власності лише на будівельні матеріали, обладнання, які були використанні в процесі цього будівництва.
16. Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про введення житлового будинку в експлуатацію під час перебування сторін у шлюбі, пославшись на незавірену копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації. При цьому відповідно до копії цієї декларації датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництва є 03 вересня 2012 року, тобто поза межами шлюбу сторін.
17. Також вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно послались на незавірену копію довідки, видану виконкомом Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 599 від 21 січня
2004 року, яка не підписана головою селищної ради, в ній не зазначено на запит якої особи її видано та повноваження такої особи на її отримання.
18. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили переліку всього майна подружжя і те, що державним виконавцем вже реалізовано 1/2 частку житлового будинку в АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано за колишнім чоловіком. Під час звернення стягнення на це майно було порушено її право на 1/4 частку у спільній власності.
19. Вказує на передчасність звернення державного виконавця до суду з цим позовом, оскільки ним не доведено відсутності у боржника коштів, за рахунок яких може бути виконане судове рішення. Стверджує, що боржник є директором, власником і бенефіціаром низки діючих юридичних осіб, зокрема ТОВ «Тедбуд» (ЄДРПОУ 32577157), ТОВ «Омега лтд» (ЄДРПОУ 21134391),
ТОВ «Аль-вест» (ЄДРПОУ 31103857). Факт перебування боржника в трудових відносинах із суб`єктами господарювання свідчить про отримання ним заробітної плати. Боржник також є співвласником іншого нерухомого майна.
20. Стверджує, що будівництво спірного будинку було здійснено за її особисті кошти без участі ОСОБА_1 , який визнає, що власником спірного будинку є лише вона. Визнання частки ОСОБА_1 в будинку є непропорційним і незаконним втручанням у її право на мирне володіння майном.
21. Зауважує, що нею подавались ряд клопотань, зокрема і клопотання про витребування оригіналів документів, які надані стороною позивача і які викликали істотні сумніви, та повідомлення про неможливість своєчасного надання доказів, проте у їх задоволенні було відмовлено. Суд першої інстанції незаконно відмовив у виклику та допиті свідків, а апеляційний суд це клопотання взагалі не вирішував.
22. Посилається на те, що у позовній заяві не викладено клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а в ухвалі про відкриття провадження не зазначено яким чином судове рішення у цій справі може вплинути на прав та обов`язки ОСОБА_3 , який не є стороною спору, як і не вказана підстава його для залучення до у часті у справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
23. У квітні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Качур С. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що спірний будинок було збудовано сторонами у шлюбі. Копія декларації про готовність об`єкта до експлуатації була долучена інвентарної справи на нерухоме майно ОСОБА_2 . У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності обставин для відступу від рівності часток подружжя. Визначення частки боржника у спільному майні подружжя не є втручанням у мирне володіння ОСОБА_2 нерухомим майном.
Фактичні обставини справи, встановленні судами попередніх інстанцій
24. 07 травня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів у розмірі
96 000,20 доларів США та судового збору у розмірі 8 810 грн.
25. 25 червня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів у розмірі 96 000,20 доларів США та судового збору у розмірі 8 810 грн.
26. 25 червня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .
27. Згідно з відомостями про рух виконавчого провадження № НОМЕР_1 наразі воно перебуває на примусовому виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Рішення суду не виконано.
28. Із 30 вересня 1989 року по 28 грудня 2010 року ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
29. Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 599
від 26 січня 2004 року за ОСОБА_2 рахується житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою:
АДРЕСА_3 . Згідно з копією декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Тернопільській області 03 вересня 2012 року № ТП18212155018, будівництво індивідуального (садибного) будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було розпочато та закінчено у 2001 році. Дата видачі технічного паспорта - 09 квітня 2004 року.
31. Рішенням виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 78 від 02 жовтня 2012 року вирішено оформити право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
32. Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 27 листопада 2012 року Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, та копією витягу про державну реєстрацію прав № 36428512, який виданий 27 листопада 2012 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
34. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
36. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
37. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
38. Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
39. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
40. За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
41. Згідно з частиною шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
42. Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
43. Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.
44. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
45. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
46. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
47. Отже, норми статей 57 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
48. Конструкція статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
49. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц).
50. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 30 вересня 1989 року по 28 грудня 2010 року.
51. Судами встановлено, що домоволодіння, загальною площею
330,8 кв. м, яке розташоване в АДРЕСА_1 , побудоване під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
52. Факт того, що спірний будинок був збудований під час шлюбу підтверджено письмовими доказами, зокрема копією декларації про готовність об`єкта до експлуатації підписаної самою ОСОБА_2 , з якої слідує, що будівництво будинку з господарським будівлями та спорудами розпочато та закінчено у 2001 році, дата видачі технічного паспорта - 09 квітня
2004 року, а також копією довідки, виданої виконавчим комітетом Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 599 від 26 січня 2004 року, про те, що за ОСОБА_2 рахується вказаний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.
53. Встановивши, що спірний будинок збудований під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що це майно є об`єктом спільної власності подружжя, 1/2 частка якого належить боржнику, у зв`язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
54. Доводи касаційної скарги про те, що будівництво було здійснено за особисті кошти ОСОБА_2 та без участі ОСОБА_1 аналогічні доводам, наведеним в судах першої та апеляційної інстанцій і фактично зводяться до незгоди із обставинами встановленими цими судами, наданою ними оцінкою доказів та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом.
55. Оскільки відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суди правильно вважали спірне майно об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 .
56. Також матеріалами справи не підтверджено, що між сторонами після розірвання шлюбу у 2010 році було здійснено поділ майна подружжя та спірне домоволодіння втратило статус спільного майна.
57. Навпаки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у справі
№ 607/15841/22 зверталась до суду з позовом щодо поділу майна подружжя, у тому числі спірного будинку, а у справі № 354/1652/21 оскаржує результати проведених електронних торгів, на яких реалізовано інше нерухоме майно, що було зареєстровано за боржником. Такі дії ОСОБА_2 суперечать її доводам щодо вирішення між подружжям питання поділу спільного майна відповідно до вже наявної державної реєстрації права власності за кожним із них.
58. Посилання заявниці на те, що спірний будинок було введено в експлуатацію після розірвання шлюбу, а тому за час шлюбу ОСОБА_1 набув права власності лише на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва, відхилені Верховним Судом з огляду на те, що в оцінці наведених обставин необхідно виходити з того, що визначальним юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце після розірвання шлюбу, а факт набуття (створення) майна, в даному випадку - зведення будинку під час шлюбу, що було доведено державним виконавцем та встановлено судами попередніх інстанцій. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах
від 30 серпня 2021 у справі № 355/1060/16, від 04 грудня 2023 року у справі № 635/6423/18.
59. Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено переліку всього майна подружжя, наявності інших доходів, зокрема заробітної плати, та майна боржника, є необґрунтованими, оскільки визначення частки майна боржника у праві спільної сумісної власності не означає автоматичного звернення стягнення на цю частку. Вказане залежить від подальших дій боржника, який наділений правом запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу (частина п`ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
60. Вирішуючи клопотання відповідачки про виклик та допит свідків, суд першої інстанції, обґрунтовано врахував, зокрема те, що це клопотання подано з пропуском строку, визначеного ЦПК України, та відсутні підстави для його поновлення.
61. Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 належним чином не обґрунтувала неможливість своєчасно подати відповідне клопотання до суду першої інстанції.
62. Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
63. Щодо інших клопотань ОСОБА_2 , то касаційна скарга не містить вмотивованих доводів про їх необґрунтоване відхилення судом першої інстанції.
64. Колегія суддів вважає помилковим посилання ОСОБА_2 на безпідставне залучення до участі у справі ОСОБА_3 , як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Визначення складу учасників справи є правом позивача. ОСОБА_3 є стягувачем у виконавчому провадженні щодо ОСОБА_1 , а рішення суду у розглядуваній справі може вплинути на його права, як стягувача.
65. Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.
66. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.
67. Незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
68. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
69. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та які переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі.
70. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
71. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
72. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
73. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401
ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
74. Інші учасники справи, окрім ОСОБА_2 , рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржили.
75. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 03 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников