Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 608/1713/17
провадження № 61-19692св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Чортківська міська рада Тернопільської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року у складі судді Парфенюка В. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В.,
Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Чортківська міська рада Тернопільської області, про визначення порядку користування земельною ділянкою.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником 23/50 частин житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 . Власником інших 27/50 частин зазначеного нерухомого майна є відповідач, які вона успадкувала після смерті її чоловіка ОСОБА_3 . Між ними склався певний порядок користування житловим будинком, шляхом його фактичного поділу на квартири за № 1 та № 2 . Рішенням Чортківської міської ради від 11 листопада 1982 року № 511 «Про порядок користування загальною земельною ділянкою
АДРЕСА_1 » між співвласниками ОСОБА_1 і ОСОБА_3 » за нею закріплено земельну ділянку площею 0,0283 га, а за ОСОБА_3 - 0,0333 га.
Посилаючись на те, що між нею та відповідачем існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою відповідно до належних їм часток, а також на те, що вона має право на отримання у власність (безкоштовну приватизацію) частини спільної земельної ділянки площею 0,0283 га, що відповідає розміру часток будинковолодіння, позивач просила визначити відповідно до варіанту
№ 1 висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року
№ 920/18-22 порядок користування земельною ділянкою між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши їй у користування земельну ділянку площею 272 кв. м, ОСОБА_2 - площею 321 кв. м, земельну ділянку площею 18 кв. м - залишити у їх спільному користуванні.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено відповідно до варіанту № 1 висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22 порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками: ОСОБА_1 (23/50 частини) та ОСОБА_2 (27/50 частини), зокрема:
- у користування ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 272 кв. м;
- у користування ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею
321 кв. м;
- земельну ділянку площею 18 кв. м залишено у загальному користуванні співвласників.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право спільної часткової власності на земельну ділянку здійснюється співвласниками за їхньою згодою, землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства. Урахувавши розмір часток кожного з співвласників на житловий будинок, наявності спору між сторонами щодо порядку користування спірною земельною ділянкою, суд на підставі положень статей 319 356 358 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 88 96 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вважав обгрунтованими вимоги позивача про визначення порядку користування земельною ділянкою по
АДРЕСА_1 між її співвласниками, відповідно до варіанту № 1 висновкусудової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22. Суд визнав необгрунтованими посилання відповідача на сплив позовної давності, як самостійної правової підстави для відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 у судовому порядку оспорювала рішення органу місцевого самоврядування; рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 вересня 2017 року, яке набрало законної сили 10 жовтня 2017 року її позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо приватизації ОСОБА_3 (чоловіком відповідачки) земельної ділянки за адресою:
АДРЕСА_1 задоволено, а тому звернення позивача із зазначеним позовом до суду (26 жовтня 2017 року), відбулося у межах позовної давності.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено шляхом компенсації ОСОБА_1 судових витрат за подання позовної заяви у розмірі 640,00 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов обгрунтованого висновку про встановлення порядку користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірною земельною ділянкоювідповідно до варіанту № 1, запропонованого у висновку судової земельно-технічної експертизи
від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22, як такого, що ураховує відсутність порушень прав співвласників щодо користування їх власністю (будівлями і спорудами), відповідає розміру належних їх часток у праві власності на будинковолодіння. Суд вважав безпідставними доводи ОСОБА_2 про відсутність між співвласниками спору щодо користування земельною ділянкою, оскільки вони спростовуються рішеннями Чортківського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2017 року (справа № 608/1944/16),
від 28 вересня 2017 року (справа № 608/927/17), а також відхилив посилання заявника на безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні її клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки, звертаючись до суду з позовом у
2015 році, ОСОБА_1 вказала відповідачем ОСОБА_3 , натомість стороною відповідача у даній справі є ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність однієї із підстав для закриття провадження у справі (спір між тими самими сторонами).
Змінюючи рішення суду в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд вказав, що, стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640,00 грн, суд першої інстанції не врахував, що відповідач є інвалідом ІІ групи, а тому звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим понесені ОСОБА_1 судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 640,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій вона просила скасувати рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, й ухвалити у справі нове судове рішення, яким встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , відповідно до проведеного 01 листопада 1982 року Чортківським міським бюро технічної інвентаризації розподілу земельної ділянки, схематично зображеного у викопіровці з плану забудови кварталу № 101, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що відповідачем у справі є інша особа, ніж у заявленому у 2015 році позові ОСОБА_1 про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою. Пред`явлення позову до неї є безпідставним, оскільки ОСОБА_3 за життя не набув права власності на земельну ділянку, а вона, як його спадкоємець не може вважатися його правонаступником, оскільки сам по собі факт прийняття спадщини (житлового будинку), а не спірної земельної ділянки, і як наслідок наявність у спадкоємця права на продовження приватизації земельної ділянки, не може вважатися тотожним поняттю процесуального правонаступництва у справі з аналогічними позовними вимогами. Висновок судів попередніх інстанцій про наявність спору між нею та позивачем щодо порядку користування земельною ділянкою є необгрунтованим, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав, зокрема наявності будь-яких перешкод з її боку у приватизації присадибної земельної ділянки (відмова у реєстрації земельної ділянки, погодженні меж або затвердженні документації із землеустрою), що є передумовою для звернення до суду із зазначеним позовом. Визначаючи порядок користування співвласниками спірною земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій необгрунтовано взяли до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема її не було повідомлено про проведення експертизи, натурне обстеження земельної ділянки проведено без її участі, не застосовувалися технічні прилади, на першій сторінці висновку відсутній підпис експерта. Суди залишили поза увагою безпідставне посилання експерта на пункт 3.25 ДБН 360-92* Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, оскільки зазначені норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України, що у даному випадку не здійснювалось. Усі три запропоновані експертом варіанти порядку користування спірною земельною ділянкою вважала необ`єктивними, оскільки вони не враховують її інтереси, як співвласника, адже унеможливлюють використання нею господарських будівель. Суди не обговорили питання про наявність у неї права на отримання грошової компенсації за належні їй господарські споруди у зв`язку із визначенням порядку користування земельною ділянкою, та не встановили обставин неможливості роздільного користування земельною ділянкою площею 18 кв. м. Рішення виконавчого комітету Чортківської міської ради
від 11 листопада 1982 року № 511 «Про порядок користування загальною земельною ділянкою АДРЕСА_1 » між співвласниками ОСОБА_1 і ОСОБА_3 » є чинним, однак суди не взяли його до уваги та не надали належної оцінки відсутності наведеного експертом обгрунтування необхідності відступлення від фактичного порядку користування земельною ділянкою, визначеного рішенням органу місцевого самоврядування, який протягом тридцяти п`яти років визнавався позивачем, підтвердженням чого є встановлення нею огорожі та бетонного бордюру.
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Посилання заявника на наявність підстав для закриття провадження у справі є необгрунтованими, оскільки відповідач успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 27/50 частин житлового будинку, а отже має право на користування земельною ділянкою на якій він розташований. Після смерті ОСОБА_3 вона зверталася до заявника з пропозицією про урегулювання питання користування спірною земельною ділянкою, однак у зв`язку з її відмовою змушена була звернутися до суду із зазначеним позовом, що свідчить про наявність спору між ними та відсутність правових підстав для закриття провадження у справі. За відсутності переконливих та достовірних аргументів на підтвердження доводів заявника про необгрунтованість висновку експерта, вважала їх безпідставними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 06 грудня 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Рішенням виконавчого комітету Чортківської міської ради народних депутатів Тернопільської області від 01 січня 1980 року № 576 «Про оформлення права власності на цілий житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 », оформлено право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та затверджено акт введення в експлуатацію цього будинку.
18 січня 1980 року виконком Чортківської міської ради видав ОСОБА_3 свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований по
АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 1980 року
ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 (позивачу) 23/50 частин з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться по
АДРЕСА_1 .
Згідно з викопіровкою із плану забудови кварталу АДРЕСА_3 , виготовленої Чортківським міським бюро технічної інвентаризації
01 листопада 1982 року, проведено розподіл земельної ділянки по
АДРЕСА_3 із визначенням чітких меж власників житлового будинку.
Рішенням виконавчого комітету Чортківської міської ради від 11 листопада
1982 року № 511 «Про порядок користування земельною ділянкою
АДРЕСА_3 між співвласниками ОСОБА_1 і
ОСОБА_3 », закріплено за ОСОБА_1 земельну ділянку по
вул. М. Кривоноса площею 283 кв. м, а за ОСОБА_3 - площею 333 кв. м. Загальна площа земельної ділянки складала 0,0616 га.
Відповідно до рішення десятої сесії двадцять першого скликання Чортківської міської ради народних депутатів Тернопільської області від 17 грудня 1993 року «Про передачу громадянам міста Чорткова безплатно у приватну власність та користування земельних ділянок» ОСОБА_1 затверджено передачу безплатно у приватну власність земельну ділянку площею 308 кв. м, розташовану по
АДРЕСА_1 .
Позивачка неодноразово змінювала прізвище, ім`я та по батькові.
Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 16 серпня 2001 року серії
НОМЕР_1 ОСОБА_1 змінила ім`я на ОСОБА_1 , а відповідно до свідоцтва від 18 березня 2005 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 змінила ім`я на ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 є власником 23/50 частин житлового будинку
АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 є власником 27/50 частини цього житлового будинку.
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22, виконаного судовим експертом Походаєм І. П., запропоновано три можливі варіанти порядку користування земельною ділянкою відповідно до часток житлового будинку кожного із співвласників із застосуванням будівельних норм і стандартів:
Варіант № 1:
- у користуванні співвласника ОСОБА_1 з часткою 23/50 повинна перебувати земельна ділянка площею 272 кв. м;
- у користуванні співвласника ОСОБА_2 з часткою 27/50 повинна перебувати земельна ділянка площею 321 кв. м;
- у загальному користуванні співвласників залишити земельну ділянку площею 18 кв. м.
Варіант № 2:
-у користуванні співвласника ОСОБА_1 з часткою 23/50 повинна перебувати земельна ділянка площею 271 кв. м;
- у користуванні співвласника ОСОБА_2 з часткою 27/50 повинна перебувати земельна ділянка площею 322 кв. м;
- у загальному користуванні співвласників залишити земельну ділянку площею 18 кв. м.
Варіант № 3:
- у користуванні співвласника ОСОБА_1 з часткою 23/50 повинна перебувати земельна ділянка площею 272 кв. м;
- у користуванні співвласника ОСОБА_2 з часткою 27/50 повинна перебувати земельна ділянка площею 321 кв. м;
- у загальному користуванні співвласників залишити земельну ділянку площею 18 кв. м.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 7 Розділу X «Перехідні Положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Відповідно до частин першої та другої статті 90 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки у редакції 1970 року (далі - ЗК Української РСР 1970 року) (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу 23/50 частин житлового будинку) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок (частина перша статті 91 ЗК Української РСР 1970 року (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу 23/50 частин житлового будинку)).
Отже разом із правом власності на частку будинку до ОСОБА_1 перейшло право користування спірною земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, у тому числі право на безоплатну її приватизацію, пропорційно до належної їй частки у житловому будинку.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Відповідно до вимог статей 364 367 ЗК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЗК України.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.
За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Відповідно до вказаних норм визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю застосовуються і до майнових прав на майно (зокрема, права користування земельною ділянкою).
Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).
Визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, у тому числі висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив з того, що єдиним та справедливим варіантом визначення порядку користування земельною ділянкою є запропонований експертом варіант № 1, який серед іншого відповідає часткам співвласників (23/50 у ОСОБА_1 та 27/50 у ОСОБА_2 ) у житловому будинку та встановленому фактичному порядку користування земельною ділянкою. Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду в частині вирішення питання розподілу судових витрат шляхом компенсації понесених ОСОБА_1 судових витрат за подання позовної заяви у розмірі 640,00 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, дійшов правильного висновку про неврахування судом першої інстанції, що відповідач є інвалідом ІІ групи, а тому звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Посилання заявника на те, що, визначаючи порядок користування співвласниками спірною земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій помилково покладалися на висновок судової земельно-технічної експертизи
від 30 жовтня 2018 року № 920/18-22, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та технічній документації є безпідставними. Надаючи оцінку зазначеним доводам заявника викладеним у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що заявник не навела переконливих аргументів на підтвердження того, що висновок експерта є недостатньо обгрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи. Зокрема вказав, що судова земельно-технічна експертиза проведена відповідно до вимог чинного законодавства, виходячи з фактичної площі земельної ділянки та часток житлового будинку, що належать кожному із співвласників. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були безпосередньо присутні під час натурного обстеження об`єктів дослідження та висловлювали свої пропозиції.
Твердження заявника про наявність підстав для закриття провадження у справі є неспроможними. Так, однією з підстав закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України є наявність рішення суду або ухвали суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрали законної сили за тими самими вимогами, тоді як судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що у даному випадку відповідачем у справі є інша особа, ніж у заявленому у 2015 році позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.
Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у її апеляційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в режимі відеоконференції
Згідно з частинами першою, другою статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.
Частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої зазначеної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги)).
Ураховуючи наведене, а також те, що жоден із суддів Верховного Суду у складі постійно діючої колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про необхідність призначення справи до судового розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в режимі відеоконференції не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 212 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2019 року у незміненій після його апеляційного перегляду частині, та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак