Постанова
Іменем України
22 квітня2020 року
м. Київ
справа № 607/15533/17
провадження № 61-43809св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,
треті особи: Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року в складі судді Вийванка О. М. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів: Шавурської Н. Б., Дикун С. І., Сташківа Б. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») про усунення перешкод у розпорядженні майном.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, щорішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 травня 2017 року в справі про поділ майна подружжя за нею визнано право власності на:
- приміщення площею 101,9 кв. м по АДРЕСА_1 ;
- домоволодіння (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами) по АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок літ. А загальною площею 161,1 кв. м по АДРЕСА_3 ;
- нежиле приміщення загальною площею 25,4 кв. м по АДРЕСА_4 ;
- земельну ділянку площею 600 кв. м, розташовану на території Тернопільської міської ради по АДРЕСА_2 .
Право власності на вказане нерухоме майно на підставі судового рішення зареєстровано за нею в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 грудня 2017 року за № 105998725 відсутні відомості про обтяження майна, яке їй належить на праві власності.
Проте згідно з інформаційними довідками з реєстрів від 24 жовтня 2017 року № 101325520 та від 03 грудня 2017 року на належне їй майно накладений арешт на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 12 червня 2014 року про забезпечення позову в справі за позовом ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою заборонено ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії з відчуження належного йому нерухомого майна.
На вказану ухвалу нею було подано апеляційну скаргу, однак ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 03 листопада 2017 року у прийнятті апеляційної скарги відмовлено та роз`яснено, що оскільки право власності на нерухоме майно виникло після накладення арешту, то вказані обставини є підставою для захисту порушеного права власності шляхом пред`явлення позову про звільнення майна з-під арешту, а не шляхом оскарження ухвали про забезпечення позову.
Враховуючи, що внаслідок існуючих заборон вона позбавлена можливості розпорядження належним їй майном на власний розсуд, та беручи до уваги наявність у ОСОБА_2 достатньої кількості майна для забезпечення його зобов`язань перед ПАТ «Креді Агріколь Банк», а також відсутність у неї будь-яких зобов`язань перед ПАТ «Креді Агріколь Банк», позивач просила усунути перешкоди у розпорядженні належним їй майном шляхом зняття обтяження та заборони на його відчуження, що були накладені на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 червня 2014 року, постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 серпня 2014 року, а саме:
- приміщення площею 101,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- будинковолодіння, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок, літ. А, загальною площею 161,1 кв. м, житловою площею 118,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- нежитлове приміщення загальною площею 25,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди у розпорядженні майном шляхом зняття обтяження, в тому числі заборони на нерухоме майно та арешту нерухомого майна, що були накладені на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 червня 2014 року, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н, виданої 01 серпня 2014 року ОСОБА_3 , Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, з такого нерухомого майна:
- приміщення площею 101,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- домоволодіння, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок літ. А, загальною площею 161,1 кв. м, житловою площею 118,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- нежитлове приміщення загальною площею 25,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що майно ОСОБА_1 , на яке накладено арешт згідно з ухвалою суду в справі за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ПАТ «Креді Агріколь Банк», є її особистою власністю, і вона не має перед банком будь-яких боргових зобов`язань, у зв`язку з чим існування відповідних заборон порушує її право власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що власником спірного нерухомого майна, заборона на відчуження якого встановлена відповідачу ОСОБА_2 судовим рішенням від 12 червня 2014 року, на час пред`явлення вказаного позову є ОСОБА_1 , в якої відсутні будь-які зобов`язання перед ПАТ «Креді Агріколь Банк», в тому числі і щодо договорів, укладених між банком та ОСОБА_2 , вказане вище майно було придбано до виникнення договірних відносин між ОСОБА_2 та банком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що ОСОБА_2 не може бути належним відповідачем у справі, оскільки обтяження на об`єктах нерухомості виникли з ініціативи банку та з метою належного захисту і гарантій виконання останнім зобов`язань за кредитним договором.
При цьому заявник посилається на те, що в разі поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, тобто у подружжя. Крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти виникає також зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, тобто позивач є солідарним боржником разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 . Судами безпідставно не взято до уваги доводи банку, зазначені у письмових запереченнях та додаткових поясненнях.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 , справу передано до повторного автоматизованого розподілу.
03 жовтня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 з 22 лютого 1996 року у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міського суду від 30 вересня 2008 року, що набрало законної сили.
У червні 2014 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У межах розгляду вказаної справи ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 червня 2014 року заяву ПАТ «Креді Агріколь Банк» про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_5 здійснювати будь-які дії по відчуженню належного йому майна, а саме: домоволодіння АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_5 , нежилого приміщення по АДРЕСА_4 , приміщень по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , в межах заявленої за позовом суми 3 362 221,19 грн.
На виконання цієї ухвали державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Молинем Р. П. винесено постанову від 01 серпня 2014 року про арешт майна боржника та заборону його відчуження.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року (справа № 607/2831/16-ц), за ОСОБА_1 визнано право власності на таке майно: 1) приміщення площею 101,9 кв. м по АДРЕСА_1 ; 2) домоволодіння (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами) по АДРЕСА_2 ; 3) житловий будинок, літ. А, загальною площею 161,1 кв. м по АДРЕСА_3 ; 4) нежитлове приміщення загальною площею 25,4 кв. м по АДРЕСА_4 ; 5) земельна ділянка площею 600 кв. м, розташована на території Тернопільської міської ради по АДРЕСА_2 .
За ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення площею 109,3 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_6 .
При поділі спільного майна подружжя суди встановили, що права та інтереси банку таким поділом не порушуються, оскільки у власності ОСОБА_2 залишається приміщення по АДРЕСА_6 , вартістю 3 767 270,00 грн, яке останнім передано в іпотеку банку на забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань за договором від 23 серпня 2008 року, за рахунок якого банк може задовольнити свої вимоги. При цьому банком не доведено, що вказаний кредитний договір укладений ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, а тому у колишнього подружжя відсутній спільний обов`язок із повернення кредитних коштів банку.
Право власності на визнане за рішенням суду майно ОСОБА_1 зареєструвала у встановленому законом порядку.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 24 жовтня та 03 грудня 2017 року на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 червня 2014 року про забезпечення позову, постановленій у цивільній справі за позовом ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на належне ОСОБА_1 нерухоме майно накладений арешт.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року, позовні вимоги ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 23 вересня 2008 року в розмірі 279 349,41 доларів США та пеню в розмірі 2 055,38 грн. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 залишено без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт із такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
За загальним правилом заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно з частиною сьомою статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
При цьому із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Враховуючи, що судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за укладеним останнім кредитним договором від 23 вересня 2008 року набрало законної сили 02 жовтня 2019 року, то ОСОБА_1 , будучи на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року, ухваленого в справі про поділ майна подружжя, власником спірного нерухомого майна, мала право на звернення у грудні 2017 року (до набрання законної сили судовим рішенням) із позовом до суду про захист свого цивільного права шляхом усунення їй перешкод у користуванні та розпорядженні належним їй майном шляхом зняття арешту з нього.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року у справі про поділ майна подружжя, яке набрало законної сили, встановлено, що права та інтереси банку таким поділом майна між подружжям не порушуються, оскільки у власності ОСОБА_2 залишається приміщення по АДРЕСА_6 , вартістю 3 767 270,00 грн, яке останнім передано в іпотеку банку на забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань за договором від 23 серпня 2008 року, за рахунок якого банк може задовольнити свої вимоги, а у ОСОБА_1 відсутній спільний обов`язок із колишнім чоловіком щодо повернення кредитних коштів банку.
Колегія суддів погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про те, що власником спірного нерухомого майна на час пред`явлення вказаного позову до суду є ОСОБА_1 , у неї відсутні будь-які зобов`язання перед ПАТ «Креді Агріколь Банк», у тому числі й щодо договорів, укладених між банком та ОСОБА_2 , вищевказане майно придбано подружжям до виникнення договірних відносин між ОСОБА_2 та банком.
Такіобставини свідчать про наявність правових підстав для задоволення позову про усунення відповідачами перешкод у користуванні ОСОБА_1 належним їй на праві власності майном шляхом зняття обтяжень, у тому числі заборони на відчуження та арешту нерухомого майна, накладених за заявою ПАТ «Креді Агріколь Банк» ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 12 червня 2014 року та постановою державного виконавця про арешт майна боржника від 01 серпня 2014 року.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є солідарним боржником разом із ОСОБА_2 за кредитними зобов`язаннями останнього перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» не заслуговують на увагу, оскільки постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року саме з ОСОБА_2 на користь банку стягнута заборгованість за кредитним договором від 23 вересня 2008 року в розмірі 279 349,41 доларів США та пеня в розмірі 2 055,38 грн.
При цьому, залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 , оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року у справі про поділ майна подружжя, яке має преюдиційний характер, встановлено, що отриманий ОСОБА_2 кредит був використаний не в інтересах сім`ї, а на власні потреби.
Вказана постанова апеляційного суду залишена без змін постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року.
Крім того, постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року касаційна скарга ПАТ «Креді Агріколь Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року залишена без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська