№ 607/2775/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 607/2775/17

провадження № 61-1766св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» (далі - ТОВ «Нова Тернопільська газета») про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати інформацію та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1 було опубліковано статтю під назвою «Я погоджуюсь зі змінами до Генерального плану Тернополя, але за однією умовою …», за змістом якої його безпідставно звинувачено у вчиненні корупційних діянь за відсутності на підтвердження цього будь-яких належних і допустимих доказів.

Посилаючись на те, що поширена відносно нього відповідачем інформація є недостовірною, ганьбить його честь та ділову репутацію, розповсюдження такої інформації завдає йому моральних страждань у вигляді особистих переживань, напруженості стосунків у сім`ї та необхідності постійно виправдовуватися, крім того така інформація шкодить його діловій та політичній репутації, як депутата Тернопільської міської ради та голови земельної комісії, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та його ділову репутацію наступну інформацію, розміщену у статті під назвою «Я погоджуюсь зі змінами до Генерального плану Тернополя, але за однією умовою …», яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 в друкованому засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета», а саме:

- «Як він «заробляв» по маленькому …»,

- «...Якщо коротко, то на засіданнях земельної комісії ОСОБА_2 навмисно «зарубує» питання дрібних підприємців (наприклад дозвіл на добудову, дозвіл на продовження оренди земельної ділянки, тощо). Згодом «люди від голови земельної комісії» пропонують зацікавленим підприємцям чи пересічним тернополянам «рішити» це питання за пару сотень «баксів». Після того, як ті погоджуються, відповідна ситуативна більшість, склепана під орудою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та подібних «діячів» із «Самопомочі», «Свободи» та БПП, голосує на сесії позитивно...»;

- «Як планував «заробляти» по крупному...»;

- «...Саме цим можна пояснити появу в Інтернеті фейкових фото, що їх розповсюджує голова земельної комісії ОСОБА_2 «іншого» Генерального плану міста, який він роздобув у якісь «секретці»...»;

- «...Тому цю інформацію можна було б розглядати, як черговий фейк, якби вона не була частиною плану з нахабного і масштабного збагачення ...»;

- « Провал «рекетира - земельника»;

- «...Що ж стосується до змін в Генеральному плані, то аргументація «земельника» в кулуарах дуже схожа з обґрунтуванням його шантажу малих підприємців (тільки навпаки): я, мовляв, погоджуся зі змінами до Генерального плану, але за однією умовою - винагорода...»;

- «...Якщо більшість малих підприємців і пересічних тернополян, в яких вимагали «пару сотень баксів» за вирішення певних питань, раніше боялися йти у поліцію із заявами на голову земельної комісії міської ради, то тепер це цілком можуть зробити інші...»;

- «13 лютого у Тернопільській міській раді відбулося засідання земельної комісії, на якій депутати, які не хочуть брати участь в аферах голови цієї комісії, обрали нового секретаря ОСОБА_6 ...».

Також ОСОБА_1 просив зобов`язати ТОВ «Нова Тернопільська газета» спростувати вказану та стягнути з відповідача на його користь 60 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2018 року у складі головуючого судді Батасюка В. М. позов задоволено частково.

Визнано недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під назвою «Я погоджуюсь зі змінами до Генерального плану Тернополя, але за однією умовою …», а саме:

- «Як він заробляв» по-маленькому…»;

- «...Якщо коротко, то на засіданнях земельної комісії ОСОБА_2 навмисно «зарубує» питання дрібних підприємців (наприклад дозвіл на добудову, дозвіл на продовження оренди земельної ділянки, тощо). Згодом «люди від голови земельної комісії» пропонують зацікавленим підприємцям чи пересічним тернополянам «рішити» це питання за пару сотень «баксів». Після того, як ті погоджуються, відповідна ситуативна більшість, склепана під орудою ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та подібних «діячів» із «Самопомочі», «Свободи» та БПП, голосує на сесії позитивно...»;

- «Провал «рекетира - земельника»;

Зобов`язано ТОВ «Нова Тернопільська газета» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена шляхом публікації у цій же газеті витягу з вступної та резолютивної частини рішення суду, наступного змісту:

Визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під назвою «Я погоджуюся із змінами до Генерального плану Тернополя, але за однієї умови…», а саме:

- «Як він заробляв» по-маленькому…»;

- «...Якщо коротко, то на засіданнях земельної комісії ОСОБА_1навмисно «зарубує» питання дрібних підприємців (наприклад дозвіл на добудову, дозвіл на продовження оренди земельної ділянки, тощо). Згодом «люди від голови земельної комісії» пропонують зацікавленим підприємцям чи пересічним тернополянам «рішити» це питання за пару сотень «баксів». Після того, як ті погоджуються, відповідна ситуативна більшість, склепана під орудою ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та подібних «діячів» із «Самопомочі», «Свободи» та БПП, голосує на сесії позитивно...»;

- «Провал «рекетира - земельника»;

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем поширено недостовірну інформацію, яка сформульована, як пряме безпідставне звинувачення позивача у злочинній поведінці, чим порушено принцип презумпції невинуватості особи, зміст статті є образливим для позивача, оскільки станом на дату її публікації позивач перебував і продовжує перебувати в публічному статусі депутата міської ради. Публікацією спірної статті за відсутності посилання на допустиму доказову базу сформовано суспільну думку щодо позивача, як особи, стосовно якої існують об`єктивні докази вважати останнього корупціонером та схильним до вчинення протиправних корисливих дій, використовуючи публічний депутатський статус або службове становище.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Нова Тернопільська газета» задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1 в статті під назвою «Я погоджуюсь зі змінами до Генерального плану Тернополя, але за однією умовою …», а саме:

- «Як він заробляв» по-маленькому…»;

- «...Якщо коротко, то на засіданнях земельної комісії ОСОБА_2 навмисно «зарубує» питання дрібних підприємців (наприклад дозвіл на добудову, дозвіл на продовження оренди земельної ділянки, тощо). Згодом «люди від голови земельної комісії» пропонують зацікавленим підприємцям чи пересічним тернополянам «рішити» це питання за пару сотень «баксів». Після того, як ті погоджуються, відповідна ситуативна більшість, склепана під орудою ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та подібних «діячів» із «Самопомочі», «Свободи» та БПП, голосує на сесії позитивно...»;

- «Провал «рекетира - земельника»;

та зобов`язання ТОВ «Нова Тернопільська газета» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена шляхом публікації у цій же газеті витягу з вступної та резолютивної частини рішення суду, - скасовано.

У задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в оскаржуваній публікації відповідачем не порушено принцип презумпції невинуватості позивача, оскільки вказана у статті інформація не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а основана на інформації з відкритих джерел, яка стосується позивача, як діючого політика та виконання ним функцій і повноважень депутата місцевої ради. Така інформація становить суспільний інтерес, а межі критики позивача, як державного службовця, є значно ширшими ніж для приватних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правила презумпції невинуватості особи, вимоги національного та міжнародного законодавства, практику Європейського суду з прав людини в галузі захисту честі, гідності, ділової репутації особи, поширення інформації та її оцінки. Зміст опублікованої відповідачем статті містить неправдиву, негативну та образливу для позивача, як публічної особи, інформацію, оскільки не містить розумної межи такої критики, а навпаки безпідставно, без будь-яких доказів та підтверджень звинувачує позивача у злочинній діяльності, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції та призвело до хибних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Натомість, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, яке було помилково скасовано апеляційним судом.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є депутатом Тернопільської міської ради та головою земельної комісії.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковано статтю під назвою «Я погоджуюсь зі змінами до Генерального плану Тернополя, але за однієї умови...».

Серед іншої інформації в публікації були опублікована інформація яку позивач просив спростувати, а саме:

- «Як він «заробляв» по маленькому …»,

- «Як планував «заробляти» по крупному...»;

- « Провал «рекетира - земельника»;

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що розповсюджена відповідачем інформаціє, є недостовірною, носить негативний характер, ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію, завдає йому моральних страждань, а тому має бути спростована відповідачем.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Беручи до уваги положення статей 32 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію»визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ,ділової репутації фізичної та юридичної особи, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію»суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів, що інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації, така інформація носить характер критики посадових осіб, у тому числі й позивача, який є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. У спірній статті відповідача були використані оціночні судження, що відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію»не підлягають спростуванню.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості особи та звинувачення його у протизаконних діях, без підтвердження такої інформації належними доказами, а також поширення недостовірної, неправдивої образливої інформації відносно нього, який перебуває у публічному статусі депутата місцевої ради та є законослухняним громадянином, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, викладена у спірній статті інформація є політичною критикою у контексті діяльності позивача, як депутата місцевої ради.

Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким апеляційним судом була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко