№ 607/8665/14-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 607/8665/14-ц

провадження № 61-5547св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Кузьми Р. М., Сташківа Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 23 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір на споживчі потреби

№ 022-2902/840-0012 (далі - кредитний договір), за умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 16 000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на день укладення цього договору становить 80 800,00 грн, зі сплатою 13,45 % річних та кінцевим строком повернення 10 листопада 2022 року.

10 червня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода б/н до кредитного договору від 23 листопада 2007 року, у якій сторони, крім іншого, погодили, що з 07 липня 2009 року до 09 червня 2010 року включно позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитними коштами у розмірі 14,95 % річних.

Умовами додаткової угоди б/н, укладеної 07 липня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , визначено, що позичальник за користування кредитними коштами у період з 10червня 2010 року по 09 червня 2015 року буде сплачувати 13,99 % річних.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 23 листопада 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 022-2902/840-0012-Р (далі - договір поруки), згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

07 липня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору поруки від 23 листопада 2007 року, у якій банк погодив з поручителем зміни до кредитного договору, внесені на підставі додаткових угод до кредитного договору від 10 червня 2009 року та від 07 липня 2009 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 11 березня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 21 808,80 доларів США, що в еквіваленті 470 042,89 грн, яка складається із простроченої заборгованості - 655,33 доларів США, що в еквіваленті 14 124,26 грн; дострокового стягнення кредиту - 14 624,57 доларів США, що в еквіваленті 315 201,89 грн; процентів - 6 344,27 доларів США, що в еквіваленті 136 737,42 грн; пені - 184,63 доларів США, що в еквіваленті 3 979,31 грн.

На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 130) ПАТ «Універсал Банк» просило суд солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитну заборгованість у розмірі 21 808,80 доларів США, що в еквіваленті 470 042,89 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2014 року відкрито провадження у цій справі.

У серпні 2014 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «Універсал Банк» про визнання припиненим договору поруки від 23 листопада 2007 року, укладеного між нею та ВАТ «Банк Універсальний», з 15 липня 2008 року, та визнання недійсною додаткової угоди б/н від 07 липня 2009 року до договору поруки, укладеного 23 листопада 2007 року.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами до 14,95 % річних відбулося шляхом укладення 10 червня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 додаткової угоди б/н. Разом із цим зміни до договору поруки 10 червня 2009 року не вносилися та погодження такого підвищення процентної ставки за користування кредитом з поручителем не відбулося. Тобто порука відповідно до частини першої статті 559 ЦК України у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, припинилася. А тому додаткова угода б/н, укладена між банком та поручителем 07 липня 2009 року, після припинення поруки підлягає визнанню недійсною.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсним пункту 1.1.1 кредитного договору, укладеного 23 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 , з тих підстав, що він суперечить положенням частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлення розміру підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами понад строк, встановлений умовами кредитного договору на рівні 40,35 % річних, перевищує розумну межу плати за послугу, встановлену законом.

Ухвалою (протокольно) Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 листопада 2014 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання припиненим договору поруки від 23 листопада 2007 року, укладеного між нею та ВАТ «Банк Універсальний», з 15 липня 2008 року, та визнання недійсною додаткової угоди б/н від 07 липня 2009 року до договору поруки, укладеного 23 листопада 2007 року, а також зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсним пункту 1.1.1 кредитного договору об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2007 року № 022-2902/840-0012 у розмірі 470 042,89 грн.

В іншій частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Визнано припиненим договір поруки від 23 листопада 2007 року

№ 022-2902/840-0012-Р, укладений між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 , з 15 липня 2008 року.

Визнано недійсною додаткову угоду б/н від 07 липня 2009 року до договору поруки від 23 листопада 2007 року № 022-2902/840-0012-Р, укладену між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору банк 08 листопада 2012 року пред`явив йому вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів, яка залишилася без виконання. З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позичальника кредитної заборгованості у гривневому еквіваленті, тобто у розмірі 470 042,89 грн. Відмовляючи у визнанні недійсним пункту 1.1.1 кредитного договору, суд виходив із того, що цей договір укладений відповідно до вимог статей 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім цього, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд врахував, що підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами, яке погодили сторони кредитного договору у додатковій угоді від 10 червня 2009 року, не було погоджено з поручителем, а тому порука відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є припиненою. Оскільки додаткова угода до договору поруки б/н була укладена 07 липня 2009 року, тобто після припинення поруки, то суд визнав цю угоду недійсною.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року та ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2014 року про відкриття провадження у справі залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що незазначення у позовній заяві засобів зв`язку відповідача не вказує на те, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі є незаконною, а відсутність у позовній заяві дати її підписання не вплинуло на правильність встановлених судом обставин та ухваленого у справі судового рішення. Підписуючи кредитний договір, позичальник погодився з його умовами та тривалий час їх виконував. А тому підстави для визнання умов кредитного договору недійсними відсутні. Оскільки між банком та ОСОБА_1 існують кредитні правовідносини, які позичальник належним чином не виконує, то наявні підстави для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Вирішуючи питання про розмір кредитної заборгованості, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що банк відповідно до норм цивільного законодавства України, незважаючи на те, що кредит надано в іноземній валюті, має право стягувати з позичальника заборгованість у національній валюті. Крім цього, проценти є платою за користування кредитними коштами, де визначальним фактором є користування такими коштами, а тому вони підлягають нарахуванню протягом усього часу користування кредитом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у позові ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту кредитного договору вбачається, що надання й погашення кредиту передбачено сторонами виключно в іноземній валюті - доларах США. У позивача відсутнє право вимагати у відповідача виконання зобов`язання у національній валюті - гривні України, оскільки кредит надано у доларах США і він, відповідно, підлягає поверненню у доларах США. А тому позивач просив суд захистити право, яке не порушено, що суперечить статті 3 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року). Суди не звернули увагу не те, що якщо умовами договору визначено зобов`язання банку надати грошові кошти в іноземній валюті у розмірі, що еквівалентний 80 800,00 грн, то у позичальника виникає зобов`язання повернути кошти в іноземній валюті у розмірі, що еквівалентний 80 800,00 грн на день платежу, як це зазначено у статті 533 ЦК України. У кредитному договорі не встановлено строк кредитування та не зазначено порядок видачі кредиту: готівкою чи безготівковим шляхом. Тобто, підписуючи кредитний договір, сторони договору не узгодили його істотні умови. Крім цього, при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та відкрив провадження у справі на підставі позовної заяви, яка не відповідає вимогам положень ЦПК України 2004 року.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання припиненим договору поруки в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося, судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються в касаційному порядку, а тому правильність висновків судів у цій частині колегією суддів суду касаційної інстанції не перевірялася.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та зупинено виконання рішення цього ж суду до закінчення касаційного провадження у справі.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набуття чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 23 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір на споживчі потреби

№ 022-2902/840-0012, за умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 16 000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на день укладення цього договору становить 80 800,00 грн, зі сплатою 13,45 % річних та кінцевим строком повернення 10 листопада 2022 року.

10 червня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору від 23 листопада 2007 року, у якій сторони, крім іншого, погодили, що з 07 липня 2009 року до 09 червня 2010 року включно позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитними коштами у розмірі 14,95 % річних.

Умовами додаткової угоди б/н, укладеної 07 липня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , визначено, що позичальник за користування кредитними коштами у період з 10 червня 2010 року до 09 червня 2015 року буде сплачувати 13,99 % річних.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 23 листопада 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 022-2902/840-0012-Р, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, згідно із розрахунком банку станом на 11 березня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 21 808,80 доларів США, що в еквіваленті 470 042,89 грн, яка складається із: суми простроченої заборгованості - 655,33 доларів США, що в еквіваленті 14 124,26 грн; суми кредиту, яка стягується достроково, - 14 624,57 доларів США, що в еквіваленті 315 201,89 грн; процентів - 6 344,27 доларів США, що в еквіваленті 136 737,42 грн; пені - 184,63 доларів США, що в еквіваленті 3 979,31 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Отже, правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство України не містить.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Посилання в касаційній скарзі на те, що умовами кредитного договору сторони погодили надання кредиту в іноземній валюті у розмірі 16 000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на день укладення цього договору становить 80 800,00 грн, а тому з боржника підлягає стягненню сума боргу в іноземній валюті, еквівалентна на день ухвалення рішення 80 800,00 грн, не заслуговують на увагу, оскільки якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Доводи касаційної скарги про відсутність у кредитному договорі всіх його істотних умов та, як наслідок, відсутність кредитних зобов`язань між сторонами спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та зводяться до незгоди боржника із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час відкриття провадження у справі, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки ці доводи були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та їм була надана відповідна правова оцінка.

Згідно із частинами першою та третьою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції банк уточнив заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з боржника кредитну заборгованість, яка утворилася станом на 11 березня 2015 року і до складу якої також входять проценти за користування кредитними коштами у розмірі 6 344,27 доларів США, що в еквіваленті 136 737,42 грн, та пеня у розмірі 184,63 доларів США, що в еквіваленті 3 979,31 грн.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що звернувшись до суду з позовом у травні 2014 року ПАТ «Універсал Банк» таким чином змінило строк виконання основного зобов`язання, а тому вимоги банку про стягнення процентів та пені після травня 2014 року не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Загальну суму заборгованості за кредитним договором від 23 листопада 2007 року № 022-2902/840-0012 за процентами та пенею необхідно обмежити періодом їх нарахування до 09 травня 2014 року включно, оскільки наступний щомісячний платіж охоплює розрахунковий період з 10 травня по 09 червня 2014 року, тоді як з позовом до суду банк звернувся 28 травня 2014 року.

Отже, заборгованість за процентами та пенею, які підлягають стягненню на користь ПАТ «Універсал Банк», відповідно становить 4 211,05 доларів США, що в еквіваленті 90 760,34 грн та 161,37 доларів США, що в еквіваленті 3 477,99 грн.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення процентів та пені після звернення до суду з цим позовом не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК з ухваленням нового рішення у цій частині позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2016 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за кредитним договором від 23 листопада 2007 року № 022-2902/840-0012 скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за кредитним договором від 23 листопада 2007 року № 022-2902/840-0012 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за процентами

та пенею за кредитним договором від 23 листопада 2007 року

№ 022-2902/840-0012 у розмірі 94 238,33 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк