Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа №607/5609/17

провадження №61-4855св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Сливка Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у складі колегії суддів Хома М. В., Костів О. З., Сташків Б. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (далі - ТОВ «Домобудівник»), вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Домобудівник» від 16 травня 2016 року, яким її звільнено з роботи за прогул без поважних причин; поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «Домобудівник»; стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року в сумі 13 306,88 грн, компенсацію за період тимчасової втрати працездатності в сумі 9 313,35 грн, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 64 768 грн, компенсацію за невикористану відпуску в сумі 13 208,40 грн, моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Позов мотивовано тим, що з 04 серпня 1989 року позивач працювала в ТОВ «Домобудівник» на різних посадах, останньою з яких була посада старшого бухгалтера (з 29 березня 1983 року).

У грудні 2015 року ТзОВ «Домобудівник» відбулось силове захоплення адміністративних будівель ТОВ «Домобудівник» невідомими особами, які не допускали працівників товариства до роботи, в тому числі і позивача, однак остання продовжувала працювати на посаді старшого бухгалтера.

Оскільки з жовтня 2015 року позивачу не виплачувалась заробітна плата, вона звернулась до Управління Держпраці у Тернопільській області.

За результатами проведеної перевірки у квітні 2017 року отримала лист-відповідь, з якої дізналася про те, що звільнена 16 травня 2016 року за прогул. Разом з тим, ні копія наказу, ні трудова книжка із записом про звільнення їй не були вручені.

Разом з тим, позивач у період з 14 березня 2016 року по 08 червня 2016 року була відсутня на роботі з поважних причин, а саме знаходилась на лікуванні, що підтверджується листками тимчасової непрацездатності. Крім цього, звільнення відбулось без попередньої згоди профспілкової організації, з нею не проведено розрахунок при звільненні.

У зв`язку з незаконним звільненням позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, пов`язаних із втратою нормальних життєвих зв`язків, необхідністю додаткових зусиль для організації життя. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у розмірі 10 000 грн.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, що є підставою для поновлення її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ «Домобудівник» від 16 травня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ТОВ «Домобудівник» з 16 травня 2016 року.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 58 020,40 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 червня 2016 року по 09 жовтня 2018 року, із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 листопада 2015 року до 13 березня 2016 року у розмірі 7 712,73 грн, з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 9 313,35 грн допомоги по тимчасовій втраті працездатності за період з 14 березня по 08 червня 2016 року, з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стягнуто із ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 3000 грн моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, з порушенням статті 43 КЗпП України, пункту 10 статті 247 КЗпП України, частин першої, четвертої статті 149 КЗпП України, при цьому роботодавець не дотримав прав та гарантій, наданих працівникові КЗпП України, що є підставою для поновлення на роботі незаконно звільненого працівника з виплатою йому усіх належних сум, в тому числі середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Домобудівник», не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не застосовано строк позовної давності та не враховано, що позивач звернулася до суду з пропуском строку, встановленого законом для звернення до суду за захистом трудових прав та поновлення на роботі. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності та не перевірено доводів відповідача щодо повідомлення позивача про зміну робочого місця.

Відповідач неодноразово надсилав позивачу листи із повідомленням про нову адресу місця роботи та вимогою прибути до товариства. Суди не врахували, що обов`язок отримувати поштову кореспонденцію є обов`язком отримувача і відповідачем було вчинено всі необхідні дії для повідомлення про це позивача. Особа має право знати про стан своїх справ і з моменту неотримання будь-яких виплат з листопада 2015 року позивач мала можливість поцікавитися у відповідача станом своїх справ.

Вирішуючи спір, суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які свідчать, що позивач була відсутня на роботі без поважних причин.

Судами не враховано, що питання поновлення на роботі розглядається більше одного року саме з вини працівника. Оскільки після звільнення 16 травня 2016 року позивач на роботу не з`являлася, а лише зі спливом значного часу подала позов до суду у червні 2017 року.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2016 рокупрацювала за сумісництвом на посаді бухгалтера ОСББ «Лучаківського 13».

Розрахунки стягнутих на користь позивача сум не відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Судами неправильно застосовано норми вказаного Порядку у зв`язку з чим проведено неправильні розрахунки сум, які стягнуто з відповідача.

Судами не враховано, що в матеріалах справи відсутня аргументована та обґрунтована відмова профспілкової організації на звільнення позивача, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків судів обставинам справи.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 01 серпня 1980 року позивача прийнято на роботу у Тернопільський Домобудівний комбінат на посаду палітурниці з 04 серпня 1980 року.

З 11 січня 1988 року позивач працювала на посаді бухгалтера Домобудівного комбінату тресту «Тернопільпромбуд», яке реорганізоване в орендне підприємство «Тернопільський домобудівний комбінат», а 01 липня 1994 року - в ТОВ «Домобудівник».

12 березня 2016 року голова комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» видав наказ № 12/03/16-1, відповідно до якого вирішив: припинити виробничий простій на підприємстві та установити початок роботи з 14 березня 2016 року; працівникам підрозділів підприємства приступити до виконання обов`язків у зв`язку із закінченням простою та відновлення роботи, перед початком роботи пройти інструктаж з охорони праці; головному бухгалтеру забезпечити нарахування заробітної плати на період простою для працівників та підставі вимог статті 113 КЗпП України; начальнику віллу кадрів забезпечити своєчасне повідомлення працівників підприємства про відновлення роботи.

Відомостей про ознайомлення з даним наказом позивача матеріали справи не містять.

12, 21 березня та 01 квітня 2016 року відповідач на адресу позивача направляв листи, у яких повідомляв про зміну місця роботи ОСОБА_1 і зобов`язував її прибути на нове робоче місце по АДРЕСА_1 .

Вказаних листів позивач не отримала, а направлена їй кореспонденція повернута до відправника «за закінченням терміну зберігання».

06 травня 2016 року складено акт про відсутність працівника на робочому місці, зокрема, відсутність бухгалтера ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_1 на роботі 06 травня 2016 року без поважних причин з 09:00 год. до 17:30 год. впродовж всього робочого дня.

Відповідно до доповідної записки в. о. головного бухгалтера ТОВ «Домобудівник» від 06 травня 2016 року, адресованої голові комісії з припинення ТОВ «Домобудівник», 06 травня 2016 року, бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин в період з 9:00 год. до 17:30 год., тому просить за грубе порушення трудової дисципліни застосувати до неї дисциплінарне стягнення.

Наказом директора ТОВ «Домобудівник» від 16 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин, оскільки була відсутня на роботі 6 травня 2016 року протягом дня, з 09.00 до 17.30 год.). У зазначеному наказі відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з його змістом.

Вказаний наказ містить дві підстави звільнення позивача, а саме: акт від 06 травня 2016 року про відсутність на робочому місці та доповідна записка від 06 травня 2016 року.

ОСОБА_1 є членом профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», яка не надавала згоди на звільнення позивача.

Відповідно до акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ТОВ «Домобудівник», місце провадження господарської діяльності Лозовецька, 13 м. Тернопіль, юридична адреса: м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса,2-Б, проведеною перевіркою виявлено, що всупереч частині другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» станом на момент перевірки, тобто з 04 квітня 2017 року по 10 квітня 2017 року, керівництвом ТОВ «Домобудівник» не забезпечено облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Зокрема, у товаристві відсутні табелі обліку робочого часу і відомості про заробітну плату, у тому числі ОСОБА_1 , за весь час роботи у товаристві. Крім цього, заробітна плата працівникам товариства упродовж січня-березня 2017 року виплачувалась нерегулярно, за наявності коштів, без виплати авансу та не у повному обсязі. Загальна сума невиплаченої заробітної плати за січень-лютий 2017 року становить 254 747,09 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП Українивстановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

У справі, яка переглядається судами, установлено, що починаючи з 14 березня включно по 8 червня 2016 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні та була тимчасово непрацездатною (причина непрацездатності -травма), тобто її звільнення відбулось в період тимчасової непрацездатності, а її відсутність на робочому місці 06травня 2016 року зумовлена поважними причинами.

Крім того, відповідачем не доведено факту належного повідомлення позивача про зміну її місця праці (з АДРЕСА_3 на АДРЕСА_2 ), а тому у нього були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 за прогул.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивача не було належним чином повідомлено про зміну робочого місця, на порушення частини першої статті 149 КЗпП України роботодавцем від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці 06 червня 2016 року та не було ознайомлено з наказом про її звільнення.

Крім того, при звільненні позивача відповідач порушив гарантії, надані працівникам при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені частиною першою статті 43 КЗпП України, оскільки звільнення з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КзпП України, проведено за відсутності згоди профспілкової організації, членом якої є ОСОБА_1 .

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача та наявність правових підстав для її поновлення на роботі.

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином висновок судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованим та таким, що відповідає частині другій статті 235 КЗпП України.

Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Правильність розрахунку, проведеного судом першої інстанції та перевіреного апеляційним судом, відповідачем не спростовано, власного розрахунку не наведеного.

Посилання заявника на те, що суди неправильно здійснили розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції застосований механізм здійснення розрахунку середньої заробітної плати, визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості застосування саме такого механізму, з урахуванням проведених ним детальних розрахунків, відповідачем не спростовано.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України сума виплаченого ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу підлягало зменшенню на суму заробітної плати, отриманої нею за новим місцем роботи - на посаді бухгалтера ОСББ «Лучаківського 13», є необґрунтованими, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 219/14094/18-ц (провадження № 61-15923св19), від 03 липня 2019 року у справі № 759/17065/15-ц (провадження № 61-11707св18).

Таким чином, у судів не було необхідності з`ясовувати обставини про отримання позивачем доходу в період її вимушеного прогулу, про час, з якого позивач стала до нової роботи, та про отримання нею заробітної плати, зокрема за роботу за сумісництвом в ОСББ «Лучаківського 13».

Посилання у касаційній скарзі на те, що питання поновлення на роботі розглядається більше одного року саме з вини позивача, оскільки після звільнення 16 травня 2016 року вона на роботу не з`являлася, а лише зі спливом значного часу подала позов до суду у червні 2017 року, є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами обставинами, згідно висновків яких відповідач не повідомив позивача про припинення виробничого простою на підприємстві та установлення початку роботи з 14 березня 2016 року, а також про зміну її місця роботи та про подальше звільнення.

Доводи касаційної скарги про безпідставне незастосування судами попередніх інстанцій наслідків пропуску строкупозовної давності є необґрунтованими та спростовуються наступним.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Згідно з приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У справі, яка переглядається судами, установлено, що трудову книжку та копію наказу у день звільнення позивач не отримала. Копію наказу їй не вручено, а відповідачем протилежного не доведено, у зв`язку з чим, висновки судів про дотримання позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, відповідають наведеним нормам матеріального права і фактичним обставинам.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку відповідача свідчить про законність звільнення позивача за прогул, пропуску нею строку звернення до суду за захистом трудових прав, а також щодо неправильності розрахунку стягнутих на її користь суд, детальний розрахунок яких наведено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги відповідача, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, сформулювавши обґрунтовані висновки у прийнятій ним постанові, у зв`язку з чим, Верховний Суд не вбачає підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року зупинено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року, то виконання цих рішень, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська