Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 607/23467/19

провадження № 61-4467св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільський дошкільний навчальний заклад № 30 Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Небельський Ростислав Орестович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу № 30 Тернопільської міської ради про стягнення коштів.

Змінену позовну заяву мотивовано тим, що наказом Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у м. Тернополі» встановлено плату за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у м. Тернополі.

01 серпня 2018 року відповідно до пункту 6.1. цього наказу між нею та Тернопільським дошкільним навчальним закладом № 30 Тернопільської міської ради укладено договір № 1 про надання освітніх послуг, за яким передбачалася оплата нею таких послуг. На виконання укладеного договору нею було сплачено 2 923,34 грн.

Згодом із засобів масової інформації вона дізналася про рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 1940/1387/18, якими встановлено протиправність та нечинність наказу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261. Ці судові рішення вказують про порушення конституційного права її сина на отримання доступної та безоплатної дошкільної освіти.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з рахунку централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності Управління освіти і науки Тернопільської міської ради 2 923,34 грн, як наслідок застосування нікчемності правочину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року у складі судді Братасюка В. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з рахунку № НОМЕР_1 централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності Управління освіти і науки Тернопільської міської ради на користь ОСОБА_1 2 923,34 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що договір, про нікчемність якого заявлено позов, був укладений за примірним зразком на виконання пункту 6 наказу від 03 липня 2018 року № 261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі», який визнано протиправним і нечинним рішенням суду. Тому цей договір є таким, що порушує конституційне право дитини, гарантоване частиною третьою статті 53 Конституції України, фактичним примусом до сплати коштів за реалізацію права, гарантованого як безоплатне, під загрозою фізичного не-допуску дитини в дошкільний навчальний заклад в разі невиконання батьками дитини своїх обов`язків за правочином. Тому спірний договір за своєю правовою природою є правочином, який порушує публічний порядок, і є нікчемним в силу частини другої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно, одержані від позивача ОСОБА_1 кошти за нікчемним правочином слід стягнути на її користь.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків. Договір від 01 серпня 2018 року № 1 укладено на підставі рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року № 7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг», яким передбачено можливість укладення іншими органами місцевого самоврядування з Тернопільською міською радою договорів про міжбюджетні трансферти, зокрема, для оплати здобуття дітьми-членами їхніх громад дошкільної освіти в садках м. Тернополя. Водночас у разі відсутності вказаної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів визначено, що громадяни, які отримують послуги в закладах м. Тернополя, але проживають за межами м. Тернополя, мають право самостійно їх оплачувати виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до цього рішення. На підставі цього рішення, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про освіту», «Про дошкільну освіту», для реалізації можливості внесення батьківської плати було прийнято рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 червня 2018 року № 510 «Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг», яким погоджено форму договору про надання освітніх послуг, який заклади дошкільної освіти м. Тернополя можуть укладати з батьками. Пунктом 2 цього рішення закладам дошкільної освіти рекомендовано у випадку укладення договорів на надання освітніх послуг використовувати Примірну форму договору. Зазначені рішення є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися і саме вони, а не скасований судом у справі № 1940/1387/18 наказ Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261, слугували підставою укладення позивачем спірного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Небельський Р. О., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував вимоги статті 53 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року № 5-рп/2004 до спірних правовідносин.

Також апеляційний суд порушив вимоги частин першої, другої статті 24 Конституції України та не виконав зобов`язання щодо частини першої статті 6 та статті 1 протоколу Дванадцять до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, апеляційний суд заперечив преюдиційні висновки адміністративних судів у справі № 1940/1387/18.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільський дошкільний навчальний заклад № 30 Тернопільської міської ради зазначили, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Небельський Р. О., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У квітні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Небельський Р. О., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року і витребувано із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 607/23467/19.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Небельський Р. О., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Наказом Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі» передбачено застосування з 01 червня 2018 року фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у закладах дошкільної освіти у розмірі 1 215 грн на місяць. Надано доручення керівникам закладів дошкільної освіти до 10 липня 2018 року укласти угоди між батьками та керівниками закладів на основі примірної форми договору про надання освітніх послуг й щомісячно надавати у централізовану бухгалтерію дошкільних навчальних закладів табелі відвідування дітей, які не зареєстровані в м. Тернополі. Відповідальність за виконання наказу покладено на керівників закладів дошкільної освіти.

У пункті 6.1 наказу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261 зазначено, що примірну форму договору про надання освітніх послуг затверджено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 червня 2018 року № 510 «Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг».

Цей наказ був виданий на виконання рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року № 7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг» від 30 листопада 2017 року № 7/п/20/5 «Протокольні доручення», керуючись статтями 82 86 93 94 103-2 103-4 Бюджетного кодексу України та з метою врегулювання питання щодо оплати за послуги у закладах дошкільної освіти громадянам, які проживають за межами м. Тернополя, за умови відсутності угод про міжбюджетний трансферт між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування.

Пунктами 2, 3, 4 зазначеного рішення передбачено: забезпечити укладення договорів про міжбюджетний трансферт з об`єднаними територіальними громадами в місячний термін з дня прийняття рішення, з іншими органами місцевого самоврядування - до 01 липня 2017 року, виходячи з кількості одержувачів послуг; встановити, що послуги у сфері освіти, охорони здоров`я, культури та фізичної культури і спорту надаються закладами м. Тернополя безкоштовно для громадян, які проживають за межами м. Тернополя, тільки за наявності відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування; встановити, що громадяни, які отримують послуги в закладах м. Тернополя, але проживають за межами м. Тернополя, у разі відсутності угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування мають самостійно їх оплачувати виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до рішення.

У 2018 році син ОСОБА_1 . ОСОБА_2 відвідував молодшу групу дошкільного навчального закладу № 30 Тернопільської міської ради Тернопільської області.

01 серпня 2018 року між ОСОБА_1 як матір`ю дитини, котра має зареєстроване місце проживання поза межами м. Тернополя (в с. Буданів Теребовлянського району Тернопільської області), та Тернопільським дошкільним навчальним закладом № 30 Тернопільської міської ради Тернопільської області укладено договір про надання освітніх послуг № 1, відповідно до якого навчальний заклад (Виконавець) зобов`язався за рахунок коштів ОСОБА_1 (Замовника) надати освітню послугу у сфері дошкільної освіти протягом 5 місяців. Оплата за надання освітніх послуг становить 1 215,00 грн на місяць.

Відповідно до квитанцій від 13 вересня 2018 року, 28 листопада 2018 року, 19 грудня 2018 року ОСОБА_1 на виконання умов договору від 01 серпня 2018 року № 1 сплатила 2 923,34 грн на рахунок № НОМЕР_1 централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності Управління освіти і науки Тернопільської міської ради.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 1940/1387/18, позов ОСОБА_3 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , Тернопільська міська рада, про визнання протиправним та нечинним наказу задоволено.

Визнано протиправним та нечинним наказ Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі».

Зобов`язано Управління освіти і науки Тернопільської міської ради невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним наказу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03 липня 2018 року № 261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною третьою статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року № 5-рп/2004, відповідно до якого «1. В аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» у контексті частин першої, другої, четвертої зазначеної статті необхідно розуміти так:

- доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права;

- безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України».

Відповідно до частини першої статі 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України, зокрема, зазначив:

- доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов`язок держави забезпечити реалізацію цього права;

- доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості реалізувати це право;

- аналізуючи положення статей Основного Закону України, де вживається термін «безоплатність», а також виходячи з тлумачення цього терміна в Рішенні Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року N 10-рп/2002 (справа про безоплатну медичну допомогу) Конституційний Суд України дійшов висновку, що «безоплатність» зазначених у положеннях частини третьої статті 53 Конституції України рівнів освіти у державних і комунальних навчальних закладах слід розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту в межах тих видів освіти, безоплатність яких визначена у цих положеннях. Забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності;

- безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів цих форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань згідно з визначеними законами та іншими правовими актами нормативами їх фінансового і матеріально-технічного забезпечення, що, однак, не виключає можливості фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту.

Відповідно до частини п`ятої статті 78 Закону України «Про освіту» фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з частиною першою статті 79 Закону України «Про освіту» джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; інші джерела, не заборонені законодавством.

Розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором. Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату (частина п`ята статті 79 Закону України «Про освіту»).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про освіту» внесено зміни до частини третьої статті 37 Закону України «Про дошкільну освіту», відповідно до яких джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти батьків або осіб, які їх замінюють.

Відповідно до підпункту 166.3.3 пункту 166.3 статті 166 Податкового кодексу України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, як суму коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім`ї першого ступеня споріднення.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) (пункти 95, 96)).

У постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 та Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 909/278/17 суди зазначили, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене зроблено висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що спірний договір від 01 серпня 2018 року було укладено на підставі рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року № 7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг», яким передбачено можливість укладення іншими органами місцевого самоврядування з Тернопільською міською радою договорів про міжбюджетні трансферти, зокрема, для оплати здобуття дітьми-членами їхніх громад дошкільної освіти в садках м. Тернополя.

Водночас у разі відсутності вказаної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів визначено, що громадяни, які отримують послуги в закладах м. Тернополя, але проживають за межами м. Тернополя, мають право самостійно їх оплачувати виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до згаданого рішення.

На підставі цього рішення, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» «Про освіту», «Про дошкільну освіту», для реалізації можливості внесення батьківської плати виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення від 27 червня 2018 року № 510 «Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг», яким погоджено форму договору про надання освітніх послуг, який заклади дошкільної освіти м. Тернополя можуть укладати з батьками.

Пунктом 2 цього рішення закладам дошкільної освіти рекомендовано у випадку укладення договорів на надання освітніх послуг використовувати примірну форму договору.

Зазначені рішення є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися і саме вони слугували підставою укладення позивачем спірного договору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуваний ОСОБА_1 договір від 01 серпня 2018 року не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків. Договір, який позивач вважає нікчемним, не є таким - ним не порушено публічний порядок, тому відсутні підстави вважати його нікчемним, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення 2 923,34 грн, сплачених за цим договором, є безпідставними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що вона не позбавлена можливості захистити свої права шляхом застосування інституту конституційної скарги (статті 55 і 56 Закону України «Про Конституційний Суд України») та оскарження рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року № 7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг» в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Небельський Ростислав Орестович, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк