Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 607/891/17

провадження № 61-3856св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач, третя особа за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (третя особа за зустрічними позовами), ОСОБА_3 (позивач, третя особа за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання кредитного договору удаваним та визнання його таким, що був укладений у національній валюті України,

за касаційною скаргою адвоката Курило Вікторії Григорівни як представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовів

У січні 2017 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як солідарного боржника та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 як солідарного боржника заборгованість за кредитним договором від 29 травня 2008 року № BL4479 (далі - кредитний договір) у розмірі 7 979,02 дол. США.

На обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 29 травня 2008 року між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № BL479 з додатками 1, 2 з відкриттям кредитної лінії, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 21 649,00 дол. США зі сплатою 15 % річних, терміном до 01 травня 2018 року. У випадку користування кредитом понад встановлений строк (прострочення) передбачено встановлення підвищеної відсоткової ставки в розмірі 30 % річних, яка застосовується до всієї простроченої суми основного боргу.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 29 травня 2008 року між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 , а також між банком і ОСОБА_3 укладені договори поруки № BL4479/1 і № BL4479/3, за умовами яких поручителі зобов`язалися відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Починаючи з 01 березня 2016 року ОСОБА_1 припинив погашення кредиту і відсотків, які повинен сплачувати відповідно до додатку 1 (графік погашення) до кредитного договору, що призвело до виникнення простроченої заборгованості та права банку на дострокове стягнення заборгованості.

Станом на 02 листопада 2016 року заборгованість за кредитним договором становить 7 979,02 дол. США, з яких: 5 656,17 дол. США - сума дострокового стягнення заборгованості; 2 114,01 дол. США - прострочена заборгованість за кредитним договором; 49,71 дол. США - прострочена заборгованість зі сплати відсотків; 159,13 дол. США - підвищені відсотки.

Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив застосувати наслідки удаваного правочину та зобов`язати АТ «Універсал Банк» провести перерахунок погашення кредиту, виходячи з розміру кредиту в національній валюті України.

Зустрічний позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що на його переконання, валютою кредитного договору була національна валюта України - гривня. Договір кредиту з додатками 1, 2 від 29 травня 2008 року з відкриттям кредитної лінії є удаваним правочином, змістом якого приховано дійсні відносини сторін щодо валюти договору - на суму 108 822, 71 грн, а тому слід застосувати наслідки удаваного правочину та зобов`язати відповідача АТ «Універсал Банк» провести перерахунок погашення кредиту, виходячи з розміру кредиту в національній валюті України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив зустрічний позов задовольнити.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати припиненими зобов`язання за укладеним ним з банком договором поруки від 29 травня 2008 року № BL4479/3.

Зустрічний позов ОСОБА_3 обґрунтував тим, що порука є припиненою, оскільки збільшився обсяг відповідальності боржника та поручителя без їх згоди. Окрім цього, банк пропустив шестимісячний строк, впродовж якого кредитор вправі пред`явити вимогу до поручителя.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 22 вересня 2020 року позов АТ «Універсал Банк» задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як солідарного боржника ОСОБА_1 , та з ОСОБА_3 як солідарного боржника ОСОБА_1 , суму боргу за кредитним договором від 29 травня 2008 року № BL4479 у розмірі 7 979,02 дол. США. Стягнув в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 311,73 грн. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для задоволення позову банку, оскільки АТ «Універсал Банк» довів факт отримання позичальником кредитних коштів і наявність заборгованості за кредитним договором у зв`язку з неналежним виконанням боржником його умов. Зустрічні позови задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 09 березня 2021 року, адвокат Курило В. Г. як представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 17 вересня 2020 року у справі № 384/598/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 331/5780/13, від 09 грудня 2019 року у справі № 4569/11865/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 755/28001/14; суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

На обґрунтування касаційної скарги адвокат Курило В. Г. зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними і такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, тому підлягають скасуванню. Суд першої інстанції повністю проігнорував доводи відповідача, а суд апеляційної інстанції фактично продублював рішення суду першої інстанції.

07 липня 2016 року банк використав своє право на дострокове повернення всієї суми кредиту, направивши позичальнику та поручителям відповідні вимоги, які ними отримані 13 липня 2016 року, однак змінивши на власний розсуд строк виконання основного зобов`язання банк згідно з розрахунком заборгованості здійснював нарахування пені і відсотки до 02 листопада 2016 року.

Крім цього, грошовою одиницею кредитного договору є гривня, а не долар США, адже банк на оплату плоттера УР-540 К УегеаСАММ друкуючий/ріжучий, 2007 року випуску перерахував кредитні кошти не в доларах США, як указав у кредитному договорі, а в гривні, що підтверджується і платіжним дорученням із зазначенням поточного рахунку позичальника № НОМЕР_1 . Банк не надав документів, які б підтверджували перерахування валютних коштів (доларів), їх зарахування на цей рахунок, а потім конвертацію в грошову одиницю України - гривню через МВБ (міжбанківську валютну біржу).

ОСОБА_1 стверджував, що підпис на заяві на видачу готівки від 29 травня 2008 року № 080В501081510002 не його, однак суд не дослідив його і не надав відповідної оцінки.

Банк як агент валютного контролю не мав права за законом надавати відповідачу кредит в іноземній валюті для використання його для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.

Між ОСОБА_1 і банком фактично укладено кредитний договір про надання кредиту в національній валюті України в розмірі 108 822,71 грн, що еквівалентно 21 649,00 дол. США, тому правовідносини між сторонами правочину мають бути врегульовані саме цим договором.

Укладання удаваного кредитного договору порушує права ОСОБА_1 через значне підвищення курсу долара США до української гривні, в результаті чого відповідач змушений сплачувати значно більшу суму тіла кредиту в гривні, ніж фактично отриману, та значно більшу суму процентів у гривні, ніж фактично передбачену кредитним договором.

Отже, укладаючи кредитний договір у іноземній валюті сторони розуміли, що іноземна валюта не може бути використана за цільовим призначенням, а саме для споживчих потреб, маючи за мету одержання певної користі - отримання відсотків, банк запропонував йому та уклав з ним кредитний договір, як спосіб приховання дійсного правочину, предметом якого є кредит в національній валюті України - гривні.

Суд не прийняв до уваги, що у 2008 році позивач направив ОСОБА_1 повідомлення в якому зазначено, що починаючи з 26 серпня 2008 року за користування кредитними коштами встановлюється процентна ставка: базова процентна ставка 15,5 % річних, підвищена процентна ставка 31 % річних (у разі прострочення платежу).

Крім цього, суди не звернули уваги на те, що на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, договір поруки є припиненим, в зв`язку із зміною умов кредитного договору, а саме збільшено процентну ставку, без згоди поручителя.

Суди знехтували майновими правами заявників, чим порушили право сторони на справедливий судовий розгляд справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 травня 2008 року між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № BL479 з додатками до нього 1, 2 з відкриттям кредитної лінії, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 21 649,00 дол. США зі сплатою 15 % річних, терміном їх повернення до 01 травня 2018 року.

Згідно з пунктом 1.3.2 кредитного договору у випадку користування кредитом понад встановлений строк (прострочення) встановлюється підвищена відсоткова ставка в розмірі 30 % річних, яка застосовується до всієї простроченої суми основного боргу.

Факт надання кредиту підтверджується копією меморіального ордера від 29 травня 2008 року № 0804275USD000058 на суму 21 649,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 29 травня 2008 року укладено договір поруки № BL4479/1, за умовами якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 в повному обсязі зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

Крім цього, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 29 травня 2008 року укладено договір поруки № BL4479/3, за умовами якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 у повному обсязі зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

Щомісячний платіж, згідно з графіком погашення додатком 1 до кредитного договору, на 01 березня 2015 року становив 348,19 дол. США.

З 01 березня 2016 року ОСОБА_1 фактично припинив погашення кредиту та відсотків, які повинен був сплачувати відповідно до додатку 1 до кредитного договору.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 02 листопада 2016 року становить 7 979,02 дол. США, з яких: 5 656,17 дол. США - сума дострокового стягнення заборгованості; 2 114,01 дол. США - прострочена заборгованість за кредитним договором; 49,71 дол. США - прострочена заборгованість зі сплати відсотків; 159,13 дол. США - підвищені відсотки.

З метою досудового врегулювання відносин банк направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимогу від 05 липня 2016 року про негайну сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань, які 13 липня 2016 року були отримані ними та залишені без виконання.

У випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно з пунктом 6.1. кредитного договору в разі порушення позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї суми кредиту та/або сплати плати за кредит за цим договором, вважається, що такий позичальник користується кредитом понад строк кредитування, встановлений цим договором, при цьому, починаючи з наступного робочого дня, сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - простроченими процентами та/або простроченими комісіями/ винагороди.

Згідно з висновком судової економічної експертизи від 09 липня 2018 року № 28/013/1027/3 експерту не видалося можливим документально та нормативно підтвердити або спростувати визначений АТ «Універсал Банк» розмір заборгованості за основною сумою боргу та нарахованими відсотками у наданому банком розрахунку заборгованості станом на 02 листопада 2016 року, а також не вдалося документально підтвердити або спростувати суму боргу за тілом кредиту, відсотками, пенею за кредитним договором, оскільки експерту не було надано на дослідження оригіналу первинного документу (меморального ордера від 29 травня 2008 року № BL4479/3), що містить відомості про операцію з надання кредиту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Ураховуючи, що відповідачі 13 липня 2016 року отримали вимогу банку від 05 липня 2016 року про негайну сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань, однак її не виконали, термін повернення кредиту визнається таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги - 13 серпня 2016 року, і право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після 13 серпня 2016 року припинилося.

Однак, звертаючись до суду з цим позовом банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором розраховану на 02 листопада 2016 року в загальному розмірі 7 979,02 дол. США, до якої ввійшли і відсотки, нараховані після 13 серпня 2016 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд на наведене уваги не звернув та помилково вважав, що пункт 6.1 кредитного договору надає право банку нараховувати відсотки за користування кредитом поза межами строку кредитування, адже цим пунктом сторони не погоджували жодної відсоткової ставки за користування кредитом після спливу цього строку.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд не встановив розмір заборгованості за кредитним договором станом на 13 серпня 2016 року та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість заявленої банком суми заборгованості за кредитним договором.

Разом з цим відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі 523/3082/14-ц.

Однак переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд не перевірив дотримання банком шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, адже суд першої інстанції встановив і апеляційний суд погодився з тим, що з 01 березня 2016 року ОСОБА_1 фактично перестав виконувати умови кредитного договору, а з цим позовом банк звернувся до суду 20 січня 2017 року, в результаті чого неправильно визначився з періодом, за який слід стягнути заборгованість за кредитним договором з поручителя та неправильного вирішив зустрічний позов ОСОБА_3 .

З огляду на викладе заслуговують на увагу доводи заявників про порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та дотримання банком шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителям щодо щомісячних платежів з урахуванням дати звернення банку з цим позовом.

Проте, аргументи касаційної скарги щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України на увагу не заслуговують, адже банк для здійснення розрахунку заборгованості за кредитним договором використав відсоткові ставки передбачені умовами кредитного договру.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи в частині вирішення позовних вимог АТ «Універсал Банк» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору удаваним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 врахувавши, що в укладеному кредитному договорі сторони погодили його істотні умови, зокрема, щодо суми та валюти кредиту, який надався, а також те, що сторони не мали на меті інших цілей, ніж ті, що передбачені чинним законодавством України для кредитних договорів, що підтверджується і належним виконанням позичальником умов цього договору понад вісім років, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору удаваним.

Аргументи касаційної скарги про те, що укладання удаваного кредитного договору порушує права ОСОБА_1 через значне підвищення курсу долара США до української гривні, в результаті чого відповідач змушений сплачувати значно більшу суму тіла кредиту в гривні, ніж фактично отриману, та значно більшу суму процентів у гривні, ніж фактично передбачену кредитним договором, спростовуються пунктом 7.4 кредитного договору, відповідно якого позичальник підтвердив, що він попереджений банком про те, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором несе позичальник.

Інші доводи касаційної скарги в частині зустрічного позову ОСОБА_1 висновки судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та трактуванню норм законів на власний розсуд.

Ураховуючи наведене судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 слід залишити без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в частині вирішення позову АТ «Універсал Банк», зустрічного позову ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору удаваним та визнання його таким, що був укладений у національній валюті України залишити без змін.

Керуючись статтями 400 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Курило Вікторії Григорівни як представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання кредитного договору удаваним та визнання його таким, що був укладений у національній валюті України залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев