Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 607/6536/17

провадження № 61-10410св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія ІФГ Капітал», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватне підприємство «Тернопільська фірма «Будівельник»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Ромазана В. В. від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області в складі суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я., Ткач З. Є., від 23 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія ІФГ Капітал» (далі - ТОВ ІК «ІФГ Капітал»), ОСОБА_2 , третя особа - приватне підприємство «Тернопільська фірма «Будівельник» (далі - ПП ТФ «Будівельник»), про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги.

Позов обґрунтовано тим, що постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2010 року № 19 відкликано банківську ліцензію ТОВ «Український промисловий банк» та ініційовано процедуру ліквідації банку.

05 вересня 2013 року між TOB «Укрпромбанк», TOB ІК «ІФГ Капітал» та Національним банком України укладено договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л.

26 грудня 2016 року за результатом аукціону між TOB ІК «ІФГ Капітал» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває всі права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору в момент укладення цього договору або можуть виникнути в майбутньому на підставі: кредитного договору № 17/КВ-07 від 17 серпня 2007 року; кредитного договору № 20/КВ-07 від 11 вересня 2007 року; кредитного договору № 30/КВ-08 від 01 жовтня 2008 року, укладених між TOB «Український промисловий банк» та ПП ТФ «Будівельник». Крім того, пунктом 1.4 умов зазначеного договору про відступлення права вимоги передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. У зв`язку із відступленням права вимоги за основними договорами новому кредитору передається право на отримання задоволення своїх вимог до боржника, зокрема, за рахунок договорів забезпечення.

На думку позивача, договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05 вересня 2013 року є недійсним, оскільки передбачає, зокрема управління нерухомим майном (предметом іпотеки), а тому сторонами не виконано вимог частини другої статті 1031 ЦК України щодо нотаріального посвідчення такого договору. У зв`язку із чим, на думку позивача, не могли бути укладені наступні договори від 27 грудня 2016 року відступлення права вимоги за іпотечним договором та договором застави транспортних засобів.

Посилаючись на зазначене, та указуючи, що спірні договори порушують його права, як власника адміністративно-виробничих приміщень з допоміжними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , право вимог на які перейшло до нового кредитора, позивач просив суд визнати недійсними: договір відступлення права вимоги від 26 грудня 2016 року, укладеного між ТОВ ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_2 ; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 17 серпня 2007 року, укладений між ТОВ ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чорнєй В. В. від 27 грудня 2006 року; договір відступлення права вимоги за договорами застави транспортних засобів від 11 вересня 2007 року, укладеними між ТОВ ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чорнєй В. В. від 27 грудня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ ІК «ІФГ «Капітал», ОСОБА_2 , третя особа ПП ТФ Будівельник», про визнання недійсним договорів про відступлення прав вимоги.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів того, що йому на праві власності належить спірні адміністративно-виробничих приміщень з допоміжними будівлями і спорудами, що, зокрема, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, у зв`язку із чим укладення таких договорів відповідачами не вплинуло на права ОСОБА_1 та не призвело до їх порушення, тому підстави для задоволення позову у даній справі відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у 21 лютого 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що 03 вересня 2012 року скаржник став переможцем аукціону із продажу спірного майна - адміністративно-виробничих приміщень з допоміжними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , сплатив за купівлю цього майна 3 078 960 грн на користь Національного банку України. Результати аукціону не були визнані недійсними. Скаржник указує, що право власності на спірне майно зареєстровано за ним, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорені у даній справі договори не порушують прав позивача.

Доводи інших учасників справи

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Указав, що ОСОБА_1 не має жодних прав на спірні приміщення, у зв`язку із чим не має права оспорювати договори, які є предметом даного спору. Право власності на майно, яке є предметом забезпечення відступлених прав вимоги у ОСОБА_1 виникло на підставі судового рішення, яке було скасовано та не має законної сили. Натомість відсутність прав ОСОБА_1 на спірні приміщення підтверджено рішенням Тернопільського міськорайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2017 року та ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2017 року, які набрали законної сили. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У березні 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 05 вересня 2013 року між ліквідатором ТОВ «Укрпромбанк», ТОВ ІК «ІФГ Капітал» та Національним банком України укладено договір №31-Л про передавання в управління непроданих активів, відповідно до якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору, а управитель приймає в управління активи і зобов`язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління за рахунок активів.

Пунктом 1.2 зазначеного договору передбачено, що управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Згідно з переліком активів банку, наведеним у Додатку №1 до зазначеного договору, в управління ТОВ ІК «ІФГ «Капітал» було передано права вимоги до ПП ПФ «Будівельник» згідно із укладеними з банком кредитними договорами, а саме від 17 серпня 2007 року №17/КВ-07, від 11 вересня 2007 року №20/КВ-07, від 01 жовтня 2008 року №30/КВ-08.

Згідно рішення комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України від 02 грудня 2016 року № 539 «Про погодження відчуження ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» майна (активів) товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», зазначений комітет вирішив погодити Управителю відчуження майна (активів) ТОВ «Укрпромбанк» за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності у порядку наведеному у висновках управителя, а саме: майнові права за кредитними договорами від 17 серпня 2007 року №17/КВ-07, від 11 вересня 2007 року №20/КВ-07, від 01 жовтня 2008 року №30/КВ-08, що були укладені між ТОВ «Укрпромбанк» та ПП ТФ «Будівельник» на загальну суму 264 600 грн.

26 грудня 2016 року проведено аукціон з продажу активів ТОВ «Український промисловий банк» - майнових прав за кредитними договорами від 17 серпня 2007 року №17/КВ-07, від 11 вересня 2007 року №20/КВ-07, від 01 жовтня 2008 року №30/КВ-08, які були укладенні між ТОВ «Укрпромбанк» та ПП ТФ «Будівельник», за результатами якого між ТОВ ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги.

Зобов`язання боржника за кредитним договором №17/КВ-07 від 17 серпня 2007 року забезпечуються, зокрема, іпотечним договором від 17 серпня 2007 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ВАТ «Тернопільське спеціалізоване підприємство 1901», посвідченим приватним нотаріусом Салій О. В.

27 грудня 2016 року між ТОВ ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 17 серпня 2007 року, відповідно до пункту 1.1 якого, первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель набуває всі права іпотекодержателя за іпотечним договором від 17 серпня 2007 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ВАТ «Тернопільське спеціалізоване підприємство 1901». Предметом іпотеки є нерухоме майно - адміністративно-виробничі приміщення з допоміжними будівлями і спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , загальною площею 7415,4 кв.м.

Аналогічний нотаріально посвідчений договір було укладено цього ж дня між ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» та ОСОБА_2 про відступлення права вимоги за договором застави транспортних засобів від 11 вересня 2007 року.

Позивач не є стороною оспорюваних правочинів.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2017 року, яке набрало законної сили, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ТОВ «Український промисловий банк», ВАТ «Тернопільське спеціалізоване підприємство 1901», Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Позивач не був стороною оспорюваних правочинів, тому єдиною підставою для визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку є доведення факту порушення його прав і законних інтересів даними договорами.

ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що оспореними у даній справі договорами відступлення прав вимог порушено його права, як власника указаних вище адміністративно-виробничих приміщень з допоміжними будівлями і спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , загальною площею 7 415,4 кв.м.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень статті 15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням указаних норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів відповідачами у справі, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд, на підставі наданих сторонами доказів, повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

ОСОБА_1 указував, що 03 вересня 2012 року він став переможцем аукціону із продажу спірного майна - адміністративно-виробничих приміщень з допоміжними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та сплатив за купівлю цього майна 3 078 960 грн.

Посилаючись на зазначене позивач вважав себе власником спірних приміщень.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2017 року у справі № 1915/14800/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2017 року, відмовлено у позові ОСОБА_1 до ТОВ «Український промисловий банк», ВАТ «Тернопільське спеціалізоване підприємство 1901», Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Указаним судовим рішення установлено, зокрема, наступні обставини.

Постановою державного виконавця ДВС Тернопільського районного управління юстиції від 11 серпня 2010 року при виконанні вимоги про сплату боргу № 2823, виданої 07 липня 2010 року про стягнення з ВАТ «Тернопільське спеціалізоване автопідприємство 1901» на користь ПФУ у Тернопільському районі Тернопільської області боргу в сумі 61 808,83 грн, було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ВАТ «Тернопільське спеціалізоване автопідприємство 1901».

Вказаний арешт існував на час проведення аукціону від 03 вересня 2010 року.

Згідно довідки Управління ПФУ в Тернопільському районі загальна сума заборгованості ВАТ «Тернопільське спеціалізоване автопідприємство 1901» перед управлінням складала станом на 01 вересня 2012 року суму в розмірі 191 329,17 грн.

Посилання ОСОБА_1 на те, що будь-яких заборон на відчуження майна ВАТ «Тернопільське спеціалізоване автопідприємство 1901» не існувало не відповідає дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Судом апеляційної інстанції додатково указано, що згідно із доказами у згаданій справі сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема, у протоколі аукціону від 03 вересня 2012 року відсутні істотні умови про день, до якого покупець повинен повністю оплатити ціну предмета іпотеки та банківський рахунок для переказу покупцем ціни продажу предмета іпотеки; а також є різниця щодо кількості і площі будівель, порівняно з існуючою іпотекою і протоколом аукціону; крім того, станом на час підписання спірного договору оплата позивачем предмета оспорюваного договору проведена не була.

Згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалені судові рішення у справі № 1915/14800/2012 були залишені без змін постановою Верховного Суду (провадження 61-34550св18).

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позивач належними та допустимими доказами не довів того, що йому на праві власності належить спірні адміністративно-виробничих приміщень з допоміжними будівлями і спорудами, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорені договори не порушують прав позивача, що є підставою для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються дослідженими судами матеріалами справи, висновками, викладеними в судових рішеннях, які набрали законної сили у справі № 1915/14800/2012, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції у даній справі.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності є недоведеними, оскільки єдиною підставою для відмови у позові в даній справі є ненадання позивачем доказів його права власності на спірні приміщення, чого позивач, згідно висновків судів, не вчинив.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із рішеннями судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400 401 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко