ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 607/23871/19
провадження № 51-2350км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
представників потерпілої ОСОБА_6 ОСОБА_7 ,
захисника засудженого ОСОБА_8 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого
ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
11 листопада 2020 року ОСОБА_9 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року зазначений вирок місцевого суду змінено, пом`якшено призначене ОСОБА_9 покарання за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до 15 років позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.
Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 вересня 2021 року ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_9 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2022 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2020 року щодо ОСОБА_9 залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_9 визнано винним в умисному вбивстві
ОСОБА_10 , вчиненому з особливою жорстокістю за таких обставин.
16 квітня 2019 року близько 01:00 у ОСОБА_9 , який перебував за місцем проживання ОСОБА_10 - у квартирі АДРЕСА_2 , під час конфлікту на побутовому рівні виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 з особливою жорстокістю.
Реалізовуючи цей злочинний умисел, ОСОБА_9 , котрий усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_10 та бажав їх настання, з метою умисного вбивства з особливою жорстокістю, використовуючи явну перевагу в силі, тримаючи в руці кухонний ніж, заподіяв ним численні удари в різні частини тіла потерпілої, у тому числі в життєво важливі органи, усвідомлюючи при цьому, що завдає їй особливих фізичних страждань та нестерпного болю.
Унаслідок цього ОСОБА_9 заподіяв потерпілій ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді численних поранень шиї та лівої верхньої кінцівки, що супроводжувалися ушкодженнями м`яких тканин (м`язів, фасцій, підшкірно-жирової клітковини), органів шиї (щитоподібної залози, трахеї, гортані) і порушеннями цілісності судин (правої зовнішньої сонної артерії, лівої ліктьової артерії та щитоподібних артерії і вени), що призвело до зовнішньої та внутрішньотканинної кровотечі й обумовило масивну крововтрату, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілої на місці події.
Між спричиненими численними ножовими пораненнями та настанням смерті ОСОБА_10 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Перед настанням смерті ОСОБА_10 відчувала нестерпний фізичний біль і перенесла особливі фізичні страждання з огляду на застосовані до неї насильство, чисельність, локалізацію та характер отриманих за життя тілесних ушкоджень.
Після умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_10 ОСОБА_9 покинув місце вчинення злочину.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_8 ставить вимоги скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення і закрити кримінальне провадження. Обґрунтовуючи свої доводи, посилається на порушення норм кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зазначає, що висновки суду є незаконними, необґрунтованими, не відповідають положенням кримінального процесуального закону і правовим висновкам Верховного Суду. На переконання захисника, у провадженні відсутні належні та допустимі докази, які б відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» доводили винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Вважає недопустимими доказами протоколи затримання ОСОБА_9 і вилучення предметів чи речей під час їх добровільної видачі та речових доказів, отриманих внаслідок такої видачі, оскільки фактично ОСОБА_9 затримано в м. Львові задовго до складання протоколу затримання, неуповноваженою особою, за відсутності ухвали слідчого судді, з порушенням права на захист, а речові докази вилучено з порушенням вимог ч. 2 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та прав і свобод, гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Також захисник указує у скарзі про недопустимість як доказів висновків
судово-медичних експертиз № 322, 22, 515, 152, 153, 64 (на тій підставі, що експерт ОСОБА_11 , який склав висновок № 332, не набув повноважень експерта в цьому провадженні і не вправі був проводити експертні дослідження та направляти і доручати проведення експертиз іншим судово-медичним експертам), а також висновку експерта № 547/322. Крім того, зауважує про неупередженість цього експерта. За принципом плодів отруєного дерева вважає недопустимими доказами і висновки експертів № 71, 100.
Стверджує, що повідомлення ОСОБА_9 про підозру не було погоджено, а обвинувальний акт був затверджений неуповноваженим на те прокурором, оскільки відповідну постанову про призначення групи прокурорів було долучено до матеріалів провадження на стадії нового апеляційного розгляду. Крім того, до початку судового розгляду не було підтверджено повноваження прокурорів ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які відповідно брали участь у судах першої та апеляційної інстанцій.
Звертає увагу на порушення права ОСОБА_9 на ефективний захист під час досудового слідства через те, що адвокат ОСОБА_14 здійснював захист неналежним чином.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_9 на справедливий суд, не встановив та не усунув порушень, допущених місцевим судом, формально провів апеляційний розгляд, відповідним чином не перевірив доводів, викладених у скаргах, і не дав на них вичерпних відповідей. Крім того, захисник вважає призначене ОСОБА_9 покарання надто суворим, оскільки суди не врахували усіх обставин справи та даних про особу засудженого.
Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу захисника, у яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої або апеляційної інстанції.
Представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та прокурор заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника
і просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення щодо
ОСОБА_9 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_10 з особливою жорстокістю, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено в процесі судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Доводи захисника про недоведеність відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані неспроможними. Колегія суддів погоджується з такими висновками судових інстанцій.
Відповідно до вимог ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Аналіз КПК дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про вчинення цього злочину саме ОСОБА_9 на підставі сукупності належних і допустимих непрямих доказів, які з урахуванням обставин цього провадження підтвердили його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
У ході судового розгляду ОСОБА_9 винним себе не визнав. Суд, з`ясувавши позицію ОСОБА_9 , належним чином мотивував своє рішення про доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
п. 4 ч. 2 ст. 115 КК. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_16 ,
ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які хоч і не були безпосередніми очевидцями події, однак повідомили про характер відносин між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 і поведінку останнього після вчинення злочину; даних протоколів слідчих дій; висновків судових експертиз та інших доказів, зміст яких докладно відображено у вироку. Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Так, потерпіла ОСОБА_6 в суді першої інстанції пояснила, що її дочка
ОСОБА_10 тривалий час була знайома з ОСОБА_9 , але не перебувала з ним у дружніх стосунках, уникала спілкування і характеризувала його з негативної сторони, як особу, що зловживає наркотичними засобами.
Аналогічні за змістом показання надав у суді першої інстанції колишній чоловік потерпілої - свідок ОСОБА_16 . Крім того, він пояснив, що ввечері з 15 на
16 квітня 2019 року приблизно о 22:00 він спілкувався по відеозв`язку за допомогою месенджеру «Вайбер» із ОСОБА_9 , який перебував у квартирі
ОСОБА_10 , і періодичного бачив останню. Інших осіб свідок у квартирі не бачив і, на його думку, ОСОБА_9 того вечора перебував у стані наркотичного чи алкогольного сп`яніння.
Наведені показання свідка узгоджуються з даними, котрі містяться в протоколі огляду належного свідку ОСОБА_16 мобільного телефону «Xiaomi Redmi 5 Plus» від 17 квітня 2019 року з таблицями ілюстраціями до нього, з яких убачається, що ввечері 15 квітня 2019 року ОСОБА_9 перебував у квартирі за місцем проживання ОСОБА_10 й інших осіб у той час там не було.
Дав суд належну оцінку і показанням свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . Зокрема, свідок ОСОБА_19 пояснив суду, що зранку 16 квітня
2019 року на автомобілі таксі надавав ОСОБА_9 послуги з перевезення пасажирів по м. Тернополю, в останнього були рани на обличчі, схожі на подряпини від нігтів, та брудний одяг, він перебував у дуже збудженому стані, був одягнутий у чорну спортивну куртку та штани чорного чи темно синього кольору.
За даними, які містяться у протоколі огляду місця події від 16 квітня
2019 року, під час цієї слідчої дії у квартирі АДРЕСА_2 було виявлено труп ОСОБА_10 із численними тілесними ушкодженнями та зафіксовано обстановку після вчиненого злочину. У квартирі на стінах, підлозі, різних предметах і речах було виявлено сліди бурого кольору, а під журнальним столиком - ніж зі слідами бурого кольору.
Згідно з висновком експерта від 14 червня 2019 року № 322 у ході судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 встановлено численні травматичні зміни, загалом - 99 ран, 11 саден та чотири тріщини слизової.
Смерть ОСОБА_10 настала внаслідок численних поранень шиї та лівої верхньої кінцівки, що супроводжувалися ушкодженням м`яких тканин (м`язів, фасцій, підшкірно-жирової клітковини), органів шиї (щитоподібної залози, трахеї, гортані) і порушенням цілісності великих судин (правої зовнішньої сонної артерії, лівої ліктьової артерії та нижніх щитоподібних артерії і вени), що призвело до зовнішньої і внутрішньотканинної кровотечі та обумовило масивну крововтрату, яка і послугувала безпосередньою причиною смерті потерпілої.
Усі вказані ушкодження спричинено прижиттєво, незадовго до настання смерті потерпілої, у короткий проміжок часу. У ході отримання численних поранень шиї та тулуба потерпіла активно захищалася, що підтверджується наявністю характерних для самозахисту (шляхом захоплення клинка ножа) ушкоджень, у вигляді численних ран передпліч та кистей. Отже, у момент подій, тобто в процесі нанесення ушкоджень, потерпіла виконувала активні самостійні дії (захищалася). При цьому вона могла пересуватися по помешканню, на що вказують сліди крові у різних приміщеннях.
Вираженість ознак масивної крововтрати у вигляді малокрів`я внутрішніх органів з урахуванням джерела кровотечі, свідчить, що з моменту отримання ушкоджень потерпілою до настання її смерті пройшов проміжок часу, який може вимірюватися хвилинами або їх десятками.
Від моменту ушкодження крупних кровоносних судин і до закономірної втрати свідомості, пов`язаної з масивною крововтратою, виконування потерпілою активних самостійних дій (пересуватися, кликати на допомогу, тощо) в обсязі, що дозволяли її стан та обставини, не виключається.
Між спричиненням численних ножових поранень та настанням смерті
ОСОБА_10 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.
Також, як указано у висновку, характер поранень шиї, тулуба й кінцівок, а саме морфологічні властивості ран у сукупності, підтверджує що їх завдано колючо-ріжучою дією гострого предмета (знаряддя) із властивостями леза та спинки (обушка), який відповідає характеристиці клинка ножа, і ці поранення могли бути заподіяні кухонним ножем, вилученим під час огляду місця події (висновок експерта від 3 червня 2019 року № 81).
У висновку експерта від 23 травня 2019 року № 67 зазначено, що не виключається походження виявлених у піднігтьовому вмісті рук ОСОБА_9 епітеліальних клітин осіб чоловічої та жіночої генетичної статі за рахунок змішування його власних клітин і клітин жінки (жінок), для крові якої (яких) властивий хоча б один із антигенів A і H системи АВ0, у тому числі клітин ОСОБА_10 .
Відповідно до даних, що містяться у протоколі вилучення предметів чи речей під час їх добровільної видачі від 17 квітня 2019 року, ОСОБА_9 добровільно видав речі, в які був одягнутий під час події, що мала місце 16 квітня 2019 року, та на момент затримання і на яких були нашарування речовини бурого кольору.
Висновками експертів від 30 травня та 21 червня 2019 року № 71, 100 за наслідками проведення судових експертиз установлено, що в речовині бурого кольору на штанах, футболці, кросівках, светрі, виявлено кров та епітеліальні клітини і не виключається походження цих слідів від особи, у крові якої міститься антиген Н системи АВ0, в тому числі від ОСОБА_10 , та не належить ОСОБА_9 .
Дані, які містяться у висновку експерта від 14 червня 2019 року № 1.4-358/19 свідчать, що слід пальця руки, виявлений на місці події 16 квітня 2019 року у квартирі АДРЕСА_2 , залишено великим пальцем правої руки особи, дактилокарта якої заповнена на ОСОБА_9 .
Згідно з протоколом огляду місця події від 16 квітня 2019 року з таблицями ілюстраціями до нього під час огляду салону автомобіля «Chevrolet Lacetti», що належав свідку ОСОБА_19 , на якому він у період з 09:30 до 10:19 16 квітня
2019 року надавав послуги з перевезення пасажирів ОСОБА_9 , котрий сидів на задньому правому сидінні, в ділянці задніх правих дверей зі сторони салону виявлено і вилучено дві плями речовини бурого кольору, а на поверхні дверної
ручки - сліди папілярних узорів пальців рук.
Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Цей суд правильно зауважив, що зібрані докази свідчать про винуватість
ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Так, на речах і зразках піднігтьового вмісту рук ОСОБА_9 виявлено кров та епітеліальні клітини і не виключається походження цих слідів від ОСОБА_10 . Крім того, згідно з висновком експерта від 14 червня 2019 року № 322 смерть ОСОБА_10 настала приблизно за 36 - 48 годин до моменту розтину трупа, який було розпочато о 14:00 17 квітня 2019 року, і з урахуванням показань свідка ОСОБА_16 та даних, які містяться в протоколі огляду мобільного телефону останнього, орієнтовно в період, коли ОСОБА_9 перебував у квартирі потерпілої. Також суд узяв до уваги показання свідків ОСОБА_18 і ОСОБА_19 та посткримінальну поведінку ОСОБА_9 , який одразу після вчинення злочину вранці 16 квітня 2020 року без будь-яких причин та крайньої необхідності поїхав з м. Тернополя до м. Львова.
Вчинення злочину ОСОБА_9 з особливою жорстокістю підтверджується висновками експертів № 322, 547/322, 515 і протоколом огляду місця події від
16 квітня 2019 року - квартири АДРЕСА_2 .
З висновку експерта від 10 липня 2019 року № 547/322 вбачається, що виявлені на трупі ОСОБА_10 численні травматичні зміни шиї, тулуба та кінцівок є наслідками неодноразових механічних впливів (поранень), кожний з яких звичайно супроводжувався відчуттям фізичного болю, якщо під час їх заподіяння потерпіла не перебувала у безсвідомому стані чи в стані алкогольного наркозу.
У висновку експерта від 22 квітня 2019 року № 515 зазначено, що у процесі газохроматографічного дослідження зразків крові та сечі від трупа
ОСОБА_10 метилового, етилового, бутилового, амілового спиртів і їх ізомерів не виявлено.
Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 3 липня
2019 року № 384, ОСОБА_9 , завдаючи потерпілій ударів кухонним ножем, усвідомлював, що спричиняє їй особливих страждань, оскільки в момент вчинення злочину був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними і не перебував в особливому емоційному стані (фізіологічний афект, стрес, фрустрація, розгубленість, емоційне напруження). Також у висновку зазначено, що
ОСОБА_9 на час проведення експертизи виявляв психічні розлади та розлади поведінки внаслідок комбінованого вживання амфетаміну й інших психоактивних речовин, підтверджено синдром залежності.
Таким чином, конкретні обставини справи, характер і локалізація заподіяних ОСОБА_10 численних тілесних ушкоджень (загалом завдано 99 ран, 11 саден та чотири тріщини слизової), у тому числі в життєвоважливі органи, колючо-ріжучою дією гострого предмета (клинка ножа), те, що потерпіла була притомною, не перебувала в стані алкогольного чи іншого сп`яніння, активно захищалася в процесі тривалого заподіяння їй тілесних ушкоджень, що доводять плями крові, наявні по всій квартирі, переконливо свідчать про спрямованість умислу ОСОБА_9 саме на заподіяння смерті потерпілій з особливою жорстокістю.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що, позбавляючи потерпілу життя, ОСОБА_9 усвідомлював, що завдає їй особливих фізичних страждань шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень. При цьому така кількість тілесних ушкоджень спричинила потерпілій додаткові фізичні страждання, які були надмірними (зайвими) для досягнення злочинного наслідку у вигляді позбавлення її життя.
Враховуючи викладене, доводи у скарзі захисника про те, що в матеріалах провадження відсутні допустимі докази, які б підтверджували винуватість ОСОБА_9 у вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю, позбавлені підстав.
Наведені у скарзі захисника доводи про те, що версію, яку ОСОБА_9 висунув на свій захист, суди попередніх інстанцій не проаналізували та безпідставно визнали неспроможною, не є слушними.
Повідомлену ОСОБА_9 версію зазначені суди належним чином проаналізували й обґрунтовано відхилили, навівши мотиви свого рішення. Колегія суддів погоджується з таким рішенням.
Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій та експертних висновків, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.
З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів має підстави вважати, що місцевий суд установив усі обставини, які з урахуванням ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і відповідно до цих обставин діяння ОСОБА_9 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за п. 4 ч. 2
Доводи захисника про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз № 322, 22, 515, 152, 153, 64, 547/322 та за принципом плодів отруєного дерева і висновків експертів № 71, 100, є безпідставними.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 101 КПК, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Слідчий суддя ухвалою від 16 квітня 2019 року задовольнив клопотання слідчого про проведення експертизи для встановлення причин смерті ОСОБА_10 . За цією ухвалою експерту (експертам) було доручено провести судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_10 та поставлено перед ним перелік питань, які потребували відповіді експерта (експертів) і стосувалися різних галузей спеціальних знань.
Для отримання відповіді на ці питання було проведено кілька експертиз, висновки яких містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема це висновки
№ 418, 22, 515, 152, 153, 64, 81. Зазначені висновки стосувалися окремих питань, наведених в ухвалі слідчого судді, і по суті експертизи були проведені на підставі цієї ухвали.
Відповідно до приписів ч. 8 ст. 101 КПК, якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
Висновки № 22, 515, 152, 153, 64 і № 418, 81 не суперечать положенням КПК,
будь-яких підстав вважати, що вказані дослідження проведені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів не вбачає, а тому доводи захисника щодо їх недопустимості як доказів та висновку експерта № 322 не є слушними.
Враховуючи викладене, посилання захисника на те, що за принципом плодів отруєного дерева є недопустимими доказами і висновки № 71, 100, оскільки вони є похідними від висновку № 322, позбавлені підстав.
Також не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження твердження у скарзі про недопустимість як доказу висновку експерта № 547/322 та неупередженість експерта ОСОБА_11 , який склав висновок № 332.
Як було зазначено, експертизи в цьому провадженні проведено на підставі ухвали слідчого судді, згідно з вимогами чинного законодавства, експертами, що мають кваліфікацію судового експерта відповідно до виданих свідоцтв та уповноважені на проведення експертних досліджень. Експертів було повідомлено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків у суді та під час провадження досудового розслідування.
У касаційній скарзі захисник посилається на те, що є недопустимими доказами протоколи затримання ОСОБА_9 і вилучення предметів чи речей під час їх добровільної видачі та речових доказів, отриманих внаслідок такої видачі, оскільки фактично ОСОБА_9 затримано в м. Львові задовго до складання протоколу затримання, неуповноваженою особою, за відсутності ухвали слідчого судді, з порушенням права на захист, а речові докази вилучено з порушенням вимог
ч. 2 ст. 100 КПК та прав і свобод, гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стосовно цього колегія суддів зазначає таке.
Зі змісту протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від
17 квітня 2019 року, вбачається, що ОСОБА_9 було затримано на підставі ухвали слідчого судді від 17 квітня 2019 року, під час цього був присутній захисник - адвокат ОСОБА_14 , ОСОБА_9 було належним чином роз`яснено підстави затримання й те, у вчиненні якого злочину він підозрюється, його права та обов`язки. Заяв і зауважень з приводу затримання не надходило. Копію протоколу ОСОБА_9 та його захисник отримали.
До моменту складення протоколу затримання з ОСОБА_9 не проводилися жодні слідчі дії, а тому твердження захисника про порушення прав останнього, оскільки фактично він був затриманий у м. Львові за вісім годин до складання протоколу затримання в м. Тернополі, не є слушними.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що можливе неправильне зазначення часу фактичного затримання ОСОБА_9 у протоколі затримання в цьому кримінальному провадженні могло вплинути на оцінку допустимості доказів, покладених в основу обвинувального вироку.
Доводи захисника про затримання ОСОБА_9 неуповноваженою особою були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції і слушно визнані безпідставними.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 37 Закону України «Про Національну поліцію» поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України КПК та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України.
Аналіз КПК дає підстави стверджувати, що уповноважена службова особа - це особа, якій законом надано право здійснювати затримання. За фактом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, така особа зобов`язана скласти відповідний протокол.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 191 КПК уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що з урахуванням наведених норм закону будь-який працівник поліції (в цьому випадку - працівник УКР ГУНП в Тернопільській області) уповноважений законом здійснювати затримання особи на підставі ухвали слідчого судді. Чинний КПК не ставить перед слідчим або прокурором вимоги додатково уповноважувати такого працівника будь-яким чином.
Є допустимим доказом і дані, що містяться у протоколі вилучення предметів чи речей під час їх добровільної видачі від 17 квітня 2019 року.
З даних протоколу вилучення предметів чи речей під час їх добровільної видачі від 17 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_9 добровільно видав речі, у які був одягнений під час події, що мала місце 16 квітня 2019 року, та на момент його затримання, на яких були нашарування слідів бурого кольору.
Зазначений протокол складено слідчим після затримання ОСОБА_9 у присутності понятих та захисника ОСОБА_9 , жодних зауважень щодо цієї слідчої дії від учасників не находило.
Також колегія суддів зауважує, що з матеріалів провадження установлено, що затримання ОСОБА_9 та його обшук проведено 17 квітня 2019 року о 18:15, закінчено - о 19:45.
Згідно з ч. 3 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу. Зокрема, за змістом ч. 7 ст. 223 КПК обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Під час обшуку ОСОБА_9 , в ході якого за участю понятих та в присутності захисника вилучено його речі, ці вимоги закону було дотримано.
Крім того, речові докази вилучено з дотриманням належної процедури, згідно з вимогами закону щодо порядку проведення цих процесуальних дій, а доводи скарги сторони захисту в цій частині позбавлені підстав.
Не знайшли свого підтвердження і доводи захисника про порушення права ОСОБА_9 на ефективний захист адвокатом ОСОБА_14 під час досудового слідства.
У матеріалах кримінального провадження відсутні об`єктивні дані, які б свідчили про неналежне виконання захисником ОСОБА_14 своїх професійних обов`язків, що могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_9 , передбачених
ч. 3 ст. 6 вищезгаданої Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК.
Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_9 , реалізуючи своє конституційне право, закріплене у ст. 59 Конституції України, вільно і без будь-якого примусу вибрав, щоб його захист здійснював саме адвокат
ОСОБА_14 , відмовившись від здійснення захисту адвокатом ОСОБА_20 , призначеним центром з надання безоплатної правової допомоги (доручення
від 17 квітня 2019 року № 510). Надалі ОСОБА_9 жодного разу не заявляв про відвід адвокату ОСОБА_14 у зв`язку з неефективним захистом чи розбіжністю у правовій позиції захисту, не клопотав про заміну і не заявляв про відмову від здійснення його захисту адвокатом ОСОБА_14 . До того ж на стадії досудового розслідування захист ОСОБА_9 здійснював адвокат ОСОБА_21 , про що свідчать відомості, відображені в обвинувальному акті.
Як слушно зазначив суд, той факт, що за результатами судового розгляду не було досягнуто бажаного для ОСОБА_9 результату і його незгода з тактикою захисту, обраною безпосередньо після затримання, не свідчить про порушення його права на захист, яке в цьому випадку було забезпечено належним чином відповідно до вимог КПК.
З огляду на наведене немає жодних підстав стверджувати, що на досудовому слідстві було порушено право ОСОБА_9 на захист.
Не є слушними доводи, наведені у скарзі захисника, стосовно того, що повідомлення ОСОБА_9 про підозру не було погоджено, а обвинувальний акт був затверджений не уповноваженим на те прокурором, оскільки відповідну постанову про призначення групи прокурорів було долучено до матеріалів провадження на стадії нового апеляційного розгляду. Крім того, до початку судового розгляду не було підтверджено повноваження прокурорів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які відповідно брали участь у судах першої та апеляційної інстанцій.
Повноваження прокурорів у цьому провадженні підтверджуються постановами про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 16 квітня 2019 року (прокурор ОСОБА_12 ) та зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від
3 вересня 2019 року та 27 жовтня 2021 року (прокурори ОСОБА_22 та
ОСОБА_13 ).
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які би викликали сумніви в їх достовірності, і на спростування цього у скарзі захисника переконливих аргументів не міститься. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, узгоджуються з приписами закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
Під час призначення покарання ОСОБА_9 суди повною мірою врахували суспільно небезпечний характер і тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який, починаючи з підліткового віку, вів антисоціальний спосіб життя, не бажав жити згідно з загальнолюдськими уявленнями про мораль, відчував себе чужим у суспільстві, вчинив особливо тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи завідомо слабшої щодо себе молодої жінки з особливою жорстокістю.
Зважаючи на викладене та ураховуючи конкретні обставини справи, відсутність обставин, які б пом`якшували покарання, колегія суддів погоджується з висновками судів про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі.
З огляду на зазначене, призначене ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам статей 64 65 КК, гарантуватиме безпеку для суспільства та є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильною правову кваліфікацію його дій. На всі доводи в апеляціях суд дав умотивовані відповіді.
Ухвала апеляційного суду узгоджується з приписами статей 370 419 КПК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
11 листопада 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною
та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3