Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 607/4797/19

провадження № 61-20064св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гонти Миколи Степановича, на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня

2019 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Міщія О. Я., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації (далі - Тернопільське МБТІ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання розпорядження в частині приватизації квартири незаконним та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.

Позовна заява мотивована тим, що приватизація квартири АДРЕСА_1 , співвласником якої він є, у 2004 році проведена з порушенням житлового законодавства.

Позивач зазначав, що заява на приватизацію квартири від його імені підписана матір`ю - ОСОБА_3 . Згоду на приватизацію житла він не надавав. На час приватизації указаної квартири він не проживав у приватизованій квартирі, зареєстрований у ній не був, а був зареєстрований в іншому житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , тому не мав права на приватизацію житла.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним розпорядження Тернопільського МБТІ від 09 січня 2004 року № 36878 про передачу в спільну сумісну власність йому та третім особам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 09 січня 2004 року,видане Тернопільським МБТІ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що на час приватизації житлового приміщення не проживав і не мав права користування квартирою АДРЕСА_1 та не давав згоду на отримання житла у власність, що є його процесуальним обов`язком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент здійснення приватизації квартири ОСОБА_1 висловив своє волевиявлення на приватизацію частки нерухомого майна, що підтверджено його підписом у відповідній заяві, яка ним не спростована.

ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів того, що на момент приватизації він не мав права користування спірним житловим приміщенням, тобто не входив до переліку осіб, визначених законом, що мають право на отримання житла у власність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гонта М. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий судовий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 607/4797/19 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гонти М. С., про зупинення дії заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року задоволено. Зупинено дію заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 рокудо закінчення касаційного провадження. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди на неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи.

Розпорядження Тернопільського МБТІ від 09 січня 2004 року № 36878 та свідоцтво про право власності на квартиру за указаною адресою є незаконними, оскільки він не давав згоду на приватизацію житла.

На момент приватизації квартири було відсутнє його волевиявлення на приватизацію житлового приміщення, що є основною умовою передачі житла у власність.

Судами безпідставно не взято до уваги те, що на момент здійснення приватизації він постійно проживав за іншою адресою, про що свідчить відмітка в його паспорті та довідка, видана житлово-експлуатаційною конторою № 13 м. Тернополя від 25 липня 2019 року № 538. Вказані обставини визнали треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що стверджується відповідними письмовими заявами.

Його право є порушеним, оскільки він в майбутньому має намір приватизувати інше житло з використанням житлових чеків, а приватизація указаного житлового приміщення, яка проведена незаконно, позбавляє його такого права.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

28 жовтня 2003 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись із заявою до органу приватизації про передачу у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , яка підписана указаними особами, зокрема і ОСОБА_1 (а.с. 55).

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 вбачається, що на час приватизації квартири АДРЕСА_1 , був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 6-7).

Відповідно до копії довідки від 25 липня 2019 року № 538, виданої житлово-експлуатаційною конторою № 13 м. Тернополя, ОСОБА_1 з 03 жовтня 2003 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , знятий з реєстрації 07 грудня 2005 року, і проживав за вказаною адресою (а.с. 56).

Свідоцтво про право власності на житло від 09 січня 2004 року, видано згідно з розпорядженням міського бюро технічної інвентаризації адміністрації Тернопільської міської ради від 09 січня 2004 року № 36878 про передачу в спільну сумісну власність ОСОБА_1 та третім особам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , квартири АДРЕСА_1 (а.с. 53, 54).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гонти М. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

19 червня 1992 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» 2482-XII (далі - Закон № 2482-XII), який визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2482-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (пункт 1 статті 2 Закону № 2482-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацом 2 статті 3 Закону № 2482-XII приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв. м на сім`ю.

Пунктами 1, 2, 3 статті 8 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Отже, законом визначено, що передача квартир, котрі підлягають приватизації, здійснюється у спільну власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі. При цьому законодавець не пов`язує таке проживання з обов`язковим перебуванням на реєстраційному обліку і не встановлює заборони приватизувати помешкання особою, яка зареєстрована за іншою адресою. Допускається приватизація особами, які тимчасово відсутні у квартирі, яка є об`єктом приватизації, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач на час приватизації житла не проживав у вказаній квартирі, не мав права користування житловим приміщенням і не давав згоду на передачу квартири у спільну сумісну власність.

Згідно матеріалів приватизаційної справи, 28 жовтня 2003 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись із заявою до органу приватизації про передачу у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , яка підписана указаними особами, зокрема і ОСОБА_1 .

У справі відсутні будь-які відомості про те, що підпис у вказаній заяві виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, зокрема матір`ю ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не давав згоду на приватизацію квартири є безпідставними.

Доведення зазначених обставин згідно зі статтями 12 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Із копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що на час приватизації квартири АДРЕСА_1 , він був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно з копією довідки від 25 липня 2019 року № 538, виданої житлово-експлуатаційною конторою № 13 м. Тернополя, ОСОБА_1 з 03 жовтня 2003 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , знятий з реєстрації 07 грудня 2005 року, і проживав за вказаною адресою.

Разом з тим, із змісту заяви на приватизацію від 28 жовтня 2003 року, яка була подана ОСОБА_1 та членами його сім`ї до органу приватизації з метою отримання житла у власність, вбачається, що до заяви долучено довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15 вересня 1992 року, яке було чинним на момент приватизації ОСОБА_1 житлового приміщення, затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, (далі - Положення) яке складене відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду, яким визначено порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та перелік документів, що надаються при передачі державного житла у власність.

Зокрема, пунктами 20, 21 Положення передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Отже, органом приватизації при прийнятті оскаржуваного розпорядження від 09 січня 2004 року № 36878, на підставі якого передано квартиру у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , було взято до уваги довідку, якою установлено відомості про осіб - членів сім`ї наймача, які мали право на приватизацію житла.

Доводи касаційної скарги про те, що приватизація указаного житлового приміщення відбулася із порушенням вимог житлового законодавства є безпідставними та бездоказовими.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, яке залишене без змін апеляційним судом, про те, що сам по собі факт реєстрації ОСОБА_1 за іншою адресою не може бути підставою для задоволення позову, оскільки згідно законодавства, чинного час існування спірних правовідносин, право на приватизацію житла мають особи, які проживають у квартирі, що передається у власність, та особи, за якими зберігається право на житло.

Верховний Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Ураховуючи те, що на момент здійснення приватизації квартири ОСОБА_1 висловив своє волевиявлення на приватизацію частки нерухомого майна, що стверджується його підписом у відповідній заяві, а також не надав належних та допустимих доказів того, що він не мав права користування спірним житлом, тобто не входив до переліку осіб, визначених законом, що мають право на отримання житла у власність, Верховний Суд вважає, що суди дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання розпорядження Тернопільського МБТІ від 09 січня 2004 року № 36878 незаконним та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 09 січня 2004 року.

Відсутність заперечень третіх осіб, що беруть участь у справі, з приводу задоволення позову та визнання ними обставин по справі не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не довів належними та обґрунтованими доказами порушення його права Тернопільським МБТІ, яке видало йому та членам його родини правоустановлюючі документи на квартиру в порядку, визначеному законом.

Визнання позову враховується, якщо таке вчинено відповідачами (частина перша статті 206 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2019 року зупинено дію заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити дію вказаних судових рішень.

Керуючись статтями 400 401 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гонти Миколи Степановича, залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько