Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 609/1679/18

провадження № 61-17889св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: Шумська міська рада - об`єднана територіальна громада Шумського району Тернопільської області, ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 липня 2019 року

у складі судді Ковтуновича О. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М.,

Бершадської Г. В., Дикун С. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Шумської міської ради - об`єднаної територіальної громади Шумського району Тернопільської області (далі - Шумська МР), ОСОБА_2 про скасування рішення сесії Шумської МР від 20 червня 2017 року № 1082 щодо встановлення межі між земельними ділянками для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення її

у попередній стан.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником житлового будинку

з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Це будинковолодіння її мати - ОСОБА_3 успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 .

Згідно з рішенням чотирнадцятої сесії першого скликання Суразької сільської ради народних депутатів Шумського району Тернопільської області (далі - Суразька СР) від 02 червня 1993 року ОСОБА_3 було передано безоплатно

у приватну власність земельну ділянку під будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських споруд у розмірі 0,24 га, проте державний акт на право власності на цю земельну ділянку її мати не отримала у зв`язку

з тяжкою хворобою та смертю.

Після прийняття спадщини до позивача перейшло і право користування земельною ділянкою під будівництво і обслуговування житлового будинку

і господарських споруд, на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були

у попереднього землекористувача - її матері ОСОБА_3 . При цьому відстань від належної позивачу господарської будівлі (сараю) до земельної ділянки сусіда становила 20,2 м.

З листа Шумської МР від 17 квітня 2018 року № 02-13/463 їй стало відомо, що рішенням сесії Шумської МР від 20 червня 2017 року № 1082 встановлено межу між земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд позивача та ОСОБА_2 на відстані 10,8 метрів від будівель, що становить половину спірної території.

Вважала, що зазначеним рішенням Шумської МР порушено її права землекористувача, оскільки відстань від належної їй господарської будівлі (сараю) до земельної ділянки ОСОБА_2 безпідставно скорочена з 20,2 м до 10,8 м. Крім того, ОСОБА_2 самовільно зайняла чужу земельну ділянку, побудувавши на ній житловий будинок без жодного дозволу, а також зробила насадження плодових дерев на частині земельної ділянки, що належить позивачу на праві землекористування.

У зв`язку з цим просила:

- скасувати рішення сесії Шумської МР від 20 червня 2017 року № 1082 щодо встановлення межі між земельними ділянками для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у с. Ходаки Шумського району на відстані

10,8 м від будівель, що становить половину спірної території;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою у розмірі 0,24 га шляхом зобов`язання Шумської МР прибрати встановлені межові знаки на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належній ОСОБА_1 на праві землекористування;

- зобов`язати ОСОБА_2 прибрати насадження плодових дерев на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належній ОСОБА_1 на праві землекористування.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 11 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що не встановлено фактів,

а позивачем не надано доказів незаконності прийняття оскарженого рішення, порушення відповідачем прав позивача і створення ОСОБА_2 перешкод

у користуванні земельною ділянкою.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що фактичні обставини справи відрізняються від встановлених судом у частині дослідження генерального плану забудови земельної ділянки ОСОБА_6 , який є дідом відповідачки, від 10 жовтня 1983 року. ОСОБА_1 як законний спадкоємець після смерті матері - ОСОБА_3 успадкувала від неї все майно, що належало їй на час смерті,

а також всі належні їй права користування, зокрема право користування земельною ділянкою розміром 0,24 га та віддаленістю від сусіда у 20,2 метри. Згоди на вилучення земельної ділянки вона не надавала, у судовому порядку ділянка теж не вилучалася. Судами не спростовано її позовних вимог, не надано їм належної оцінки, судові рішення не вмотивовані, не застосовано закон, який підлягав застосуванню у цій справі.

Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями за адресою:

АДРЕСА_1 на підставі реєстраційного посвідчення від 17 березня 1994 року за № 285, виданого Шумським бюро технічної інвентаризації на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Шумською державною нотаріальною конторою 02 березня 1994 року, реєстраційний номер 145.

Рішенням чотирнадцятої сесії 21 скликання сесії Суразької СР від 02 червня 1993 року передані безкоштовно у приватну власність земельні ділянки громадянам сіл Сураж, Ходаки згідно з поданими заявами та відповідно до списку, який є додатком до цього рішення. Згідно зі списком громадян, яким передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки, матері позивача - ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,24 га.

Відповідно до виписки з протоколу зборів уповноважених колгоспників колгоспу імені Леніна Шумського району Тернопільської області від 15 січня 1983 року «Про виділення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 під будівництво індивідуального житлового будинку» ОСОБА_6 рішенням загальних зборів виділено земельну ділянку площею 0,08 га під будівництво індивідуального житлового будинку в с. Сураж між сусідами ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (батько позивача).

Згідно з генеральним планом забудови земельної ділянки ОСОБА_6 від

10 жовтня 1983 року визначена межа до земельної ділянки батька позивача ОСОБА_4 становить 20,2 м.

Рішенням двадцять другої сесії 7 скликання Шумської МР від 20 червня

2017 року № 1082 затверджено акт обстеження земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд ОСОБА_2 від 02 червня 2017 року; встановлено межу між земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у с. Ходаки Шумського району на відстані 10,8 м від будівель, що становить половину спірної території.

Зі змісту листа Шумської МР від 17 квітня 2018 року № 02-13/463 вбачається, що 02 червня 2017 року проведено обстеження земельних ділянок за участю ОСОБА_2 та заявника ОСОБА_9 . Встановлено, що власником житлового будинку, в якому проживає ОСОБА_9 , є ОСОБА_1 , яка на території

с. Ходаки не проживає. Межові знаки (огорожа) між домоволодіннями

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні, тому комісія рекомендувала встановити межу між земельними ділянками, розділивши в однакових розмірах спірну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Аналогічна норма передбачена статтею 55 Закону України «Про землеустрій».

Згідно із частиною першою статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

У позові ОСОБА_1 зазначала, що рішення Шумської МР та дії ОСОБА_2 порушують її права як землекористувача земельної ділянки, яку вона успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_3 .

Відповідно статей 6 67 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час прийняття рішенням сесії Суразької СР від 02 червня 1993 року про передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки) передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських споруд у розмірі не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га.

Статтею 23 ЗК України 1990 року визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею

1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю.

ЗК України у редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, який набрав чинності 01 січня 2002 року, у пункті 1 розділу Х «Перехідні положення» визначає, що рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно

у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У пункті 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на мовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зазначено, що: «на час вирішення питання про передачу земельної ділянки АДРЕСА_2 у власність та затвердження акта про виніс земельної ділянки в натурі (на місцевості) порядку послідовних дій процедури та форми державного акта затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці правовідносини. Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року. Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету,

є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). Декретом постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва

і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю». […] «ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України,

а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України). Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116 118 122 ЗК України. Суди, задовольняючи позовні вимоги, не врахували вказані положення ЦК України та ЗК України, не встановили, які саме права просить захистити позивачка, не визначили всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження. Суди не перевірили чи існує рішення органу місцевого самоврядування про передачу АДРЕСА_2 безоплатно у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Не уточнили, чи зверталася ОСОБА_3 як спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні».

У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач при зверненні із позовом вказувала, що в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_3 до неї перейшло і право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування належного їй житлового будинку і господарських споруд, при цьому відстань від належної позивачу господарської будівлі (сараю) до земельної ділянки відповідача становила 20,2 м., тобто і площа (0,24 га) і межі цієї ділянки були визначені.

Проте суди не встановили, які саме права просить захистити позивач; не перевірили чи визначались межі земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні; чи зверталася позивач як спадкоємець ОСОБА_3 до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації (отримання державного акту на право власності на земельну ділянку), розпочатої спадкодавцем; чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні; не звернули увагу, що позивачка фактично вказувала про накладення земельних ділянок, які належать сторонам, внаслідок прийняття спірного рішення Шумської МР.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року) закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року скасувати.

Справу № 609/1679/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 липня 2019 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук